Угору ліфтом, що йде донизу?

ТАКЕ ЗАПИТАННЯ ПРОВОКУЄ ПРОЕКТ НОВОЇ ОСВІТНЬОЇ КОНЦЕПЦІЇ

Зараз ви жбурлятимете в мене вже пофарбовані до Великодня яйця і паплюжитимете так, як днями один губернатор мого колегу. Адже мені доведеться процитувати саме того іноземного держдіяча, який зникав у березні на два тижні. А рівно два роки тому він видав на-гора таку цінну вказівку: "Освіта знову має стати соціальним ліфтом" (газета "Вечерний Петербург", 2.04.2013). Виправдатися можу тільки тим, що недавно те саме сказала голова комітету Верховної Ради України з питань науки та освіти Лілія Гриневич: "Освіта має стати соціальним ліфтом…" (газета "День", 11.11.2014). Правда, я не зовсім зрозумів їх обох; по-перше, ліфт може рухатися як угору, так і вниз, а по-друге, вважаю, що освіта - лише один із багатьох чинників, які дозволяють підніматися соціальною драбиною, і зарахувати її краще до інструментарію такого підйому. До речі, свою соціальну роль вона відігравала, відіграє й відіграватиме завжди, - тому як путінське, так і гриневичське "має" видаються трохи дивними.

У принципі ж, думка правильна. На що ж і кого вона наштовхує?

Кісточка без м'яса

Перетворити освіту на "соціальний ліфт" - таке завдання висуває проект "Концепції розвитку освіти України на період 2015-2025 років" (або, через недоступність міністерської сторінки, - з нею можна ознайомитись тут). У його початковій частині жваво відкидається як непотрібна попередня Національна доктрина розвитку освіти. Насилу знайшов: вона була затверджена указом президента України ще 17 квітня 2002 р. Це ж треба: не забули про такий раритет! Але чому тоді, питається, нічого не сказано про значно свіжішу Національну стратегію розвитку освіти в Україні на період до 2021-го, затверджену аналогічним указом 25 червня 2013 р.? Звісно, режим тоді "царював" антинародний, - ну й оцініть його продукт не менш хльостко, ніж "Доктрину". Та раптом раціональні зерна там таки були… Подивилися б - це ж навіть не персонажа "Бан… вибачите, "Вечернего Петербурга" цитувати. Чи на все "те" накладено табу?

Тут ще така справа. Шановна Лілія Гриневич і 2013-го очолювала той самий парламентський комітет. Віриться, що, незважаючи на узурпаторський час, як відмінник освіти, стояла на варті її, освіти нашої багатостраждальної, інтересів. І продовжить їх обстоювати. Нині вона, колишня львів'янка, разом зі своїм комітетом без мандражу вибрала наш Сєвєродонецьк, що став, волею обставин, адміністративним центром Луганської області, - аби зі східними колегами на місці, "серед тут", обговорити той-таки проект "Концепції".

Ми знаємо: не залишилися осторонь ні профільне міністерство, ні багатопрофільна ОВЦА (так звучить абревіатура обласної військово-цивільної адміністрації), її освітній департамент. Аби встигнути до приїзду високих гостей обговорити ці 22 сторінки! Ух-х! Педагогічна спільнота, як завжди, не підвела.

Не переказуватиму поки що говореного з трибун, у кулуарах та в приватних розмовах (чи треба уточнювати, де не добирали слів?). Не обговорюйте - і не обговорювані будете. А журналістові, який наслухався на недавніх семінарах у Сєвєродонецьку метрів нашого цеху Володимира Мостового та Валерія Іванова, що продемонстрували зразки аналізу багатьох подій, закортіло спочатку розібратися з "концептуальною" творчістю просто як із фактом нашої реальності. З огляду на власні червоний вчительсько-філологічний диплом і певну педпрактику, взявся було й аналізувати цю цікаву працю, та чи то в самого клепки забракнуло, чи таке аналізові не піддається. Через, скажемо так, брак у колективній розробці цілісності, повноти, системності, а часом - і внутрішньої логіки.

Але ж ми - про факти. Дозвольте повідомити, що автор цих рядків має уявлення про те, якими, принаймні на вигляд, мусять бути такі труди - і формою, і змістом. Так сталося, що його сини, які закінчили і головний український, і найкращі американські університети, стали саме проектними менеджерами. І зазначу: якщо "Стратегія", створена 2013-го, вибудувана більш-менш за сучасними канонами - з аналізом ситуації, законодавчої бази, робочих програм та необхідності їх оновлення, основних проблем, викликів та ризиків, цілей, напрямів і завдань, якщо тут чітко структуровані шляхи вдосконалення, модернізації діючих систем, управління ними, фінансового та матеріально-технічного забезпечення, якщо не забуті і міжнародне партнерство, питання моніторингу, оцінки перетворень, очікувані результати, - то, на жаль, у нинішньому документі багато чого з цього просто немає. А він не набагато й лаконічніший. Зрозуміло, ніхто не закликає запозичувати текст, підходи, але така схема - необхідний мінімум для аналогічної серйозної роботи. Інакше і форма, і зміст виявляються не адекватними очікуванням. Що тоді аналізувати?

До речі, важливого при оголошеному всенародному обговоренні стислого резюме, з якого все було б зрозуміло "пересічним" громадянам, у тому числі і юним, заради і для яких, власне, все й затівається, - такої квінтесенції до проекту не додано. Міністр освіти і науки Сергій Квіт неодноразово давав публічні пояснення, але одне іншого не скасовує й не заміняє.

Немає і економічних, юридичних, інших додатків. Можна, звісно, вважати, що проект - усього лиш начерк, кісточка, на яку нарощуватиметься м'ясо; але тут стільки, вибачте, наковбасили (про це далі), що навряд чи варто все це обсмоктувати, навіть попри розумність низки пунктів.

Урок географії

Тепер ще одне запитання на засипку.Де альтернативні проекти, щоб вибрати або синтезувати найбільш вдалий варіант? У нас що, вже немає Національної академії педагогічних наук, солідних НДІ, чи вони зовсім відстали від життя? Швидше за все, не були профінансовані для такої роботи. Але знаєте, панове, одного разу ваш "непокірний" слуга, провінційний газетяр, написав самому директорові Інституту філософії НАН України М.Поповичу - і високоповажний академік невдовзі надіслав у відповідь кілька рукописних сторінок із думками, яких вистачило б не на одну концепцію.

Хто, де, коли й кого опитував, складаючи проект, як були (і чи були) при тому представлені навчальні та наукові установи всіх ступенів, дислокацій і видів, роботодавці, соцпрацівники, профспілки, законодавці, юристи, керівники, територіальні громади, батьки, студенти і школярі, - таємниця під покровом гарної українсько-куїнджінської ночі. А ось що негарне - то це відомості про розробників: Стратегічну дорадчу групу "Освіта", що взялася за справу за програмою двох громадських організацій. Вона, як повідомляється у примітках, "створена… для надання консультативної й експертної підтримки Міністерству освіти і науки в розробці Дорожньої карти освітньої реформи".

Наступне речення звучить так: "Подібні групи працюють в інших міністерствах". Розібратися з цією "непоняткою" не зміг - чи то в інших галузях теж стурбовані проблемами освіти, чи то в них свої "дорожні карти", і вони десь, за чийсь рахунок набрали чомусь "подібних" працівників? І що нам усім із цим повідомленням робити? Як і з граматичними, стилістичними помилками в тексті освітнього проекту.

Очевидно, розробники (чи представлені в їхній групі всі категорії педагогів і навчальних закладів - ще одна загадка) забули не тільки про орфографію, а й про географію. Нагадаю: в нашої великої країни є центр, схід, захід, південь і північ. Звідки керівник і координатор проекту - не сказано, але ім'я першого - авторитетного професора, доктора історичних наук, - "принаймні" відоме. Далі йдуть експерти, серед яких - заступник міністра освіти і науки. Судячи з прізвища, оскільки посад, місць роботи не зазначено. Тільки міста і країни. По одному представникові - від Нідерландів і Литви, по одному - від Полтави й Кіровограда, решта (а їх багато) - з Києва і Львова. Експерти з Чернігова, Рівного, Одеси, Вінниці, Запоріжжя, Дніпропетровська, Харкова et cetera залишилися за бортом.

Але так само з реформаторською хвилею можна вихлюпнути не одну дитину. І вихлюпнули. Впадає в око, що проект написаний так, наче на Сході й Півдні України не відбувається нині нічого, що хвилює весь світ, з усіма сумними наслідками. І наче ті недогляди в національній педагогіці, які так чи інакше тут спрацювали, виправляться самі собою.

Проте важко погодитися з думкою багатьох донбасівців, що, мовляв, "краще б нас поки що не реформували, а дали спокійно працювати - хоча б там, де справи й так ідуть добре". Потрібні і реорганізації з інноваціями, і децентралізація з укрупненнями, і більша європейськість. Але - справжні. А не чергова підміна справи словами. Не ще одна реформа заради реформи, проект заради прожекту.

Скільки дров наламано під час перманентних пертурбацій, як вони всіх дістали! Щоб було не так, слід усе-таки враховувати реалії. І шалені міграційні процеси, і дамоклів меч військової загрози, і економічні, соціальні негаразди. З багатьма педагогами, хлопцями, дівчатами, їхніми батьками довелося говорити, і, чесне слово, зараз навіть найбільш розумні, актуальні пропозиції відступають на задній план. Який зв'язок навчання з виробництвом, коли підприємства стоять? Який вибір за покликанням, коли вибирають те, куди безпечніше, ближче й дешевше добратися?

І вирішувати ці проблеми треба гуртом, а не у вузькому колі "втаємничених".

Поспішай повільно

Проект "дорадників" не показує, хто з ким об'єднуватиметься на інтеграційному шляху в Європу. Між іншим, далеко не всі ще наші олігархи створили свої стипендіальні фонди. Скориставшись нагодою, зазначу, що один американський мільйонер, колишній киянин, допомагає продовжувати навчання уже в Штатах випускникам своєї української alma mater. Але йдеться про інше. У США, наприклад, свої зусилля консолідують департамент освіти і департамент праці. Плюс громадські організації, піклувальні ради.

Судячи з оприлюдненої інформації від самих верхів МОН, у нас за наріжний камінь беруть нідерландський досвід (слід вважати, він кращий за американський, канадський, німецький, японський та іже з ними). Міністр С.Квіт - і доктор філології, і журналіст, - думаю, вибачить двічі колезі, який в Амстердамі бував лише прольотом. І, в розвиток цієї теми, вирішив глянути на тамтешні справи не тільки з висоти. Чи не пролетимо ми з наслідуванням?

Читаю заголовок у пресі: "Потрясіння для професійно-технічної освіти Голландії". Нідерландська міністр освіти, культури і науки хоче добитися того-то й того. Напевно обґрунтовано, напевно корисні новації переймати ой як треба. Одне тільки "але". Якщо голландці хочуть "потрясти" свою систему профтехнавчання - то вона вже їх не влаштовує. Але їхнє "потрясіння" заплановане на наступний навчальний рік. То що ж саме переймати нам? Може, спочатку краще подивитися бодай на перші результати, побажавши їм (і міністрові, і затіяному потрясінню) успіху? Провести свої експерименти. Корисно ж враховувати не тільки плюси, а й мінуси, які є у всіх, незалежно від технічної та іншої просунутості.

І менталітет у наших нащадків, прямо скажемо, не зовсім щоб нідерландський. Не в кожному коледжі, на які планується перетворити колишні ПТУ, з цим дадуть раду. Туди ж підуть не тільки ті, "ким пишається рідна школа". У Сєвєродонецькому вищому профучилищі (саме на його базі й вирішили провести зустріч із верховнорадівськими комітетчиками) довелося спостерігати, як працюють із дітьми, на яких середня школа махнула рукою, як виводять їх і в майстри, і просто в достойні, в усіх сенсах, люди. Виводять! - доведено практикою.

Недавно пощастило побувати на лекції в найкращого професора дуже крутої бізнес-школи Чиказького університету, в якій навчається молода інтелектуальна еліта планети. Отож: порівнюючи, важко сказати, в кого педагогічного - саме педагогічного - таланту, любові до учнів, енергії й наполегливості більше - у світової знаменитості чи в звичайного викладача, майстра виробничого навчання нашого ПТУ.

А майбутнє, даруйте високий штиль, нашої України визначають усе-таки не американські й не голландські професори, і не тільки випускники The University of Chicago Booth School of Business або бостонських університету Brandeis і Harvard. Хоча вони теж. Недавно три сєвєродонецьких (підкреслюю: сєвєродонецьких!) випускники цих легендарних "вишів" стали біля витоків руху за повернення українських студентів із закордонними дипломами на Батьківщину, їх участь в "електронному урядуванні". Але щось не чув про залучення такого потенціалу до розробки освітньої концепції. Принагідно зазначу: час відмовлятися від стереотипів на кшталт "Сєвєродонецьк - місто сепаратистів", "Провінція відстає від прогресу". Проект, який нас хвилює, розробляли не провінціали. І що маємо?

Коли прокурори плачуть

Боже ж мій! Усіх прикладів буйної фантазії творців препарованого концепту-продукту не наведеш, але каша вийшла знатна. Не знаю, як і хто проковтне, скажімо, таку новацію: підвищувати кваліфікацію працівників що-річ-но (розрядка моя. - С.П.). Або візьмімо - не обпечіться! - суперфентезі: повернення дитячим дошкільним закладам їхніх колишніх приміщень, зайнятих іншими організаціями. Як, на якій правовій, економічній основі й навіщо? Про це - анічичирк.

Днями зайшов у дитячі ясла, куди мама водила мене самого, куди ми водили своїх синів. Там давно вже... прокуратура, все перебудовано. Запитав, як кулю в лоб: за яким законом і куди їх виселити, щоб тут-таки невідомо яких малюків прилаштувати в маленькі кабінети? Прокурори, змахнувши скупу чоловічу і щедру жіночу сльозу, згадали про власні права. З педагогічних міркувань, відповіді слуг закону не наводитиму, хоча, з поваги до моєї сивини, вони поводилися набагато коректніше, ніж наші законодавці у своїх Верховних яслах.

І ще з милого серцю дитинства. Як вам така крута вимога концептуалістів до вихователів дитсадків: мати магістерський ступінь?! Ра-аз-два - і всіх оступінили! Можна й "самотужки" підготуватися. Проект передбачає широку легітимацію неформальної освіти. Задум, можливо, хороший, а далі? Хлопчика чи дівчинку хтось десь "чого-небудь та як-небудь" навчить і пошле по атестат, диплом. Прямо-таки знахідка для... Ну ні, корупції в нас уже не буде!

Цікаво: одна чудова молода українка з харківським і бостонським дипломами навчає нині малюків в елітній школі Сінгапура. "У нас, - розповідала мені Ірина Хороброва, - навчаються діти батьків, котрі у змозі найняти своїм малюкам і няньок, і вчителів, і охоронців. І наймають. Однак у три роки приводять нащадків у цю школу, де навчають аж три п'ятирічки".

Але ми вищі за такі "формальності". Краще б, замість "твору на вільну тему", в Концепції передбачили консультації з такими співвітчизниками: як у близьких їм українських умовах використати ефективний закордонний досвід. І заодно продумали б стимули для повернення цих педагогів додому. Але ж ні - там, у проектних одкровеннях, заплановані несусвітні показники залучення іноземних викладачів. За чий рахунок, питається? Але можна не запитувати, оскільки проект прожектує (а швидше - лобіює) і державну підтримку приватним школам. Наша держава все потягне! Прокурори плачуть знову.

Деякі глобальні соціально-економічні поняття підмінюються вужчими освітніми. Автори часом не відають, що накоїли. Так, згадуються якісь неіснуючі "типові європейські норми", з якими ми маємо узгоджувати свої структури. Агов! Хай вони покажуться. І тут-таки сховаються, бо проектанти, за даними одного з учасників обговорення, який не полінувався поглянути на статистику, намірилися стосовно дошкільної освіти переплюнути найкращі показники розвинених країн, причому не тільки Європи. Знай наших!

Профанація у серйозній справі не піднімає, а опускає нас. У ліфті, покликаному мчати вгору. Як розсьорбати всі ці проектно-концептуальні "нульові курси", національні багаторівневі сертифікації випускників шкіл і профтеху з іноземних мов та комп'ютерних компетенцій, невідповідність пропонованого статусу молодшого спеціаліста, а також термінів розробки освітніх стандартів, нав'язування програм новому Законові про вищу освіту! Зламаєш голову й на взятій зі стелі середній кількості позицій звітності, невгамовному (само собою проситься - нерозумному) бажанні прибутковості (?) від вузів, перерозподілі витрат на різні ступені освіти за рахунок самих цих ступенів, що не інакше як приснився, винаході велосипеда з буцім інноваційними моделями.

Що там ще на цих фундаментальних, сакральних аркушах? Заплутаність переходів від одного етапу реформ до іншого, нерозуміння темпів і напрямів розвитку інформаційних технологій, невдалі формулювання, неясності й чудасії з контрактною системою, що суперечить КЗпП, з механізмом оплати робочого дня вчителя, його (педагога) "незалежною зовнішньою оцінкою" - ким і як? Та все таке інше. Так і хочеться геть від цього.

Як велять розум і серце

Зі сказаним можна сперечатися. Але, так чи інакше, хочеться, щоб пропозиції педагогів нашого регіону, озвучені, зокрема, на недавній конференції в Сєвєродонецькому вищому профучилищі (що дасть пропонована трансформація таких справжніх флагманів освіти в коледжі, ліцеї, центри?), - пропозиції компетентні, взяті з реальності, були враховані реформаторами.

- Досвідчені, авторитетні люди, - каже директор профучилища, голова депутатської комісії міськради з гуманітарних питань Юрій Кузьмінов, - наполягають, щоб профосвіту можна було здобувати одночасно з повною середньою. Щоб слабко оснащені міжшкільні навчально-виробничі комбінати не підмінювали передових, сучасних установ профтехосвіти. З проекту ж випливає протилежне.

Розділ проекту Концепції, присвячений доступності якісної освіти, необхідно, вважають і інші колеги, доповнити взагалі забутим тут професійно-технічним профілем. Кадровий же розділ - можливістю залучати до навчального процесу кваліфікованих фахівців підприємств, а там, своєю чергою, - організовувати стажування майстрів виробничого навчання.

У нинішній ситуації орієнтуватися необхідно більше на перспективу, причому не тільки свого регіону. За умови створення стимулів для тих роботодавців, які допомагають навчати молодь. Нині саме обговорюється і проект закону про профосвіту - який складається, по суті, з поправок, доповнень до чинного. А краще б створити новий повноцінний закон. Згідно з українським Кодексом законів про працю.

Так, нелегка справа - концептуалити. Всі це розуміють, і тому зауваження треба сприймати без образ. Навіть такі, як ці, - на педагогічних сайтах.

"Відчувається, що автори проекту не мають жодного відношення до реалій сучасної освіти, на жодному з перелічених етапів навчання! Так, адже їхні діти не навчаються в звичайних закладах!".

"Глобальні реформи схожі на війну з середньою освітою, а більше з вчителем… Документ просто перелічує ключові європейські моменти і не інтегрується з освітою".

"Не визначена проблема формування системи базових національних цінностей".

"Бракує системного бачення".

(//education-ua.org/ru/draft-regulations/319-proekt-kontseptsiya-rozvitku-osviti-ukrajini-na-period-2015-2025-rokiv)

"Не переобтяжувати даний документ (як і існуючі навчальні програми) словами іншомовного походження, словами, вжитими тільки англійською мовою, та спеціалізованими термінами - оскільки, якщо ця концепція подана на обговорення всієї громадськості, то сумнівно, що всі батьки розуміють, що таке "урівноважування некогнітивного й когнітивного складників навчальних планів" і тому подібне. Також потребують роз'яснення вжиті авторами визначення: "дипломна хвороба", "професійна деградація частини учительських кадрів", "моральне старіння методів і методик навчання" - на основі яких досліджень дані терміни виникли, і що саме вони означають?".

"Ви хочете зробити хаос з нашими дітьми. Спочатку наведіть лад в економіці. А згідно вашої концепції їм прийдеться жебракувати. Такої кошмарної концепції у нас в Україні ще не було, надіюсь і не буде. Це просто жах...".

(//osvita.ua/news/43501/)

Співчуваю: бідних авторів обвинувачують навіть у тому, до чого вони не причетні. Нове завжди сприймається важко. Але опоненти не тільки заперечують. І автори проекту, певна річ, декларують готовність почути все розумне з того, що ми їм підкажемо. Але за два семестри, які минули від дня його оприлюднення, за бажання можна було б і самим довести своє дітище до розуму.

Однак народ не даремно каже: "Ученого вчити - тільки партачити". А якщо напартачили самі учені, то краще туди взагалі не лізти, а взяти тайм-аут, присісти на доріжку перед "Дорожньою картою" і... ну є ж у нас, судячи з виступів учасників дискусій з реальних і віртуальних трибун, по-справжньому відповідальні, компетентні новатори! Незле б створити з них аналітичні, робочі групи різних напрямів. Обговорювати легше, ніж самим робити, - отож нехай дерзають! Хай дадуть відповідь по пунктах: що й чому в освіті треба виправляти, модернізувати, кому і як від цього "жити стане краще, жити стане веселіше". Складно? Та інакше не можна.

Добре було б більше знати про систему збирання, аналізу, використання зауважень та пропозицій, які надходять. Щоб не повторився анекдот, що стався в нас майже три десятиліття тому. Тоді, в силу ще трепетного ставлення до перебудови, ми брали участь в обговоренні програмних документів "розуму, честі та совісті нашої епохи". Партійний колега написав цілий трактат. А я ніколи не перебував "у рядах", тому дозволив собі лише вказати на неправильність відмінювання одного з океану слів.

Товаришу надійшло стандартне повідомлення про отримання, а мені випало вислухати слова вдячності від головного й українського ЦК. Потім, на їхнє доручення, особисто потиснути руку, яка написала дуже цінну поправку, приїхав відповідальний працівник із обкому. Виявляється, в Москві зібрали... ні, не кілька вчителів словесності, а цілий консиліум професорів, і ті підтвердили: відмінок змінити треба.

Через місяць усе було опубліковано. Гордість розпирала. Розгортаємо газету й "розпираємося" далі. Гаразд, у тексті не виявилося теоретичних новацій мого колеги; однак і неправильного відмінка ніхто не виправив.

Отже, не відхиляючи редагування й поправок, треба одразу писати концепції (і закони!) як слід. Як велять розум і серце.

* * *

На жаль, нині вже не поцікавишся думкою про реформи в чудової вчительки з того ж таки нашого профучилища Неллі Семенівни Ярош. Але вона своїм незабутнім прикладом показала, як треба реформувати віджиле, долати перешкоди. Років тридцять тому залишила рідну домівку в Західній Україні, приїхала на її крайній схід, до нас у Сєвєродонецьк, - щоб передати любов до української мови та літератури донбасівцям. І закохала в мову ледь не все місто. Знайшла спільників, проводила телевізійні й радіолекторії, "Українські вечорниці", народні пісенні обряди. Потім, в особливо тяжкі часи, організувала безплатну недільну школу, де толкову молодь із незаможних сімей готували до вступу в столичні вузи.

Мої сини вважають себе зобов'язаними і Сєвєродонецькому багатопрофільному ліцеєві, і Українському фізматліцею КНУ ім. Тараса Шевченка. А молодий викладач Сєвєродонецького ВПУ Андрій Кононенко спочатку закінчив це ж училище. Тепер навчає молодь за власним електронним підручником автосправи і скоро, після аспірантури, захищатиме за ним дисертацію.

Усе це до того, що педагогічний багаж для інтеграції в Європу в нас далебі не лоукостівський. І піднімати його на нову висоту треба не слабосильним "ліфтом" скороспілок, а за немеркнучими мірками класиків, курсом сучасних штурманів вітчизняної педагогіки.