Учительскі «байрактари»: де знайти кошти на підручники

14 серпня, 2022, 17:00 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Незвичайна історія про звичайний шкільний підручник

Перше вересня вже на порозі, а нових підручників для п’ятикласників немає. Конкурс провели, учителі проголосували за ті книжки, які їм подобаються, та коштів на друк у держави немає. І потужностей теж — чого вартий тільки поруйнований снарядами Харків, книжкова столиця країни (детальніше про проблеми з підручниками читайте тут). 

Старими підручниками, які залежалися десь на полицях шкільних бібліотек, скористатися неможливо, бо з цього навчального року в 5-х класах починається реформа НУШ. А це означає — і нові стандарти освіти, і нові програми, і, відповідно, нові підручники. 

Що робити вчителям і видавництвам разом з авторами підручників? Класична відповідь — чекати. Чекати, поки держава знайде спонсорів та кошти, поки запустить друк (а це як мінімум ще пів року), поки розвезе книжки по школах. Але в країні, де люди звикли не сидіти, склавши руки, а самотужки розв′язувати проблеми будь-якого масштабу, — від купівлі «Байрактарів» до медичної аптечки — завжди знайдуться ті, хто не захоче чекати. Хто організує рух і збір коштів на підручники — вважайте, що це вчительські «байрактари». І я хочу розповісти про таких людей. Це кейс, яким можна пишатися. 

Двоє авторів — Анастасія Онатій та Тарас Ткачук — написали підручник з української мови для 5-го класу, який став одним із переможців Всеукраїнського конкурсу підручників. Це їхня перша перемога.

Підручник з української мови для 5 класів Анастасії Онатій та Тараса Ткачука
Підручник з української мови для 5 класів Анастасії Онатій та Тараса Ткачука

Обидва автори — і вчителі, і науковці-філологи. Пані Анастасія викладає у Національному університеті «Києво-Могилянська академія», пан Тарас — у Вінницькій академії безперервної освіти. Вони вирішили не чекати, а шукати можливості надрукувати підручник. Зараз Тарас Ткачук в лавах ЗСУ захищає Україну, але частину своєї зарплатні перераховує на друк підручника, який написав до війни. Напевно, це унікальний випадок, коли не українці донатять армії, а навпаки. «Тарас частину зарплати передав на генератори для власної роти, частину на машини, частину — на друк нашого підручника, — розповідає пані Анастасія. — Ми запропонували видавцю надрукувати «народний підручник», на який шукатимемо кошти по всьому світу. Він порахував, скільки на це потрібно. Сума як для звичайних людей виявилася величезною». 

Звісно, можна було обмежитися електронною версією книги. І саме так зроблять зараз усі видавництва. Але електронні копії підручників у форматі PDF — це не те саме, що електронний підручник, вважає авторка. У ньому немає ні мультимедійного вмісту, ні інтерактивних вправ, це просто текст, виведений на екран гаджета. І це не єдиний мінус. 

«Хтось каже: навіщо ті підручники, якщо можна все прочитати зі смартфонів і планшетів? — каже пані Анастасія. — Насправді не у всіх дітей є смартфони, телефони і планшети. Навіть у київських дітей, з якими я працюю, не завжди є телефони, з яких можна зайти в Інтернет. На уроках я даю багато інтерактивних завдань, і є діти, які просять мій телефон, щоб виконати їх. А що вже казати про регіони? Та навіть якщо в дитини є смартфон, це шкідливо для здоров’я — працювати з підручником з маленького екрана. Ми вважаємо, що зараз треба зробити все, аби дати дітям друкований варіант, наскільки зможемо це забезпечити. Можливо, ми дійдемо до етапу електронних підручників, але це буде не зараз і це окрема сфера».

Кілька сторінок підручника з української мови автораства Анастасії Онатій та Тараса Ткачука
Кілька сторінок підручника з української мови автораства Анастасії Онатій та Тараса Ткачука

Спочатку Анастасія Онатій та Тарас Ткачук просили підтримки в іноземних донорів. Для цього створили сторінку на Спільнокошті. «Українцям доволі складно робити пожертви, — пояснює авторка підручника. — Вони і так постійно донатять. Нам здавалося, що допомога від іноземців — це реалістичніша історія, бо одна справа зібрати 70 тисяч доларів пожертвами по 100 доларів, а інша — по 100 гривень». 

Щоб залучити якомога більше людей, пані Анастасія вступала до Фейсбук-груп українців за кордоном і розміщувала там публікації про збір коштів на підручник. «Я щовечора писала по 10–15 оголошень, що ми такі й такі, ось наше фото, ось наш підручник, ось тут ми збираємо кошти на друк, якщо в когось є бажання, то підтримайте нас», — пригадує вона. 

Але суттєвої суми зібрати не вдалося. Не кожен погодиться перерахувати кошти незнайомим людям. Одна справа, коли грошей просять відомі волонтери чи великий благодійний фонд з потужною репутацією, причому просять на необхідні для ЗСУ речі, і зовсім інша — два українські філологи зі своїм підручником… «Це така доволі складна стіна… Бо ви ж розумієте, що ми справляли враження нікому невідомих людей з вулиці. Тому суперактивно процес не пішов. Здебільшого нам надсилали по 10–20 доларів. Несподівано приємним був сюрприз від наших американських родичів, які пожертвували 2 500 доларів і дуже допомагають нам інформаційно. Ми не зупиняємося й пишемо в різні організації, які підтримують освіту за кордоном. Наш видавець допоміг зробити розсилку на них через пошту видавництва, а також звернувся до своїх іноземних клієнтів. А ми зі свого боку попросили всіх друзів поширити в закордонних пабліках публікації про наш підручник. Словом, ми ще досі в цьому процесі перебуваємо». 

Однак допомога прийшла ще й звідти, звідки не чекали. Ще на початку конкурсного відбору Анастасія Онатій та Тарас Ткачук створили у Фейсбуці групу для вчителів, які викладатимуть за їхніми підручниками. «Ми хотіли бачити свого вчителя і розуміти, як йому допомогти, — пояснює пані Анастасія. — І я спочатку не планувала просити кошти на підручник у наших вчителів. Мені здавалося, що це буде незручно. Вони й так у дуже непростих умовах. Попросила тільки інформаційної підтримки — поширити покликання на наш закордонний Спільнокошт. Але люди відгукнулися, почали запитувати — чи є реквізити для того, щоб українці могли перерахувати гроші. Ми зрозуміли, що нам довіряють, знають, хто ми і для чого це робимо, хочуть підтримати. Це дуже цінно».

Автори порахували, що друк одного підручника обійдеться їм у 144 гривні. І одразу назбирали грошей на півтори тисячі книжок. «Багато вчителів рахували свій донат у підручниках, —розповідає пані Анастасія. — Вони писали: «Надсилаю кошти на три підручники, хай якимось малятам будуть від мене...» Це було дуже зворушливо». Донатять не лише ті, хто працюватиме за підручниками Онатій та Ткачука. І навіть не завжди філологи. 

Збір коштів іде, але до мети ще далеко. Поки що вдалося зібрати лише десяту частину суми. Та авторів і вчителів це не лякає. «Повний друк — це наша максимальна ціль, — розповідає Анастасія Онатій. — Але ми пропрацьовуємо також альтернативні варіанти, міркуємо, чим можна пожертвувати, щоб швидше доставити матеріали до учнів і вчителів — надрукувати частину підручника, яка потрібна на кілька місяців, або друкувати в м’якій обкладинці, щоб це було дешевше. Будемо діяти залежно від ситуації».

Пошук коштів на підручники — не єдина проблема, яку автори-волонтери вирішили розв′язати самотужки, не чекаючи допомоги від держави. Вони також намагаються фахово підтримати вчителів. «Зараз у країні війна, і вчителям доводиться викладати в непростих умовах, — пояснює Анастасія. — Крім того, реформа НУШ— це нове для середньої та старшої школи. Учителі трішки бояться її, бо мають запитань більше ніж відповідей, і я їх чудово розумію. На жаль, від Міністерства чітких відповідей також замало. Усіх відправляють читати Державний стандарт. Я передивилася дуже багато вебінарів для педагогів: здебільшого мало конкретики й багато води. Учителі ж голодні до справжніх живих рекомендацій: вони прагнуть, щоб хтось поділився досвідом, показав, як навчати компетентнісно на практиці. Ми цей шлях пройшли, коли для себе шукали відповідей про те, який підручник маємо писати, хто такий наш п’ятикласник, яким він має бути — цей нушівський підручник. Тому зараз прагнемо ділитися тим, що вдалося відкрити для себе, чого вдалося навчитися. І будемо це робити далі. Ми створити групу на Фейсбуці, учителі швидко приєдналися до нас. Дуже важливими є дві ідеї, хочу наголосити на них. Перша — це сформувати культуру обміну, навчитися ділитися з колегами, підтримувати одне одного ідеями й напрацюваннями. Якщо кожен додасть хоча б по одному класному матеріалу до уроку, то потрібно лише близько ста вчителів, аби у всієї України були прекрасні матеріали на цілий навчальний рік. Разом ми сила, це наше волонтерство. І це дуже непросто, тому що взагалі у вчительства звичка ділитися не дуже розвинена. Багато хто продає свої матеріали недорого, а от так, щоб ділитися — на таке натрапляєш менше. А друга позиція — ми дуже хочемо розтопити кригу зворотного зв’язку в освіті й отримувати від наших учителів чесні відгуки, щоб ставати кращими, бо всі вчаться на своїх помилках, це нормальний шлях. Коли люди не бояться висловлювати свою думку, не погоджуватися з чимось або навпаки — це і є розвиток. Усі вчаться. Відбувається цінний обмін. І з цим спочатку були проблеми, вчителі не дуже рішуче висловлювалися. Мені здається, це постколоніальний результат, ще з Радянського Союзу, де все мало бути показово ідеально. Тому маємо таку величезну проблему імітації в освіті. Я, чесно кажучи, не вірю в реальність змін, які йдуть зверху. А от зміни, які йдуть від учителів, — це важливо. А для цього вони мають бути вільними і вірити в себе».

На жаль, готуючи цей матеріал, я не змогла поспілкуватися з Тарасом Ткачуком. Але знаю від пані Анастасії, що він прямо з окопів продовжує підтримувати і захищати свій підручник. Вичитує матеріали, надиктовує колезі важливі коментарі чи працює над вправами. Звісно, коли в нього є телефонний зв’язок. Тому іноді на одне завдання йде година. Але це варте зусиль, вважають обидва автори. «Для нас це дуже пріоритетний проєкт, він певною мірою як місія, — пояснює Анастасія. — Бо нам дуже хочеться освіжити викладання української мови в школі. Досі ми обоє працювали здебільшого зі старшокласниками, і нам вони потрапляли в руки з уже сформованим уявленням про українську мову як про нецікаву, нудну, несучасну, незрозумілу. Це треба змінювати. Це наша ідентичність і наше майбутнє».

 

Від редакції: 

Підтримати підручник з української мови можна за посиланням

Для іноземних друзів: https://gofund.me/4fe0c567 

PayPal: onatiiav@gmail.com 

Для українських друзів: 

Банка Монобанку: https://send.monobank.ua/jar/AKEE8RRCEM

Картка Монобанку: 4441114459009930

Приватбанк: 4149439020809459 

Отримувач: Онатій Анастасія Віталіївна

Related video

Більше статтей Оксани Онищенко читайте за посиланням.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК