УЧІМОСЯ ВИГРАВАТИ!

Поділитися
Програма ім.Фулбрайта — найвідоміша з усіх програм наукових обмінів, які здійснюються за підтримки уряду США...
Під час відкриття нового офісу Програми ім.Фулбрайта в Україні. Зліва направо: В.Зайчук, державний секретар Міністерства освіти і науки України, М.Богачевська-Хомяк директор Програми ім.Фулбрайта, К.Паскуаль, посол США в Україні

Програма ім.Фулбрайта — найвідоміша з усіх програм наукових обмінів, які здійснюються за підтримки уряду США. В Україні ця програма існує менш ніж десять років. Раніше її діяльність була обмежена роботою з науковцями з обох країн — наданням грантів на проведення досліджень або читання лекцій в університетах. Нині і аспіранти обох країн мають змогу продовжити своє навчання: українські — у США, американські — в Україні.

Нинішнього року завдяки директору Програми академічних обмінів ім.Фулбрайта в Україні Марті Богачевській-Хомяк зросла кількість обмінних освітніх програм, збільшилися фінансування та площа офісу, що нині міститься поряд із гуманітарними інститутами НАН України на вулиці М.Грушевського.

— Пані Марто, ви вже другий рік відповідаєте за обмін викладачами й аспірантами США та України. Які ваші найяскравіші враження?

— У першу чергу, це вдячна праця, бо відразу бачу результати як серед американців, так і серед українців. Американські науковці, котрі приїжджають за програмою наукового обміну в Україну, зазвичай мають туманне або цілком невідповідне уявлення про неї. Приємно спостерігати, як серед них зростає зацікавлення, прихильність і розуміння ситуації в Україні. Особливо плідне є спілкування українських та американських науковців в обговоренні спільних інтересів академічного адміністрування — планування курсів, форми іспитів, ставлення до студентів, якість студентських праць, списування, плагіат тощо. Приємно також ознайомлюватися з проектами українських науковців і планами молодих викладачів. Особливо радісним для мене стало те, що ми започаткували стажування випускників українських вузів в університетах США. Усі ці програми допомагають осягнути мету Фулбрайта — поглиблення взаєморозуміння спільними зусиллями академічних громад. Події останніх місяців тільки підкреслили потребу такого — назвімо його навіть ідеалістичним — інтелігентного взаєморозуміння.

Найбільше моє задоволення — суто особисте. Я свого роду «маргінальна особа». У США, де я зростала, доводилося пояснювати, що це таке — Україна, в якій я народилася. А в Україні, попри пожвавлення контактів зі США, у більшості людей і досі уявлення про мою країну зводиться до шаблонного. Тож я сиджу на Грушевського, спілкуюся з Вашингтоном і намагаюся зблизити ці дві країни. Здорово!

— Знала вас переважно як науковця, історика жіночого руху в Україні, відому громадську діячку. Нині ви зайняті передусім адміністративними клопотами. Наскільки вашою є така праця?

— Зізнаюся, спершу вагалася щодо пропозиції — відповідати за академічний обмін між США та Україною. Але зрештою погодилася з кількох причин. Ця праця є для мене поєднанням всіх моїх попередніх кар’єр: викладацької, наукової, адміністративної. Отже, є чудова нагода інтегрувати різнобічний досвід. Відверто кажучи, хоча системи освіти у всьому світі дуже різні, проблеми перед науковцями, врешті-решт, зводяться до трикутника — наука, освіта, адміністрування.

Як історик, що тривалий час займався студентськими та політичними рухами в Російській імперії та Східній Європі, і як професор із майже 30-літнім досвідом роботи, я переконана: єдиний спосіб забезпечення відкритого та некорумпованого академічного середовища — збалансоване співвідношення трьох аспектів діяльності практикуючих науковців. А саме: дослідницька праця, викладання та активна участь академічних інституцій в адмініструванні. Нерозуміння важливості поєднання цих трьох складових академічної машини призводить до її ржавіння, і тоді відомо, які «мастила» ідуть у рух.

Мене тішить, що я причетна до важливої справи — сприяння українським та американським науковцям, адміністраторам й освітянам збагатитися принципово новим досвідом. За час існування програми у незалежній Україні понад 160 науковців стали «фулбрайтерами».

— Щойно закінчився прийом аплікацій на 2002—2003 академічний рік. Передбачається, що українським вченим буде надано, щонайменше, 20 стипендій, розрахованих на один або два семестри. Хто ж має право взяти участь у конкурсі?

— Громадянин України, який має ступінь кандидата чи доктора наук або сумірний відповідник досвіду, який володіє письмовою та розмовною англійською мовою. При відборі кандидатів особлива увага приділяється гуманітарним наукам, що охоплюють українські студії — історія, мова, література та культура; американські студії — відповідно, плюс урядова система, суспільствознавство тощо; політичні та суспільні науки: філософія, громадянське суспільство, археологія, розвиток політичних партій. Далі — педагогіка й управління в освітній галузі, журналістика і засоби масової інформації, образотворче мистецтво; жіночі студії та охорона довкілля.

Також ми залучаємо до конкурсу викладачів вищих навчальних закладів за Програмою стажування молодих викладачів вузів (JFDP). Її мета — сприяти розвиткові зв’язків між університетами США та України. Акцент — на участі молодих перспективних викладачів, які мають можливість підвищити свій професійний рівень, набути практичного досвіду використання нових методик викладання та планування навчального процесу. Гранти надаються викладачам суспільних та гуманітарних наук на один академічний рік.

— Пані Марто, на жаль, у нас не звикли цілковито довіряти будь-яким відбірним комісіям...

— А в нас — довіряють. Науковці розглядають участь у таких комісіях як складову частину свого професійного обов’язку — безкоштовно пишуть відгуки і знають, що їхня професійна думка залежатиме від професійності їхніх рішень. Вони понад усе поважають конфіденційність і, відверто кажучи, знають: будь-яка допущена ними некоректність рано чи пізно негативно позначиться на їхній професійній кар’єрі.

Я намагаюся керувати програмою відкрито і професійно. Ми співпрацюємо з Міністерством освіти та науки України і з американськими науковцями. Рецензування проводиться анонімно. І тут — істотна складність: належне оформлення проекту. Він має бути достатньо аргументований, переконливий, аби у членів комісії були всі підстави вибрати саме цю роботу, а не іншу. Всі попередні заслуги, звання, нагороди тощо відіграють свою роль, але далеко не вирішальну. Важлива не персона, а сам проект. Учімося вигравати!

— А що приваблює американців у нашій країні?

— Для багатьох не відома досі Україна — це передусім екзотика. На загал американці — люди мобільні, їм подобається зриватися з насидженого місця. Попри те, що у США переважають прагматики, водночас американці — справжні ідеалісти. Крім того американським викладачам подобається тут читати курси, які не читалися до них: нові тенденції, школи у лінгвістиці, філософії, історичних дослідженнях тощо. До речі, американським стипендіатам ніхто не створює тут якихось особливих умов: вони мають жити звичайним життям тієї країни, куди прибули. Отже, хочеться якнайбільше заохочувати американців пізнавати, працювати в Україні. Однак у нас постають і такі проблеми: з різних причин не всі українські університети хочуть «брати» американських викладачів. Але своє завдання розширювати двосторонні зв’язки, співпрацю між науковцями України та США ми впроваджуватимемо якнайактивніше. Наша стратегія полягає в тому, аби розширювати географію стипендіатів, щоб викладачі, науковці не тільки з Києва, Львова чи Харкова мали змогу поїхати до США. Так само і з американцями: закликаємо їх працювати у різних містах та університетах. У традиціях програми — збирати науковців разом на спільні конференції, щоб вони могли поділитися досвідом і враженнями, повчилися одне в одного.

— Чула, що «фулбрайтери» мають свій клуб...

— Вони мають своєрідне товариство випускників, яке, зокрема, у США створило своє лобі у Конгресі і не дає занепасти фінансуванню програми. Тим часом уряд США зацікавлений у радниках, що мають інформацію про ту або ту країну «з перших рук». Відтак науковці, які працювали тут, можуть стати своєрідними лобі інтересів України. Справді, більшість їх захоплені українською землею, її народом. Щоправда, рік у рік дедалі складніше пояснювати тяжке економічне становище, брак кардинальних реформ. Я особисто налаштована оптимістично і бачу все більше позитивних зрушень в Україні. Люди тут нарікають — і справедливо — на економічні негаразди. Але, гадаю, вони бачать минуле, як це зазвичай буває, у дещо рожевому кольорі. Нарікають, бо мають на це право, бо є вікно у світ, через яке видно, що можна жити краще. Однак не видно тієї праці, яка створила цей світ таким. Чи часто чую тут про конкретні плани щодо створення того кращого? На жаль, рідко. Тож і моя робота — заохочувати науковців до використання нових можливостей.

— Відомо, що, зокрема, американські професори, вперше зіткнувшись із життям на пострадянському просторі, бувають шоковані корупцією у навчальних закладах, відсутністю стандарту академічної поведінки в студентів. Простіше кажучи, найбільше американських викладачів вражає списування.

— Так, американські викладачі нарікають, що тут не вироблені норми, які б суворо регламентували поведінку студентів. Їм дивно, що студенти під час занять дозволяють собі перемовлятися. Або бояться виправити очевидну помилку викладача. Відверті дискусії між викладачем та студентами — характерна риса американської освіти. А українські студенти рідко висловлюють власну думку. Викладачі пересвідчилися: часто навчальний рейтинг залежить від соціального становища батьків студента, їхньої можливості впливати на керівництво вузу.

Шахрайство під час іспитів, так зване перескладання екзаменів — реалії, до яких не звикли в університетах Америки. Викладачі розуміють: витоки всього цього — у попередній політичній системі. Вона трималася на процесі поширення політично «очищеної» інформації і не була зацікавлена в розвиткові самостійного критичного мислення студента. Але нині — інший час. І виправдовувати ненормальну ситуацію у вузах України браком коштів некоректно.

— Запровадження навчання за контрактом не ліквідувало системних захворювань нашої вищої освіти. Невже справді у США студенти так суворо дотримуються норм академічної поведінки?

— Більшість університетів США запрошують першокурсників за тиждень до початку навчального року. Саме студенти старших курсів готують відповідні екскурсії для новачків, прищеплюють їм норми поведінки. Шахрайство в будь-якій формі суворо заборонено. Кожен студент зобов’язаний брати на себе відповідальність за своє навчання. Головне — ці вимоги йдуть не від адміністрації, а від студентів, які є зразком поведінки та навчання в університеті. Деякі американські університети підтримують норми з допомогою студентського суду, який вислуховує скарги та рекомендує міру покарання для тих, хто порушує певні правила. Це може бути й виключення з університету.

— Тобто потрібні системні зміни, зміни в мисленні. Але ж це — найважче.

— Найістотнішою різницею між Україною 1991-го та Україною 2001 року є те, що тепер вона не відрізана від світу. Почалося її активне входження у світовий науковий простір, відчутно збільшився інформаційний потік, стала доступною література, що друкується в усьому світі, тоді як колись вона здавалася недосяжною. Приїжджаючи в Україну сьогодні, не маєш відчуття, що потрапив у минуле, — а так було під час усіх попередніх візитів до колишнього Союзу. Ні, таки проявляється правдива, самобутня, а не якась чужа Україна.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі