У тилу Стратегії реформ

Країна отримала президентську Стратегію реформ-2020, де позначено вектори нашого загального руху до прогресу. Та от лихо - освіта в них загубилася. Марно шукати її в красивому переліку восьми першочергових реформ. Не треба напружуватися й вивчати 26 пунктів вектора РОЗВИТОК. Освіта скромно сховалася в куток (13-те місце з 14 заявлених) у векторі ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ.

Про що це свідчить? Про те, що на державному рівні немає розуміння того, що розвиток країни, високі показники в рейтингах конкурентоспроможності, зростання економіки й інші блакитні мрії неможливі без серйозних реформ у системі освіти. І ще про те, що в цій ситуації громадському сектору доведеться все брати у свої руки - волати, пропонувати, тиснути й контролювати.

В Україні створено шість стратегічних дорадчих груп, які співпрацюють з різними міністерствами й відомствами. Їхню діяльність фінансує Міжнародний фонд "Відродження". Завдання стратегічної групи, що співпрацює з Міністерством освіти, - розробити Концепцію реформування освіти й Дорожню карту реформ. Один із проривних компонентів цієї карти - впровадження інформаційних комп'ютерних технологій (ІКТ). Координатор групи - директор Інституту розвитку освіти Георгій Касьянов наголошує: "У будь-якій сфері є особливі точки - точки розвитку. Якщо на них зосередити ресурси й діяльність, є шанс, що інші рівні підтягнуться. Ми з нашими експертами вважаємо, що ІКТ - це одна з таких точок в освіті. Для ухвалення стратегічних рішень нашій групі потрібні професійна консультація і пропозиції щодо розвитку ІКТ у цьому секторі".

Консультували професіонали - представники громадських організацій та бізнесу, що працюють у сфері ІКТ. Що ж думають нечиновники про проблеми й перспективи використання комп'ютерних технологій в освіті?

Досвід упровадження ІКТ у школи, дитячі садки й університети сумний. Попри гучні заяви та обіцянки чиновників, багато з розрекламованих ними проектів і програм виявилися фікцією. І нічого, крім роздратування вчителів, які зобов'язані були брати в них участь, а потім писати нескінченні звіти, не викликали.

Експерти запропонували задіяти ІКТ в освітніх закладах за двома напрямами: впровадження сучасних технологій на всіх рівнях системи освіти та реалізація електронного управління (e-management).

Такі завдання й сформулювали експерти для Дорожньої карти реформування освіти. Кожна має певні нюанси.

Впровадження ІКТ на всіх рівнях освіти.

Створено багато освітніх ресурсів, і на кожному продукується свій освітній контент (розробки, реферати, методична бібліотека). Важливо, щоб уся ця інформація була якимсь чином упорядкована. Особливо це актуально, якщо ми говоримо про розвиток дистанційного навчання. Звичайно, це не має бути цензура, але експертна оцінка розробок, відсів заздалегідь неякісних і непрофесійних - такий підхід обов'язковий. Немає абсолютно жодних документів, які б такі продукти певним чином регламентували.

Не менш важливе питання - як мотивувати школи використовувати ІКТ? "Слід не зобов'язувати, а стимулювати, - вважає Тарас Юрчишин, заступник голови організаційної ради громадської організації "Інкубатор інформаційних технологій". - Навчальний заклад може їх не використовувати. Але якщо використовує - це його власний рейтинг у споживача освітніх послуг. Тоді школа зможе сама вирішити, чи оновлювати їй техніку, яке програмне забезпечення використати, де взяти фінансування (спонсори, батьківські кошти, державно-приватне партнерство тощо)".

Учителеві треба надати можливість самостійно вибирати навчальні матеріали, сервіси й програми будь-яких розробників.

Очевидно, слід продумати систему критеріїв, за якими визначається рівень успішного впровадження ІКТ у навчальний процес. І це не обов'язково кількість учнів на один комп'ютер. Може бути навіть кількість учителів. Адже, за великим рахунком, комп'ютер потрібен дитині тільки на уроці інформатики. На решті уроків вона повинна самостійно опановувати навчальні навички: рахувати, писати тощо. Недарма ж в одній зі шкіл Кремнієвої долини, де навчаються діти співробітників Google, Apple, Yahoo, Hewlett-Packard, учні користуються тільки ручками-олівцями-книжками. Принципово - жодних комп'ютерів.

На уроках комп'ютер потрібен скоріше вчителеві. Для того, щоб за допомогою новітніх технологій він навчив дітей думати. А самі вони зможуть опанувати комп'ютер і сучасні програми і вдома, це не так складно. Але, з іншого боку, треба розуміти, що якщо вчитель не використовує ІКТ, це зовсім не свідчить про його професійну неповноцінність. Можливо, з ІКТ його робота могла би бути ефективнішою. Але не факт.

Середній вік учителів у школах - за 45. Для багатьох з них мова гаджетів - чужа. Згодом у навчальні заклади прийде нове покоління педагогів, для яких інформаційний світ буде природним середовищем спілкування й роботи. Їх не треба буде стимулювати й умовляти використовувати ІКТ. Вони просто не зможуть інакше. І тут уже варто подумати про ІКТ у системі професійної підготовки вчителів.

Тому, запропонували експерти, починати широке впровадження комп'ютерних технологій в освіту можна зі створення системи електронного управління (e-management).

Усі знають, як замучилися школи заповнювати бланки статистичної звітності. Звіт про початок навчального року, наприклад, готується кілька місяців: школи передають у район, район - у місто і так далі - до самого верху. У результаті вся статистика по країні з даними за вересень готова на грудень. Тоді як єдина автоматизована система виконає цю роботу за лічені дні. Достатньо лише задати певні параметри пошуку.

Крім того, створення єдиної інформаційної системи виключає можливості для маніпуляцій з документами про освіту, з "мертвими душами", які значаться, але реально не працюють і не вчаться.

Школи може відлякати той факт, що для користування системою треба буде встановити спеціальне програмне забезпечення, а це, разом з обслуговуванням, коштує грошей. Але представники бізнесу запевнили, що навіть якщо держава не зможе виділити на це кошти, кожен з наявних ІТ-проектів має безплатний продукт, який уже сьогодні можна використовувати для створення IT-інфраструктури системи освіти. Розширений функціонал, платну частину, так званий фріміум купувати не обов'язково.

Користуючись будь-якою електронною інформаційною системою, важливо захистити особисту інформацію. Приклад її некоректного зберігання - система ЄДЕБО. Володимир Ковтунець, експерт USETI: "Функціонування ЄДЕБО при Табачникові - дуже грубе порушення конституційних прав. У цій базі було зібрано всі відомості про понад 1,5 млн студентів, а також про їхні родини мало не до дідуся-бабусі. І це бачили близько 5 тис. адміністраторів по всій Україні. Серед них могли бути люди з недобрими намірами. Крім того, не треба забувати, що запис у базі даних - це не електронний документ, доки під ним немає відповідної сертифікації й електронного цифрового підпису".

Очевидно, треба, щоб усі дані, які дозволяють ідентифікувати конкретного учня, осідали на рівні навчального закладу. Нагору має подаватися тільки загальна статистика.

У зв'язку з цим експерти запропонували, щоб кожному громадянинові України при вході в освітню систему (тобто, грубо кажучи, з дитсадка) був наданий електронний ID. Як варіант - він може збігатися з ідентифікаційним кодом податкової.

Говорячи про дитячі садки, не можна не згадати про електронні черги, які були покликані зробити зарахування в садок прозорим і чесним, але так і не впоралися із завданням.

Тетяна Черепанова, керівник проектів nRoom, Edu.Pay, пояснює: "Проблеми електронної черги в дитсадки впираються у відсутність нормативної бази. У спеціальній постанові Кабміну перераховано документи, потрібні для зарахування в садок. І там не сказано, що приймати можна тільки з електронної черги. До речі, відсутність нормативної бази - спільна проблема нових проектів".

Одним з найважливіших кроків в e-management може стати створення інтегрованої уніфікованої загальнонаціональної (загальнодержавної) інтерактивної бази даних "Освіта України". До неї може бути внесено інформацію про всі освітні послуги в Україні: навчальні заклади, гуртки, факультативи, курси. Скажімо, хочете ви пройти навчання на курсах іноземної мови або вибрати школу з математичним ухилом у вашому районі - заходите в базу й отримуєте всю інформацію: ліцензія, викладачі тощо.

Для створення такої бази, як і для реалізації інших пропозицій Дорожньої карти, потрібні зміни в законодавстві. І фінансування. Грошей у скарбниці, як відомо, немає. Але є надія на донорів.

Незабаром у Києві відбудеться організована Євросоюзом конференція донорів та інвесторів по Україні. Стратегічна дорадча група при МОН ініціює створення Міжнародного консорціуму донорів і виконавців програм з участю українського уряду. А також розробку відповідних бізнес-планів із конкретними зобов'язаннями донорів і законодавчого закріплення програм співробітництва. Всі ці кроки також внесено до Дорожньої карти реформ. Робота над її створенням триватиме.