Центри колективного користування науковим обладнанням: чотири моделі для України

На тлі викликів повномасштабної війни українська наука продовжує шукати стійкі рішення для розвитку. Одне з них — розвиток дослідницької інфраструктури як інструменту для прориву.

Рік тому Національний фонд досліджень України (НФДУ) запустив конкурс проєктів, які науковці між собою називають «інфраструктурними». Переможці отримали по 30 млн грн (загальний бюджет — 300 млн грн) на розвиток національної дослідницької інфраструктури. Йдеться не лише про публікації чи патенти, а й про створення платформи, яка працюватиме роками: обладнані лабораторії, сучасні центри, техніка та кластери, здатні підтримувати дослідження на рівні світових стандартів.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Українські кристали для Великого адронного колайдера: коли наука сильніша за війну

Один із таких проєктів реалізують у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка — центр високопродуктивних обчислень і машинного навчання, який має стати одним із найпотужніших у країні. Та головне — інфраструктуру не буде зосереджено лише в столиці. Йдеться про мережу наукових центрів у різних містах країни.

Чи на часі такі витрати в умовах війни та подальшої відбудови країни? Історія свідчить: саме наука забезпечувала державам прорив у найскрутніші періоди. Наприклад, 1953 року, в умовах повоєнної скрути, уряд ФРН відновив науковий фонд Александера фон Гумбольдта для підтримки міжнародного співробітництва. Досить швидко цей фонд став однією з ключових організацій, які підтримують наукові дослідження та створення наукоємних технологій у Німеччині. І це те, що необхідно зараз і Україні.

Центри колективного користування: інструмент для прориву

Наступним кроком у справі створення національної дослідницької інфраструктури має стати організація наукової інфраструктури як ресурсу центрів колективного користування науковим обладнанням (ЦККНО), доступного за певних умов для всіх, хто має ідеї та потребу в обладнанні — від дослідників до підприємців. Такий підхід давно й ефективно працює в розвинених країнах.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

“Академічне мародерство”: аналітики зафіксували масовий плагіат з українських робіт у російських наукових журналах

До повномасштабної війни автори статті мали змогу відвідати Центр Макса Дельбрюка в Берліні. Тамтешня Технологічна платформа ефективно поєднує сучасне обладнання, методологічну підтримку та сервіси, доступні як для німецьких, так і для іноземних дослідників. Напрямів багато: мікроскопія, геноміка, біоінформатика, аналіз органоїдів, протеоміка, трансгенні моделі тварин, високопродуктивна аналітика. Створення таких центрів колективного користування науковим обладнанням і технологіями має стати пріоритетним завданням усіх зацікавлених інституцій в Україні.

Щоб це стало реальністю, державні управлінці, науковці та бізнес мають відповісти на ключові запитання. Якою має бути роль ЦККНО в розвитку науки, інновацій, партнерства з бізнесом? Які є моделі ефективної роботи без зайвої бюрократії? Що потрібно змінити на рівні державної політики? Чи можуть українські ЦККНО стати частиною інноваційної екосистеми ЄС і що для цього потрібно змінити в їхньому управлінні або фінансуванні?

Для обговорення цих питань наприкінці жовтня в КНУ імені Тараса Шевченка було організовано панельну дискусію «Наука — бізнес — держава: як створити ефективну екосистему спільного користування науковим обладнанням?». Її ключові тези стали основою для подальших міркувань, які ми пропонуємо до уваги читачів.

Українські вчені отримали безкоштовний доступ до провідних наукових ресурсів світу

Голова Наукового комітету Національної ради України з питань розвитку науки і технологій, провідна наукова співробітниця Інституту математики НАН України Олександра Антонюк зазначила: в Україні немає чітких правових механізмів для функціонування ЦККНО, а суперечності в законодавстві створюють ризики для державних установ.

«Наше законодавство не передбачає жодної бізнес-моделі для таких центрів, — зауважила науковиця. — Немає безпечного способу це реалізувати, тож завжди є можливість стверджувати, що все зроблено неправильно».

Керівник хабу Європейського інституту інновацій і технологій (EIT) в Україні, засновник і перший керівник Українського фонду стартапів Ігор Маркевич наголосив: через брак чіткої нормативно-правової бази інноваційна сфера в Україні змушена працювати в шпагаті, одночасно намагаючись дотримуватися законодавства і все ж таки робити реальні кроки вперед. Проте в нинішніх умовах війни й економічних викликів важливо підтримувати ініціативи, що запускають інноваційні проєкти, навіть попри недосконале правове поле.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Експерт: механічне скорочення кількості університетів у відповідь на кризу не врятує освіту

Ключовим для бізнесу, стартапів і скейлапів (тобто компаній, що вже вийшли за межі початкової фази й масштабуються) є наявність зрозумілих інструкцій та one-stop-shop сервісів, де можна дізнатись, як користуватись інфраструктурою, скільки це коштує та як подолати шлях від прототипу до мінімально життєздатного продукту.

Як приклад європейського підходу Маркевич навів проєкт EIT Infrabooster, що навчає університети комерціалізації та монетизації наукової інфраструктури. Ця ініціатива, на думку експерта, може допомогти стандартизувати й упорядкувати українські практики, — і вже п’ять університетів України опанували цю програму.

Ігор Маркевич наголошує, що вже найближчими місяцями українські університети мають бути готові приймати стартапи, які отримають фінансування від європейських програм і потребуватимуть лабораторної інфраструктури для розвитку своїх проєктів.

Директор і засновник ТОВ «Новації» Дмитро Меленевський вважає нинішню систему ЦККНО неефективною й такою, що потребує кардинального переосмислення моделі та масштабу. На думку експерта, центри мають бути великими, комплексними та багатопрофільними, з повноцінною інфраструктурою, від кімнат пробопідготовки до робочих офісів для дослідників. Дмитро Меленевський наголосив, що потрібно змінювати культуру навчання й ставлення студентів до підприємництва, стимулювати їх створювати власні компанії.

Наука без молоді: чи витримає Україна дозвіл студентам виїжджати за кордон

Доцентка НТУ «Дніпровська політехніка», учасниця ініціативи Central Ukrainian EDIH та керівниця стартап-програм університету Тетяна Булана окреслила три основні напрями взаємодії закладу освіти з бізнесом і наукою.

Перший — освітній: участь у спільних програмах із Європейським інститутом інновацій і технологій, завдяки яким понад тисячу студентів і викладачів із різних країн навчалися інновацій та підприємництва. Другий напрям — науковий: участь у міжнародних проєктах, зокрема OptiQ (розроблення квантових обчислень у співпраці зі Шльонською політехнікою) та EDIH (European Digital Innovation Hub, який розвиває співпрацю університетів із бізнесом).

І третій напрям — інвестиційно-інфраструктурний: це створення умов для test before invest, де стартапи можуть тестувати свої ідеї на обладнанні університету, що уможливлює доступ до високотехнологічних ресурсів без великих витрат.

Чотири моделі — чотири вектори змін

У підсумку дискусії було сформовано чотири моделі функціонування ЦККНО, які, попри описовий характер, можуть стати основою для подальшого опрацювання та впровадження.

1. Модель для науковців. Її основа — баланс чотирьох складників: сучасного обладнання, ресурсів, мотивованих фахівців і чіткого законодавчого регулювання. Центр має бути окремим підрозділом університету з власним штатом, фінансуванням і прозорими правилами співпраці. Ключовими елементами моделі є фінансування роботи центру за рахунок грантів або коштів зовнішніх користувачів, прозора система оплати праці персоналу, мінімум бюрократії.
2. Модель для інноваційної екосистеми. В основі цієї моделі — студенти, викладачі та дослідники, об’єднані в інкубаторах і акселераторах. ЦККНО має стати місцем практичного розвитку ідей і частиною стартап-інфраструктури. Ключовий елемент — активна співпраця науки з бізнесом та IT-ком’юніті. Важливо також створити умови для test before invest. Така модель формує внутрішню екосистему інновацій, але потребує законодавчого врегулювання інвестицій у стартапи.
3. Модель партнерства з бізнесом. В основі цієї моделі — ЦККНО як сервісні підрозділи університетів, університетські компанії, консорціуми або учасники державно-приватного партнерства. Головне — гнучкість, прозорі тарифи й чіткі механізми відповідальності. Бізнес інвестує лише тоді, коли бачить конкретну вигоду й надійність.

Можливі чотири варіанти реалізації цієї моделі:

— внутрішній сервісний підрозділ — центр доходів / витрат у складі ЗВО;

— університетська компанія / науковий парк (ТОВ) — гнучка структура, яка може наймати, встановлювати тарифи, генерувати прибуток;

— консорціум університетів — спільна мережа центрів із єдиною системою бронювання й тарифами;

— Public-Private Partnership (PPP) — центром керує приватний оператор за контрактом із університетом.

4. 4. Модель інноваційного центру тренінгів і комерційних послуг. Університет у ній виступає не лише як освітній, а й як експертно-комерційний центр, що поєднує наукові дослідження з бізнес-практиками. Основні складники: регулярні події для бізнесу (конференції, воркшопи, демонстрації технологій), прозора комерційна пропозиція (чітка вартість годин роботи, аналітичних послуг, доступу до обладнання), побудова довіри через відповідальність і відкритість процесів, розвиток внутрішніх стартапів і сервісів для бізнесу.

Формування ефективної системи ЦККНО — це шанс не лише осучаснити науку, а й зробити її драйвером відновлення та розвитку країни. Важливо не втратити цієї можливості.