ТРІУМФ І ТРАГЕДІЯ ОЛЕКСАНДРА СМАКУЛИ

Стояв ранній вересень. Сонце, ніби з примусу, роздавало людям передостанній запас літнього тепла. Листя дерев ніяк не хотіло багряніти.

Недільного дня селянка Марія поверталася з Оприлівського костелу додому. І просто під полуденним сонцем на околиці лісу народила сина. Назвали його Олексою. Ніхто тоді й гадки не мав, що на світ з’явилася людина, яка через тридцять літ зробить справжню революцію у світовій технічній думці.

Його біографи пізніше напишуть: Олександр Смакула народився 9 вересня 1900 року в селі Добриводи Збаразького повіту в селянській родині Теодора і Марії Смакулів. У сім’ї було четверо дітей: Степан, Олекса, Анастасія й Андрій.

Можливо, цей випадок долі — поява на світ серед краси осіннього лісу— визначив його романтичну натуру, заклав велику любов до природи. Племінниця Олександра Смакули пані Ганна Дмитришина, яка нині живе в Тернополі, згадує, як формувався характер дядька: «Під час навчання він готувався до занять переважно у великому батьківському садку під старою розлогою липою, і його завжди оточували ровесники, яким він допомагав у навчанні. Бабуся Марія була жінкою мудрою і дуже доброю. Вона виховувала дітей у дусі чесності і благородства. Дідусь Теодор мав суворий характер, він категорично забороняв дітям посягати на чуже, з раннього дитинства привчав їх любити працю. Дядько Олекса дуже любив своїх менших сестричку і братика, піклувався про них, захищав, коли хтось кривдив».

Олександр Смакула виявив здібності до навчання ще в початковій школі. 1912 року навчання перервала Перша світова війна. Олександр Смакула разом з іншими гімназистами бере участь у встановленні влади ЗУНР у Збаражі, упродовж двох років перебуває в лавах Української галицької армії.

Відтак, у 1920 році, після нетривалого періоду відновленої державності, його дорога пролягла в Тернопіль. Під час навчання у Тернопільській гімназії Олександр квартирував у відомій українській родині Миколаєвичів. Яків Миколаєвич якраз викладав у гімназії. Це була патріотично налаштована родина, яка не визнавала польської влади і не могла змиритися з національним приниженням. Зі спогадів Ганни Дмитришиної: «Одна з дочок Якова Миколаєвича по-справжньому закохалася в Олександра. А з сином Романом дядько скоро потоваришував. Ця дружба тривала понад 60 років — вони разом навчалися в гімназії, згодом — у Геттінгенському університеті, проживали неподалік одне від одного у США. Двоє давніх друзів завжди розмовляли українською мовою, часто співали українських пісень і згадували батьківщину.

Олександра Смакулу природа наділила допитливістю, гострим розумом. Дядько був весь у книжках. Часто в неділю і святкові дні він піднімався на гору під Чумалями і, коли сходило сонце, спостерігав за золотими хрестами Почаївської лаври. Дуже часто ходив поговорити з лісом. У теплу пору прогулювався босоніж, перекинувши взуття через плече». Закінчивши з відзнакою гімназію, Олександр, за рекомендацією професора М.Зарицького, вступає до Геттінгенського університету в Німеччині. Вчився успішно. Але повністю віддаватися навчанню не було змоги. Йому дошкуляла матеріальна скрута, і тому перспективний студент мусив працювати на соляних шахтах і фермах Німеччини, займатися репетиторством. Типовий шлях українця, який на чужині прагне вийти в люди».

Минуло п’ять років — і Олександр захистив дисертацію й отримав ступінь доктора філософії. У фонді Смакули збереглася копія диплому, в якій зазначено походження докторанта — Добриводи, Галіція. Він аж ніяк не хотів залишатися за кордоном. Молодий науковець приїздить на роботу в Одеський університет, але дуже скоро переконується у безперспективності своєї праці в тоталітарній державі і вирушає назад у Німеччину.

У німецький період в житті Олександра Смакули сталися приємні зміни: він одружився з Ерікою Бунде. Вони прожили у злагоді 51 рік і виховали четверо дітей — двох дочок і двох синів.

І ось український вчений демонструє на фірмі Цейс-Єна технологію просвітлення фотографічних об’єктивів.

Виявляється, винайдено спосіб підвищення прозорості оптичних об’єктів, призм та вікон за рахунок зменшення відбивної здатності оптичних поверхонь! Олександр Смакула дійшов висновку, що можна наносити тонкі просвітляючі противідбивні шари товщиною чверть довжини хвилі. Бо якщо оптична система складається з елементів з високими показниками заломлення або ж кількість елементів велика, то втрати світла через відбивання можуть досягати понад 80 відсотків. З другого боку, фотооб’єктиви теж розсіюють світло. В результаті багатократних відбивань на фотоприймач потрапляє дифузний світловий потік (дифузне тло), що призводить до зменшення контрасту та чіткості зображення. Майже століття по винайденні фотографії на ці обставини в науковому світі не зважали. А просвітляючий шар, або «шар Смакули», та метод одержання цих покриттів дали можливість істотно зменшити втрати світла та зробити чіткішими фотозображення.

Українець з Добриводів отримав патент на виготовлення просвітленої оптики. На документі поставлено дату — 1 листопада 1935 року. Попри те, що патент більше року залишався засекреченим, пріоритет Олександра Смакули не викликає сумнівів. Український учений відкрив ще ряд важливих способів зміни відбивної здатності світла.

Відразу по війні, у 1945 році, американська розвідка забирає Олександра Смакулу до США, щоб використати його непересічний науковий потенціал для досліджень у військово-промисловому комплексі. Через півтора року до нього переїжджає дружина з дітьми. Подальша доля вченого тісно пов’язана з Массачусетським технологічним Інститутом (МТІ) у Бостоні. В цьому науковому-дослідницькому закладі тоді працювали перші величини світової технічної думки — Норберт Вінер, Клод Шеннон, Джеральд Віснер, Ноа Хомський та багато інших. Цей університет донині вважається найкращою вищою технічною школою на Американському континенті.

Спочатку Олександр Смакула працював там заступником директора лабораторії дослідів над діелектричними матеріалами, яку тоді очолював усесвітньо відомий професор Артур ван Гіппель. Вони часто ставали співавторами статей і книжок з кристалографії. А в 1964 році уже професор МТІ Олександр Смакула організував та очолив лабораторію фізики кристалів, де працювало близько 20 вчених. У роки праці в США Олександр Смакула досліджував здебільшого зміни властивостей кристалів під впливом «чутливих» атомів, які там є, радіації та дефектів у кристалах. Він налагодив синтез монокристалів для оптики, рентгенології, електроніки. За своїми властивостями деякі кристали, синтезовані Олександром Смакулою, набагато перевищують золото і платину.

У німецькомовній монографії «Монокристали», яка стала популярним підручником з практичної кристалографії, вчений обгрунтовує не лише традиційні методи вирощування кристалів — з розчинів чи з розплавлених солей, а й зовсім нові на той час: вирощування з газового стану (нині цей метод застосовується навіть для вирощування штучних алмазів), з полум’я тощо. Він широко узагальнює методи рекристалізації, які стали основою очищення силікону (кремнію) для напівпровідникових застосувань — транзисторів чи інтегральних схем. І це зроблено тоді, коли монокристали ще не вважалися «електронним» матеріалом! Відтоді вони стали базовим елементом для всієї електроніки, отримали широке застосування як напівпровідники, лазери і мазери, електрооптичні елементи. Сьогодні без них важко уявити технологію й індустрію напівпровідників та інтегральних схем. Кристалографічні виміри Олександра Смакули допомогли також у синтезі вітамінів А, В2 та Д.

Доктор Любомир-Степан Онишкевич, який студіював наприкінці 50-х — на початку 60-х років в Массачусетському технологічному Інституті, відзначає: «Професор володів широкими енциклопедичними знаннями, і то не лише у своїй вузькій спеціальності (оптиці та монокристалах), а й у різних технічних сферах. Він мав живе зацікавлення у всіляких наукових деталях і абсорбував, як губка, всілякі факти і знання, які йому траплялися, був наділений великими здібностями синтезу знань у нові теорії, нові абстрактні побудови, а найголовніше — в нове практичне застосування теорії» («Вісник Фонду Олександра Смакули. — 1998. — Червень).

Та надзвичайна зайнятість, широкі наукові інтереси не змогли витіснити тугу українського емігранта за батьківщиною. Вона ніколи не давала йому спокою. В одному з листів до рідні у село Добриводи він висловив напластований біль: «Я от уже понад сорок літ скитаюсь на чужині, але своєї України не забув і повік не забуду. Частенько заглядаю до Кобзаря, щоби тугу розігнати». «У своєму будинку в Бостоні, — розповідає Ганна Дмитришина, — він обладнав окрему українську кімнату, де були зібрані колекції українських вишивок, сувенірів, сформована бібліотека літератури з української історії. Це була міцна ниточка, що з’єднувала його з рідним краєм». Іншою розрадою стало активне прилучення до діаспорного життя. Олександрові Смакулі були далеко не байдужі професійні інтереси українців у США. Він став почесним членом Товариства українських інженерів, дійсним членом Наукового товариства ім. Т.Шевченка, виступав з доповідями на українських наукових імпрезах. 17 травня 1983 року Олександра Смакули не стало. Похований він у Бостоні, де донині проживає його дружина Еріка. У різних містах США живуть також його діти з сім’ями: Петро, Фріц, дочка Еллі.

На батьківщині вченого, у селі Добриводи Збаразького району, встановлено погруддя Олександра Смакули і вже четвертий рік на базі середньої школи діє технічний ліцей його імені. Майже сто учнів старших, ліцейних, класів поглиблено вивчають фізику, математику, креслення, а після закінчення школи можуть на пільгових умовах вступати в Тернопільський державний технічний університет імені І.Пулюя. Але навіть цей острів технічних зацікавлень, на який падають відблиски слави великого земляка, не оминули «технічні» негаразди. Школа-ліцей міститься у старому панському, малопристосованому будинку. Їй передали частину Будинку культури, але через незавершені внутрішні будівельні роботи, відсутність елементарних благ цивілізації навчатися тут поки що складно.

Наукову спадщину Олександра Смакули досліджують українські вчені. 1996 року створено Фонд Олександра Смакули, який очолює доктор фізико-математичних наук, голова комісії НТШ професор Ярослав Довгий зі Львова. З грудня 1997 року почав виходити «Вісник Фонду Олександра Смакули», майже щорічно проводяться смакулівські читання. Пророк з великим запізненням, але все-таки повертається до своєї вітчизни.