ТРАМПЛІН ПІДГОТОВЛЕНО. КУДИ ГОТУЄТЬСЯ СТРИБНУТИ «УКРТЕЛЕКОМ»?

Приватизація національних операторів зв’язку, яка останніми роками прокотилася багатьма країнами, скрізь сприймалася як подія екстраординарна. Телекомунікаційна галузь — це, як правило, найсучасніші підприємства, що мають тенденцію до стрімкого розвитку. Галузь приносить у державну казну чималі податкові збори. Не дивно, що чутки про майбутню приватизацію «Укртелекому» завжди привертали насторожену увагу. До того ж, тут зіштовхуються інтереси дуже багатьох. Ті, хто збирається придбати серйозні пакети акцій, усіляко підтримують ідею про нібито повне знецінювання підприємства й небажання іноземних інвесторів взяти участь у приватизації. Тобто, кажучи мовою біржових брокерів, відверто грають на зниження...

Коли рік тому до керівництва ВАТ «Укртелеком» прийшла команда під керівництвом члена-кореспондента НАН України Станіслава Довгого, вже склалася думка, що нове керівництво береться за велику, але безнадійну справу: найласіші шматки в телекомунікаціях у «Укртелекому» відірвали приватні компанії, державному монстру залишилося величезне, але малоперспективне господарство, обтяжене соціальними зобов’язаннями, необхідністю підтримки витратного зв’язку в сільських регіонах і іншими напрямами, на які приватні компанії просто не зазіхнули. Ну хто з інвесторів наважиться вкласти кошти в таку компанію?

Проте 1 серпня 2001 року було підписано спільний інноваційний проект між Програмою Розвитку ООН (ПРООН) і ВАТ «Укртелеком». З українського боку підпис поставив новий голова правління ВАТ «Укртелеком» Олег Гайдук, з боку ПРООН — Даглас Гарднер. З подачі резидента-координатора Системи ООН Дагласа Гарднера документ отримав трохи претензійну назву «Інноваційний трамплін: інформаційно-комунікаційні технології для процвітання України». Його підписання свідчить про те, що відповідь на драматичне запитання може бути зовсім іншою. Власне, про це після завершення протокольної частини й вів розмову кореспондент «ДТ» із членом-кореспондентом НАНУ Станіславом ДОВГИМ, котрий буквально напередодні пересів із крісла голови правління ВАТ «Укртелеком» у крісло глави Державного комітету зв’язку й інформатизації України.

— Це надзвичайно важлива подія, — з такими словами Станіслав Довгий почав змальовувати перспективи, які відкриваються в зв’язку з підписанням документа. — Україна стає учасником процесу глобалізації. Серед основних напрямів, що найінтенсивніше розвиватимуться, хотів би виділити такі:

по-перше, створення загальнонаціонального доступу в Інтернет, який надасть широким верствам населення усіх куточків України (особливо сільської місцевості) можливість користуватися благами сучасної інформатизації;

по-друге, це дозволить українським навчальним закладам, незважаючи на їхнє значення й географічне розташування, розвивати дистанційне навчання у відкритому форматі з допомогою Інтернет-з’єднання; переконаний, система дистанційного навчання замінить заочне навчання в тому вигляді, в якому воно існує в державі;

по-третє, розвиток сітьової платформи телемедицини, яка дозволяє українським лікарням, клінікам і лікарям обмінюватися медичною інформацією, зображеннями, використовувати дистанційні діагностичні інструменти з допомогою електронних мереж.

— А якщо від оцінки загальних перспектив перейти до конкретних фактів — що вам уже вдалося реалізувати на цьому шляху?

— Ми ще не такі багаті, аби забезпечити всі сільські школи комп’ютерами. Так, не вельми просто і, на жаль, не вельми дешево підключити всі школи до Інтернету. Очевидно, що тут потрібно шукати якийсь нетрадиційний вихід. Тому мені хотілося б насамперед розповісти про те, як комп’ютерні класи, завдяки роботі «Укртелекому», у сільських школах стають дедалі більш звичним явищем. Ми пішли таким шляхом: у центрі регіону з 10—15 школами організуємо сучасний комп’ютерний клас, забезпечуємо школярів транспортом. Діти з сусідніх шкіл за певним графіком мають змогу приїхати в комп’ютерний клас, попрацювати там із кваліфікованим викладачем і одержати уявлення про переваги інформатики.

Ви бачили б, із яким ентузіазмом діти їздять у комп’ютерні класи! З сіл, куди з певних причин не приїхав автобус, діти йдуть пішки. Їх не зупиняє те, що доводиться долати 10—12, а часом і 20 кілометрів, аби півгодини попрацювати за комп’ютером. Мене ніщо більше не переконує в тому, що ми робимо важливу й потрібну справу.

Показово, що навчатися інформатики до таких класів приходять не лише школярі. Одними з перших на позакласних заняттях з’являються... фермери. Скажу, посилаючись на досвід села, з якого я родом. У нас 12 фермерів, і щойно закінчуються в школі заняття, вони приходять у клас і вчаться сучасній інформатиці. Фермери чудово розуміють: їхнє майбутнє пов’язане з передовими технологіями.

ООН порушує питання про те, що потрібно залучати до навчання представників сфери підприємництва, усіх верств населення, яких життя змушує оволодівати інформаційними технологіями.

— Але «Укртелеком» не єдиний провайдер в Україні. Яке місце він посідає на українському ринку послуг?

— Сьогодні сотні провайдерів Інтернету пропонують свої послуги на ринку. Ми провели соціологічне дослідження (буквально днями матеріали мені поклали на стіл), і якщо рік тому «Укртелеком» як провайдер Інтернету був десь на двадцятому місці, то сьогодні він (принаймні вдвічі) випереджає всіх інших.

— Ви очолили Комітет зв’язку й інформатизації. Що додасть ваша діяльність у Комітеті до того, що вже зробили в «Укртелекомі»?

— «Укртелеком» — підприємство, а не політична організація. Як підприємство воно має працювати на ринку й підвищувати якість послуг, конкурувати й заробляти кошти на утримання своїх працівників, на подальший розвиток системи зв’язку. Загалом, треба підтримувати свої лідируючі позиції на ринку.

Зараз переді мною як главою Держкомзв’язку стоять зовсім інші завдання. Якщо в «Укртелекому» пройшов перший етап приватизації й незабаром розпочнеться пільгова підписка, то «Укрпошта» лише готується до корпоратизації. Це чималенький пласт роботи. Тут нам знадобиться досвід, надбаний в «Укртелекомі».

— Телекомунікації — одна з найбільш наукомістких галузей, а становище науки в Україні сьогодні важке. Чи не стане це перешкодою на шляху ваших планів?

— Справді, жоден оператор не має перспективи без серйозного наукового супроводу. Тому перше, що ми зробили в «Укртелекомі» — встановили контакт з усіма провідними науковими установами в світі. Приміром, із Белл-лабораторією (США), Королівським інститутом телекомунікацій (Англія), науковими підрозділами «Сіменс» (Німеччина), «Алкатель» (Франція) тощо. Крім того, ми проводимо аналітичну роботу, яка допоможе спрогнозувати та прорахувати варіанти під час прийняття найважливіших рішень. Ми активно впроваджуємо системи управління: економікою, персоналом, фінансами.

До речі, ви звернули увагу, на чому у своїй промові під час підписання документів зробив акцент Гарднер? Він підкреслив, що Україна багата, передусім, своїм кадровим інтелектуальним потенціалом. І ці люди мають бути затребувані галуззю. Ми домагаємося того, аби вони працювали на наше підприємство й нам не доводилося за рубежем купувати програмне забезпечення. Ми створили Національну асоціацію виробників телекомунікаційного устаткування, зокрема й інтелектуального продукту. У нас є досить потужні підприємства, цілком конкурентоспроможні на світовому ринку. Тож я з великим оптимізмом дивлюся в майбутнє. Те, що для цього є підстави, засвідчила й остання виставка «Цебіт» у Ганновері.

Ми не страждаємо на кадровий голод. Лава запасних, як кажуть у футболі, у нас дуже велика. А стосовно молодих, то вони вже починають обіймати ключові посади. І молодість не єдина перевага тих, кого ми призначаємо. Візьмімо хоча б нового керівника «Укртелекому» Олега Гайдука. Він має достатній досвід державного діяча, працював п’ять років заступником міністра надзвичайних ситуацій, в апараті Верховної Ради, Кабміну, розробляв і керував рядом телекомунікаційних проектів. За рік роботи в «Укртелекомі» Олег Васильович побував у регіонах, де сталося стихійне лихо. Його добре знають і шанують. Зваживши всі ці обставини, я й запропонував Спостережній раді призначити Олега Гайдука. Кандидатуру підтримав Президент, прем’єр, Фонд державного майна.

— Підписано проект, названий «інноваційним трампліном». Проте чи відбудеться стрибок, якщо раптом з’являться досить звичні в таких випадках проблеми з фінансуванням?

— Хочу підкреслити, цю роботу ми планували проводити цілком самостійно, але, на щастя, нас підтримала ООН. Нам вдалося знайти з цією шановною міжнародною організацією спільну мову. Так з’явилися спільні проекти. Механізми фінансування проектів такого масштабу в ООН добре відпрацьовані. З загальної суми фінансування частка ООН становить 10%. Потім представники ООН знаходять донорів, тобто інвесторів: міжнародні фонди, фінансові організації, представництва, посольства.

Безпосередня участь ООН у фінансуванні дуже важлива для подальшого успіху. Це символічне свідчення високої якості й авторитету проекту. Не випадково всі високі слова, сказані на адресу проекту й України, дано в редакції представників ПРООН. А ми самі схильні до досить стриманих оцінок, дотримуючись нашого основного принципу — «діло покаже».

До речі, ООН ставить перед тими, з ким співпрацює, жорсткі умови. Головна вимога — у проекту мають бути дуже конкретні результати. Просто так «на розмови й під порожні обіцянки» кошти не дають. До цієї роботи залучать багато міжнародних експертів із країн, які вже мають досвід власної реалізації подібних проектів. Отож, крім конкретних впроваджень, нових комп’ютерних класів і т.п., реалізація всіх цих планів матиме ще один вагомий наслідок — вони, безумовно, збільшать інвестиційну привабливість «Укртелекому». А телекомунікаційна галузь України занадто потужна й важлива, аби займатися її приватизацією заради приватизації. Ще раз підкреслюю — я оптимістично дивлюся на розвиток телекомунікаційної галузі в нашій країні.