Сторінки історії: далі буде

Цими днями Київський національний університет технологій та дизайну відзначає 75-річчя з дня заснування. Його прабатьком є створений 1930 року інститут шкіряної промисловості, який готував хіміків-технологів. Згодом кількість спеціальностей збільшилася, визначивши профіль діяльності вузу як одного з базових з підготовки дипломованих кадрів для легкої промисловості. Про це, зокрема, свідчать зміни в його назві — технологічний інститут легкої промисловості, Державна академія легкої промисловості, Державний університет технологій та дизайну. 2001 року університет набув статусу національного. Сьогодні у його структурі працюють три інститути і три департаменти, шість факультетів, які готують кадри практично за всіма фахами легкої промисловості.

На 28 кафедрах вузу навчаються близько 14 тисяч студентів — як з України, так і країн близького зарубіжжя, Китаю, Чехії, Словаччини, Болгарії. Розвиваються і міжнародні зв’язки, установлені з 23 вузами із 12 країн світу. За підсумками конкурсу, проведеного Всесвітньою асоціацією університетів «Платон», Київський національний університет технологій та дизайну ввійшов до числа 50 найвідоміших університетів двадцятого століття.

Про нинішній стан справ в університеті, проблеми і плани розвитку наша розмова з його ректором лауреатом Державної премії України, членом-кореспондентом Академії педагогічних наук, професором Олегом ВОЛКОВИМ.

— Олегу Ігоровичу, наскільки справедливим є твердження про те, що вашому університету притаманна певна корпоративна замкнутість?

— Гадаю, цю особливість точніше було б назвати чіткою фаховою орієнтацією вузу. Її ми зберегли, не піддавшись спокусі на догоду кон’юнктурі розпочати підготовку спеціалістів непрофільних напрямів. Наприклад, юристів чи перекладачів. Чесно кажучи, була така спокуса, і пропозиції були, але усе ж таки ми віддали перевагу традиційній орієнтації на підготовку кадрів для легкої промисловості. Це наш пріоритет, який дозволяє залишатися головним галузевим вищим навчальним закладом, що підтверджується оцінками і наших партнерів, і конкурентів. Адже практично всі основні наукові досягнення в легкій промисловості формувалися саме в нашому університеті. Тут успішно працює і розвивається одинадцять наукових шкіл, що дозволяє не тільки не втратити лідерство, але й нарощувати потенціал. Запорукою того є кваліфікований викладацький склад університету, серед якого 28 академіків і членкорів галузевих академій наук, 88 професорів, докторів наук, 279 доцентів, кандидатів наук, 25 заслужених митців, діячів науки і техніки, народної освіти. Проте це жодним чином не означає якоїсь обмеженості у розвитку нових видів фахів і спеціалізацій. Ми уважно стежимо за процесами, які відбуваються в галузі, і її підйомом, плануючи підготовку наукових та інженерних кадрів відповідно до потреб і вимог виробництва. Так, 2000 року було відкрито факультет дизайну, два роки тому — разом із фармуніверситетом першими в країні відновили підготовку хіміків-технологів фармацевтичного виробництва. Ці фахи нині мають підвищений попит на ринку праці. Як один із прикладів плідної співпраці наших учених зі спеціалістами інших галузей можна навести успішні розробки кафедри екології з утилізації відходів шкіряного виробництва. Їхнє застосування в будівництві дозволяє використовувати бетон за низьких температур, при цьому він зберігає свої властивості. Такі приклади непоодинокі, що скоріш свідчить про активне співробітництво у різних сферах народного господарства, а зовсім не про галузеву замкнутість. Утім, що стосується головного завдання — підготовки кваліфікованих спеціалістів, наш пріоритет чітко визначений.

— Судячи з того, що середній конкурс абітурієнтів становить три претенденти на місце, а на окремі фахи — перевищує 10, ваш університет належить до розряду престижних вузів.

— Не приховую, приємно, що університет популярний, це дає можливість відбирати до числа студентів найбільш здібних претендентів. Але, на жаль, останніми роками спостерігається дуже несприятлива тенденція зниження загальноосвітньої шкільної підготовки. Це особливо відчутно у сфері точних наук, які становлять основу оволодіння технологічними процесами. Очевидно, самих лише розмов про необхідність підтримки талановитої молоді недостатньо, потрібні ще й конкретні справи. На мій погляд, варто звернутися до досвіду не такого вже й далекого минулого. Пригадуєте, яких успіхів удалося досягти у фізико-математичній підготовці школярів, що дозволило вітчизняним фундаментальним наукам посісти позиції світового лідерства. А все завдяки розвитку спеціалізованих шкіл, шкіл-інтернатів, куди відбиралися за конкурсом найкращі з кращих. Зрозуміло, це вимагало певних матеріальних витрат. Але сьогодні, в епоху ринкових відносин, вони тим більше необхідні. Оскільки принаймні наївно сподіватися на більш-менш пристойний результат, не вкладаючи при цьому ані копійки.

— А чи може університет самостійно вплинути на ситуацію, не чекаючи розв’язання проблеми на загальнодержавному рівні?

— Докорінно — звісно, ні. Але почасти рівень підготовки своїх абітурієнтів ми намагаємося підвищити в рамках діяльності створеного при університеті навчально-методичного комплексу. До його складу входить близько 100 навчальних закладів по всій країні. Це, користуючись старою термінологією, технікуми, профтехучилища, спеціалізовані школи. Більш того, ми обрали ще один шлях розвитку, який, упевнений, має велику перспективу не тільки для нашого, але й для інших вузів. А розпочалося все з суто побутової проблеми. Останнім часом у нас помітно збільшився наплив студентів з інших міст, і місць у гуртожитку катастрофічно не вистачало. До того ж умови проживання в них, ніде правди діти, далеко не на належному рівні. Інакше просто й бути не може, якщо за останні 20 років держава не виділила на їхнє утримання жодної копійки, а власні можливості, на жаль, обмежені. Наші фінансові потреби забезпечуються державою усього лише на 30 відсотків, решту доводиться заробляти самостійно. Проте навіть не це головне. Дивіться, що виходить. Студентами стають 17-річні молоді люди, котрі часто не підготовлені до самостійного життя. П’ять років навчання у столиці, звичайно, для них пречудова пора, але з виховного погляду це, на жаль, далеко не завжди так. Часом перспектива повернутися дипломованим спеціалістом до рідної Полтави чи Вінниці, не кажучи вже про невеликі містечка, розцінюється як трагедія. Проте ж кваліфіковані кадри в провінції потрібні не менше, ніж у столиці. Адже на місцях вистачає висококласних викладачів, котрі добре володіють загальноосвітніми дисциплінами — математикою, фізикою, хімією, історією... Отже, наші студенти протягом двох-трьох років цілком можуть здобути базову освіту, не відриваючись від дому, а спеціальні знання — вже у нас в університеті. Але, по-перше, сюди вони вже приїдуть дорослішими, по-друге, краще підготуються й остаточно визначаться у виборі фаху. Нарешті, що також важливо, ця схема з одного боку, надає більше можливостей для оволодіння вищою освітою талановитій молоді, а з другого боку, — позитивно впливає на забезпечення регіональних ринків праці кваліфікованими кадрами. Вони постійно потрібні як на великих промислових підприємствах, так і у сфері малого й середнього бізнесу. Загалом, я переконаний, реалізація повномасштабної безперервної багаторівневої системи підготовки кадрів є можливою тільки в рамках потужних навчально-науково-виробничих комплексів, до яких входить розвинена мережа навчальних підрозділів різних рівнів. Такий комплекс дозволяє вибудовувати безперервні освітні ланцюжки від бакалаврату до аспірантури. До речі, цій меті підпорядковані і розробки архітектурного плану облаштування вузу, який передбачає створення цілісного комплексу університетського містечка у вигляді закритого кампусу.

— Проте ця схема поки що на рівні теорії?

— Ні, вона вже реалізується. На додачу до п’яти існуючих факультетів (дизайну, технології легкої промисловості, технологічного обладнання і систем управління, хімічних технологій, інженерно-економічного) два роки тому ми відкрили факультет ринкових, інформаційних та інноваційних технологій у Черкасах. І хоча в цьому місті є свої університети, наш факультет працює дуже успішно, конкурс абітурієнтів там дуже високий. Нині організовуємо такий факультет у Чернігові. Його плануємо створити на базі місцевого швейного училища. На щастя, нас підтримала як адміністрація училища, так і обласне управління освіти.

— Олегу Ігоровичу, для багатьох вузів серйозною проблемою є не тільки набір і підготовка, але й працевлаштування випускників. Наскільки це характерно для вашого університету?

— Попит на підготовлених нами спеціалістів на ринку праці досить високий. Рівень працевлаштування випускників становить 84 відсотки. А про ступінь фахової підготовки наших вихованців, зокрема, свідчить те, що багато з них очолюють підприємства легкої, хімічної промисловості, побутового обслуговування і комерційні фірми. Ми підтримуємо прагнення старшокурсників поєднувати навчання з працею на виробництві, звісно, за умови виконання навчального плану. Органічного ж доповнення наукової складової практичною підготовкою студентів досягаємо завдяки тісному співробітництву з низкою провідних підприємств легкої промисловості. Таких, наприклад, як акціонерні товариства «Володарка», «Возко», «Дана», «Чинбар». До речі, кілька слів про останнє. Близько третини співробітників «Чинбаря» — дуже благополучного виробництва, котре плідно працює на зовнішньому ринку, — наші випускники. Успішну діяльність підприємства значною мірою забезпечує впровадження технологій, розроблених ученими нашого університету.

— І насамкінець — про майбутній ювілей вашого університету. Які сюрпризи підготовлені до свята?

— Якщо під сюрпризами розуміти приємні несподіванки, то розкривати секрети завчасно все-таки не годиться. Утім, для одного з них, мабуть, можна зробити виняток. Це презентація виданої «Науковою думкою» книги «Сторінки історії Київського національного університету технологій та дизайну». Це серйозна наукова праця, яка базується виключно на документальній основі, що значною мірою дозволить по-новому побачити не тільки історію нашого університету, але й процес становлення вищої освіти в Україні загалом. Не сумніваюся, що ця книга викличе не тільки інтерес у широкої читацької аудиторії, але й жваві дискусії. До речі, «Сторінки історії...» закінчуються подіями повоєнних років. Пішли ми на це свідомо — з метою максимальної об’єктивності висвітлення подій і фактів, а зовсім не тому, що нам нічим пишатися сьогодні й у недалекому минулому. Десятки наших вихованців становлять сьогодні еліту країни, і немає сумнівів у тому, що цей перелік поповнюватиметься. Свідчення цього — дедалі більша популярність міжнародного конкурсу молодих модельєрів — дизайнерів костюму «Печерські каштани», який проводиться студентським будинком моделей, високі оцінки творчих робіт наших студентів на міжнародних конкурсах. Проте це вже теми для нових сторінок історії університету.