Стандарт, інфікований зневагою

Доки країна зачаїлася в карантині й напружено стежить за коронавірусом, Міносвіти може ухвалити Державний стандарт базової середньої освіти (далі- Стандарт). Це надзвичайно важливий документ, який визначить вимоги держави до освіченості учнів 5–9 класів, а отже матиме вплив на програми та підручники. Недавно було прийнято стандарт початкової школи, і ось настала черга наступного рівня освіти.

Проєкт Стандарту обговорюється до 31 березня, тобто вже з 1 квітня українська освіта може взяти новий курс - на впевнений політ у майбутнє... без книжок.

Можна, звісно, пройти повз цю подію, повторюючи, як мантру: "Ну хто зараз читає книжки?" Особливо зручно це зробити, вмостившись на дивані, щоб переглянути чергову серію "Спіймати Кайдаша", поки молодші діти дивляться "Алісу", старші грають на комп'ютері в "Шерлока Голмса", а собака, натякаючи, що ми відповідальні за тих, кого приручили, тягне за штани когось із домашніх, просячись на вулицю. А можна усвідомити, що і Кайдаші, і Аліса, і Шерлок Голмс, і мудрість "Маленького принца" - це частинки життя, які подарувала нам шкільна програма. І чи так ми вже виграємо в результаті, якщо зі шкільного розкладу впевненою рукою назавжди будуть викреслені уроки літератури? Бо складається враження, що вони таки будуть викреслені.

Навіть тіні згадки про українську чи зарубіжну літературу на жодній із 225 сторінок проєкту Стандарту немає. А це може означати тільки одне - "ціннісне підґрунтя" нової освіти, про яке говорить МОН, анонсуючи проєкт, формуватиметься на чому завгодно, тільки не на ґрунті художнього слова.

Виходить, автори державного Стандарту самочинно викреслили з процесу дитячого навчання читання художньої літератури як окремий вид роботи взагалі. Як інформаційний непотріб. Чи, відповідно до сьогоднішніх реалій, - як уже віджилу медичну маску, що заважає дихати повітрям НУШ, очищеним від згубного, вочевидь, впливу Слова, яке і в наші перенасичені інформацією часи продовжує транслювати Людяність.

Це вже друга спроба нападу на літературну освіту в школі, і цього разу набагато успішніша. Перша провалилася влітку 2019, після того, як у початковому варіанті проєкту Державного стандарту базової середньої освіти, виставленому на громадське обговорення, вчителі (саме української й зарубіжної літератури) помітили... плагіат. Виявилося, що члени робочої групи, обрані МОН, упріваючи пів року (з осені 2018-го) над текстом головного для базової освіти документа, підупадаючи в інтелектуальних суперечках і мозкових штурмах фортець здорового глузду, прийняли геніальне рішення: замість того, щоб щось придумувати нове для мовно-літературної галузі в стандарті середньої освіти, просто скопіювали відповідний розділ з уже прийнятого стандарту початкової освіти! Правда, інноваційно? Ця проста операція "скопіювати-вставити", яку творці нових освітніх стандартів подали як зразок своєї багатомісячної роботи, чомусь не викликала захвату в учителів (які в таких випадках пишуть "Списано" і ставлять...самі знаєте що). Вона обурила наукову і творчу спільноти: викладачів вишів, науковців, журналістів, письменників - усіх тих, для кого поняття "академічна доброчесність" не є порожнім звуком. І не на жарт стривожила батьків, які справедливо вважають, що між молодшим школярем та учнем середньої школи є велика різниця, тож і стандарти мають бути різні.

Після численних звернень громадськості з низкою пропозицій щодо змісту і широкого розголосу у ЗМІ МОН відправило проєкт на доопрацювання й підготувало відписку - звіт про громадське обговорення. У цьому звіті всі отримані пропозиції міністерство мужньо відкинуло, але вирішило частково задовольнити таке (пункт 5): "зазначити зарубіжну літературу як складову мовно-літературної галузі". І...здається, збрехало.

Бо ось що він, новий проєкт, як на мене, демонструє...Ні, не роботу над помилками. Не увагу до думки громадськості. Не турботу про національну гідність і майбутнє України. А повну зневагу до літератури як такої. Як до мистецтва слова. Як до духовної скарбниці людства .

Маємо проєкт, де слова "українська література" чи "зарубіжна література" навіть не вживаються (до речі, в Стандартах початкової і вищої освіти "українська література" є)! Уявляєте, в новій українській школі діти не читатимуть української літератури! І зарубіжної - теж (хоча...було ж обіцяно?).

Замість цих складових шкільної освіти, які весь час наповнювалися новими змістами від дня здобуття Україною незалежності, в проєкті з'явились "оригінальна" і "перекладна державною мовою" література. Як це розуміти, Стандарт не пояснює. А мав би. Бо в шкільній практиці поняття "українська" й "оригінальна" не тотожні. Оригінальна - це мовою оригіналу (російською, англійською, китайською). Якщо в Стандарті все так і залишиться, це означатиме, що ніхто не заборонить в українській школі взяти за основу курс, приміром... російської літератури (на оригінальну англійську потрібні інші ресурси). І, формально, це буде абсолютно законно.

"Перекладна" література - теж кіт у мішку. Бо зарубіжна література в сьогоднішній школі (як і українська, до речі) вивчається як частина художньої світової літератури, місток до світової культури. А "перекладною літературою" можна назвати і збірку інструкцій з використання імпортного холодильника.

Тож виходить, що за новим проєктом, який стане законом, і українську, і зарубіжну літературу ізолювали від дитини. Бо таких окремих предметів немає, і навіть назви для них не передбачено.

А якщо вчителю раптом дуже захочеться, щоб книжка з'явилася на уроці? Бувають же такі люди, котрі люблять читати? А читати буде ніде й ніколи. Бо література стане інтегрованою частиною мови. Така ніким не апробована і сумнівно корисна ідея впроваджується під соусом опертя на зарубіжний досвід, зокрема польський і фінський, де справді окремо літературу не вивчають.

По-перше, до відома інтеграторів, ми не поляки й не фіни. Поляка поляком робить народження. А фіна фіном - життя в унормованому, соціально захищеному, етнічно однорідному європейському суспільстві, яке зберігає свої традиції. А що робить українцем жителя України, землю якої нищить війна, мову якої століттями забороняли, цвіт - винищували, ментальність калічили радянщиною, а тепер добивають "руським міром"? Не тільки мова (бо можна назвати десятки російськомовних, які є справжніми патріотами України). А ще дві речі - Література й Історія. Якщо людина розуміє і знає Сковороду, Стуса, Костенко і Франка, сміється над Голохвастовим і співчуває героям "Лісової пісні", переймається долею "розстріляного відродження" - вона має опору для свого патріотизму. Вона захищається художнім словом, черпає звідти гордість, гідність і натхнення, - навіть якщо в побуті поки що послуговується російською. Якщо ж людина читає Шекспіра і Вітмена, Мо Яня й Екзюпері - вона має простір для спілкування з людством. І всього цього тепер не буде?

У новому проєкті література - це служниця на побігеньках мови, лише матеріал для мовних вправ. І то після інших текстів: "одиничних і множинних, перерваних, фрагментарних і медіатекстів"... Будемо тренуватися ставити розділові знаки в Шевченковому "Заповіті", а цілком вірша, може, й не прочитаємо. Бо оригінальний текст "Як умру, то поховайте..." малопридатний для формування такого вміння проєктної мовно-літературної (чи, радше, антилітературної) галузі як "важливість раціонального використання коштів і сприймання, зокрема на прикладі творів літератури, матеріального ресурсу як одного із засобів досягнення добробуту".

І в групу творів, які читаються для задоволення, "Заповіт" не потрапить. (А тільки така функція читання й передбачена.) Про "проєкцію на власний досвід" узагалі краще промовчати...Тож якщо ніхто з дітей не прочитає вдома, не зробить бодай поганенького експерименту з текстом (що, між іншим, є обов'язковим результатом навчання в мовно-літературній галузі), то шанси цього тексту потрапити на шкільну парту мізерні.

А сьогоднішні учні читають "Заповіт" у 7 класі на уроках української літератури. І можуть порівняти з Іf Кіплінга, бо мають ще уроки зарубіжної. Саме так і виховуються уявлення про честь, відвагу та людську гідність, які декларуються у проєкті Стандарту. Словом і прикладом. Через поєднання свого і чужого. Важливого для людини і для країни.

Учителі, філологи, науковці, батьки стривожені проєктом нового Стандарту для середньої школи. Вони пишуть звернення до МОН, КМУ, президента і просять не допустити знищення літературної освіти у школі. На сьогодні відомо про шість відкритих звернень.

Підписанти наполягають, що в новому Стандарті необхідно зберегти літературну освіту, а також прописати вміння та компетентності, які потрібні для розуміння літератури. У такому вигляді, як це сформульовано в проєкті, Стандарт приймати не можна. Громадськість хоче прозорості, широких суспільних дискусій та введення до робочої групи, що працює над Стандартом, відомих науковців і представників освітянської спільноти. Але чи почує МОН ці голоси?

Прийнявши освітній стандарт у тому вигляді, в якому він запропонований зараз, ми втратимо не дітей. Діти виростуть. Ми втратимо гідну і незалежну, розумну і людяну Україну майбутнього.