Сізіфові канікули

Важку, одноманітну й нескінченну працю без відпочинку називають сізіфовою. Як відомо, саме таку роботу визнали давньогрецькі боги найжахливішим покаранням для винного перед ними царя Сізіфа. Не можна не згадати давньогрецького героя, спостерігаючи, як приречено працює над домашніми завданнями під час шкільних канікул більшість дітей. Зубріння, нещадне і безглузде, не дає їм вільно дихати навіть у свята. І перетворює захопливий взагалі-то процес пізнання на муки.

Знайома нарікала: "Хотіли до Буковелю поїхати всією сім'єю, на лижах покататися, але навіть не знаю, що робити. На канікули синові - четвертокласнику задали розв'язати завдання з кількох сторінок підручника. Вчителька каже, що без цього аж ніяк не можна підготуватися до державної підсумкової атестації наприкінці року. А ще - завдання з інших предметів ... Цілий портфель із собою тягти на курорт!"

Інша відповідальна мама ледь не в новорічну та різдвяну ночі сиділа разом зі своєю дитиною над завданнями, тому що в інші дні вона працює і не зможе пояснити чаду, як саме потрібно виконувати ту чи іншу вправу. Впевнена, що з такою ситуацією зіштовхувався багато хто. Чи можна вважати її нормальною? Звісно ні. І не тому, що Конвенція прав дитини, яку вчителі так люблять використовувати як матеріал для виховних бесід, гарантує кожному право на відпочинок.

А тому, що така практика завдає непоправної шкоди дитині (адже примус знищує будь-яке бажання вчитися) і яскраво свідчить про ефективність роботи вчителя. Не на користь останнього. Перед початком навчального року кожен педагог складає календарний план зі свого предмета, де чітко, відповідно до програми, розписує тему кожного уроку так, аби нічого не пропустити. Процес виконання програми контролює адміністрація школи. Тому, коли вчитель задає дітям на канікули щось доробити, дописати, дорозв'язувати, це означає, що він не виконав програму. Отже, не викладач повинен вимагати виконання якихось завдань під час канікул, а батьки й адміністрація школи мають зажадати від нього пояснень: з якої причини це сталося? Що він робив на уроках? Наскільки ефективно організував навчальний процес? Але, припустімо, програма виконана, а вчитель хоче, щоб діти закріпили те, що вивчали за підручниками. І вашій дитині (а точніше, вам) задали купу завдань із додаткових збірників.

Однак, незважаючи на гарні назви ("Творчі вправи", "Цікаві завдання"), найчастіше ці книжки не доповнюють підручник цікавими нестандартними і творчими завданнями, а просто дублюють його. І таким чином продовжують одноманітний процес дресирування та зубріння. Уявіть собі голову колгоспу, який хоче отримати вищий врожай. Для цього в нього є дві можливості: підвищити врожайність кожного гектара на вже наявних полях (використовуючи нові технології) або засіяти багато нових полів при тій самій низькій ефективності роботи (використовуючи старі розбиті трактори та заганяючи працівників до сьомого поту). В обох випадках колгосп досягне результату - урожай зросте. Але якою ціною? Саме додаткові збірники та зошити (на яких інколи навіть немає грифу Міносвіти), задані на канікули, і виконують роль ось таких полів. А ще - промовисто свідчать про невпевненість вчителя у якості своєї роботи і про його надію, що батьки дороблять та допояснюють своїм дітям усе те, що він випустив або чого не помітив. Тобто порятунок потопаючих... Далі ви й самі знаєте ... Якщо хтось із батьків хоче цього - його справа. Але чому від такого стану речей мусять страждати всі діти? Питання, що стосуються домашніх завдань, регламентуються у документах Міністерства освіти. І виконувати ці інструкції - обов'язок учителя. Але коли спостерігаєш за системою домашніх завдань у школі, виникає стійке відчуття, що не лише батьки, а часто й учителі не зовсім точно уявляють собі мету цього виду роботи. Так, згідно з інструктивно-методичним листом "Вимоги щодо ведення класного журналу в 1-4 класах загальноосвітніх навчальних закладів", домашні завдання задаються "лише в разі їх доцільності". А не завжди і багато. Крім того, залежно від мети, існують різні види і форми цих завдань: загальні, диференційовані, репродуктивно-конструктивні, творчі etc. Чи часто ви помічали таку різноманітність у школі? А ще - "з основ здоров'я, фізичної культури, трудового навчання, музичного та образотворчого мистецтва домашні завдання учням не задаються і в журналі не записуються". Цей факт дуже вразив мою знайому, яка днями й ночами писала для свого сина доповіді з предмета "основи здоров'я" та разом із бабусею виконувала завдання зі спеціального альбому з образотворчого мистецтва, щоб дитина, змучена основними дисциплінами, могла вчасно лягти спати. Про ефективність такої роботи немає сенсу говорити. Згідно з листом МОН України від 29.10.07 р. № 1/9-651 "Про обсяг і характер домашніх завдань учнів загальноосвітніх навчальних закладів", що чинний і сьогодні, у першому класі домашні завдання не задаються взагалі. За жодних обставин. Крім того, "домашні завдання не рекомендується задавати на канікули, на вихідні та святкові дні". Тобто не лише у канікули і свята, а й із п'ятниці на понеділок (згадайте реальність і здивуйтеся). І ще один нюанс, без якого ефект від виконання "домашки" істотно знижується: "Не допускається подача домашнього завдання під час чи після дзвінка на перерву, після уроків, оскільки воно у повній мірі не фіксується дітьми; учні не мають можливості ставити запитання; вчитель не встигає пояснити суть завдання". А тепер погляньте на списки сторінок, номерів вправ і завдань, заданих на канікули, і поміркуйте: хто й коли пояснював ці завдання дітям та давав можливість запитати про незрозуміле? Задля справедливості, слід зауважити, що практика задавати непомірно великі домашні завдання і навантажувати ними дітей на канікулах популярна не в усіх учителів. Але така тенденція є, і вона стає дедалі загрозливішою. Завдяки бездіяльності або потуранню адміністрації навчальних закладів. Завдяки "якісній" професійній підготовці та перепідготовці вчителів. І завдяки терплячості батьків. За такої ситуації досить утопічними видаються розмови про здоров'язберігаючі технології, розвивальний підхід до навчання. І як ніколи далекою й недосяжною здається мрія про суспільство знань. Чи любитимуть діти навчатися, чи відчують смак відкриттів і пошуків, якщо завдання перетворюються для них на батіг, на безперервну одноманітну працю? Зимові канікули закінчуються. Попереду - найдовша чверть навчального року. А ще - зимово-весняний авітаміноз, епідемія грипу. Чи накопичили наші діти сил за час відпочинку? І як дорослі організували для них цей відпочинок? Звісно, найпростіше задати якомога більше завдань і бути спокійним: дитина зайнята, під наглядом, - отже, канікули проходять із користю. Якщо у батьків є час, гроші та бажання - можна раз чи двічі піти всією сім'єю на спектакль або до цирку. А якщо ні? На Новий рік і Різдво біля головних ялинок міст проводилися якісь концерти. А решту часу там можна було тільки сфотографуватися з Дідом Морозом. Хто мусить подбати про дозвілля дітей? На сайті МОНМС впадає у вічі стаття під правильною назвою "Зимові канікули - найцікавішій час для відпочинку дітей". У ній анонсовано програму Українського державного центру позашкільної освіти, який, за ідеєю, і повинен подбати про дозвілля дітей. Серед запланованих у програмі заходів, звісно, є цікаві (наприклад, різдвяний концерт музичної студії, майстер-клас з квілінгу, експозиція новорічної іграшки). Але це, власне, і все. У цілому ж афіша абсолютно не справляє враження системної роботи у державному масштабі. По-перше, тому, що велика частина канікул (після 30 грудня і по 8 січня) з неї чомусь випала. А по-друге - цей план розрахований здебільшого на вихованців Центру: "традиційне новорічне свято для вихованців гуртків логіки, образотворчого мистецтва, англійської мови, музики"; "новорічне свято для вихованців студії спортивного бального танцю"; "підготовка до тематичного концерту вихованців музичної студії естрадного співу "Соломрія" (відеозйомки уроків з вокалу, запис фонограм)". А хто ж подбає про дитину з ключем на шиї, чия мама працює, а сама вона не записана до жодного з гуртків? Чи буде вона потрібна і цікава тут комусь? Особливо блідий вигляд мають ідеї державного центру на тлі планів роботи на зимові канікули приватних дитячих клубів. Розгортаю один із них - і душа радіє: щодня, починаючи з 2 січня, для всіх бажаючих проводяться всілякі майстер-класи, цікаві досліди, ігри. Ось що означає зроблено з розумом, з турботою про дітей! Але за гроші. Ціна вражає - близько трьох тисяч гривень. Отже, це свято життя доступне далеко не кожному. І дитина з ключем на шиї тут також може виявитися зайвою. Хто ж подбає про неї? Гадаю, вагомішу роль в організації відпочинку дітей могла б зіграти школа. Тим більше що вона так вболіває за розвиток своїх учнів під час канікул, що навіть задає їм домашні завдання. Гуртки, екскурсії, цікаві зустрічі та чаювання, читання книжок, рухливі ігри, цікаві проекти, де знадобляться знання з різних предметів, - чим не розвиток? Звісно, це вимагає від педагогів більших зусиль, ніж складання списків домашніх завдань. Але ж і користі дає більше (якщо, звісно, поставитися до таких планів не формально, для галочки). Крім того, виховну функцію школи ніхто не скасовував. Але вона якось губиться у гонитві за освітнім врожаєм. Ось і доводиться дитині, котра не може піти з мамою до театру або поїхати на лижний курорт, самотою в порожній квартирі дивитися телевізор чи гуляти у дворі. А пізно ввечері - робити уроки. Нічого не скажеш, корисні канікули.