ШКОЛА ЯК ГАЛЬМО ПРОГРЕСУ

Існуюча система засвоєння знань у світі й Україні цілком застаріла. Необхідно її радикально перебудувати, що дозволить розв’язати будь-які соціальні й економічні проблеми.

Головним недоліком нинішньої системи освіти є лекційна форма, коли вчитель у школі й викладач у вузівській аудиторії намагаються «забити» знання замість організації значно продуктивнішої самоосвіти.

Сьогоднішня система прийшла до нас із глибин століть, коли лекційна форма була природною та єдино можливою. Книжок спочатку загалом не було, згодом вони були у великому дефіциті й, до того ж, важкі для сприйняття. Минули віки — лекційна форма усталилася.

Проте сьогодні все змінилося. Книжок багато, їх можна виготовляти популярними, такими, що легко читаються. Настала доба аудіоплеєрів, відеофільмів й Інтернету.

Навчання в класах, лекції в аудиторіях стали анахронізмом. Я визнаю благотворну роль педагога, коли це видатна людина, майстер своєї справи. Але таких мало — менше одного відсотка корпусу педагогів і викладачів. Сьогодні школярі та студенти замість того, щоб читати вдома чи в бібліотеці книжку блискучого фахівця, протирають штани в аудиторії, слухаючи пересічну людину.

Отже школа й вузи стали сьогодні головним гальмом науково-технічного й соціального прогресу.

Усвідомлення цього факту дозволить цілеспрямовано розробляти нову систему освіти, прискорити її створення, не покладаючись на те, що згодом нова система проб’є собі шлях сама.

Якось я прочитав про чудове дослідження: перевірили коефіцієнти інтелектуальності випускників шкіл і вчителів, котрі їх навчали. Виявилося, що в усіх випускників показники вищі, ніж у педагогів. Не може бути! — думав я, — вони ж їх навчали. Поступово я погодився, що так і має бути. Молоді уми, нафаршировані інформацією, виявилися мобільнішими, ніж сиві голови, заклопотані домашніми й господарськими проблемами. І ці молоді люди, ставши вчителями, у майбутньому також програватимуть своїм учням.

Тож постає питання, у якому класі настає перелом, коли учні стають розумнішими від учителів. Дослідники, на жаль, не поцікавилися цим. За моєю оцінкою, це період восьмого класу, після якого спілкування учнів з учителями першим приносить мало користі.

Суперечка про те, скільки років навчатись у школі — 10,11 чи 12 років, як на мене, безглузда. Не можна всіх учнів, як то кажуть, стригти під один гребінець, тобто термін навчання слід визначати індивідуально. Здібні, творчі діти повинні на своє задоволення опановувати програму школи за вісім років. 12 років — це граничний термін для найслабших учнів.

У добу Інтернету основною формою навчання як у школі, так і вузах має стати екстернат. У початкових класах, очевидно, учителі й уроки в школі будуть необхідні завжди, але далі зустрічі педагогів із дітьми корисні лише на консультаціях і громадсько-культурних заходах. Самостійне вивчення дисциплін корисніше: народжується аналітичне мислення, розвивається вміння навчатися, краще запам’ятовується матеріал.

Об’єктивні іспити проходитимуть за допомогою комп’ютерів. Мистецтво складати розумні, психологічно й науково вивірені екзаменаційні запитання цінуватиметься так само високо, як і чудові підручники.

Іспити, складені екстерном, повинні бути суворішими, ніж сьогодні на денному навчанні.

Більшість видатних педагогів і вчених стверджували, що головне завдання школи й вузу — це навчити навчатися, а не дати певну суму знань, які швидко застарівають. Людина повинна вчитися не 12 років у школі, плюс 5—6 років у вузі, 3—5 років в аспірантурі й докторантурі, вона має опановувати науки й навколишню дійсність усе життя. Це справді так. А терміни перебування в очних навчальних закладах треба по змозі скорочувати.

На іспитах потрібно перевіряти не пам’ять, а наявність аналітичних здібностей, уміння знаходити й опрацьовувати інформацію, уміння читати, рахувати, писати й висловлювати усно свої думки. Слід дозволити користуватися довідниками на іспитах.

Оцінка роботи шкіл має включати статистику, скільки дітей закінчили школу нормально, тобто за 8—9 років, і скільком довелося тягнути лямку 12 років.

Та, можливо, головне в школі — не уроки, а перерви, радість спілкування з ровесниками? Питання серйозне. Де школяр навчиться висловлювати думки публічно, сперечатися, якщо він мало спілкуватиметься з однолітками? Отже, треба забезпечити йому участь у диспутах, колективні походи на природу, спектаклі, виставки, гру в шкільному театрі, заняття в літературних, науково-технічних гуртках, ізостудіях тощо. Отут педагогічний талант може реалізуватися сповна.

Я аж ніяк не прагну поставити під сумнів роль Учителя з великої літери. Мені відомі слова Бісмарка про те, що війни виграють не армії, а вчителі. Їхня роль у наш час змінюється й навіть зростає, бо постіндустріальне інформаційне суспільство створює точку опори й висуває нові вимоги до освіти.

За моєю оцінкою, технічно й економічно цілком можна за два-три роки перейти на нову систему навчання. Важче зламати психологічні бар’єри.

Однак уже сьогодні Міністерство освіти й науки України спроможне розширити перелік вузів і факультетів, де можна скласти іспити екстер-ном і одержати диплом про вищу освіту.

Нинішні так звані реформи в освіті (запровадження 12-бальної оцінки тощо) істотно нічого не змінюють і лише відвертають увагу від глибинних перебудувань.