Шкодую, що не кинув усе: відвертий лист учителя до українців

03 жовтня, 2021, 08:30 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Несвяткові думки напередодні Дня вчителя

Шкодую, що не кинув усе: відвертий лист учителя до українців
© https://shansonline.ru/

Від редакції:  Ось і  настав ще один  День учителя. День, коли у вічному протистоянні «школа  —  суспільство» запановує перемир′я.  Коли замість взаємних претензій та образ звучать теплі слова і  роздаються нагороди.

Так, ми знаємо чудових учителів – харизматичних, сильних, талановитих, які у професії саме тому, що не можуть без неї. Такої складної, часто невдячної й водночас прекрасної.

Але ми знаємо й інших – тих, котрі  дозволяють собі  приниження гідності,  нетолерантність і  навіть  жорстокість.  З іншого боку,  що було першим — курка чи яйце? Суспільство винне в тому, що така школа, чи школа винна в тому, що таке суспільство?

Учителі нарікають на падіння їхнього авторитету й статусу, і слушно.  Але до цього доклали руку й самі педагоги.    Вони зі своїми профспілками неодноразово забезпечували всі вибори та всі лояльності за командою згори. Пам′ятаєте, як на провладних мітингах і демонстраціях  збирали бюджетників за списками? Як спускали рознарядку — від кожної школи стільки-то представників. І вчителі мовчки йшли, бо «що ж удієш, начальство примусило». Не всі, звісно. Але тих, хто протестував, доки колеги сором′язливо відводили погляди , можна на пальцях порахувати.

 «Я  не мовчу... Я підводжуся там, де решта сидять, а то й лежать, — розповідав  один директор школи. — І мені боляче, коли поруч — жодного союзника... Жоднісінького! Постійно. У всіх ситуаціях. Колись,  у далекому 2005-му, мені у вічі кинули: «Ви вчитель? Учителі — це останні люди». Виявляється, той, хто це сказав, був із села, в якому  вчителями робили вибори під Януковича. Я мав тому чоловікові розказувати, як мій колектив послідовно дотримувався  закону і справедливості? Як мені доводилося виводити із залу для голосування «спостерігачів» та «журналістів» від влади? Але таких, як я, ЗМІ «не бачать», а біографію і образ учителя мені роблять на прикладах різних паскуд. Із цим я теж ніколи не змирюся».

«Ну й  де ж у ЗМІ, серіалах та фільмах той учитель, якого люблять і поважають?  — каже знайомий педагог. —  Хоча б такий, як у  радянських фільмах колись? Невже сьогодні в Україні немає Шаталових і Амонашвілі? Є».

 Претензії, біль і  образа, які відчуває конкретний  учитель, бачачи ставлення до себе суспільства, виправдані.   Але претензії спільноти педагогів — ні. Тому що за всі ці роки  вони так і не  заявили про себе як про спільноту, не об′єдналися  й не спробували врятувати  професію, а  з нею — і країну.  Ні вчителі, ні їхні  профспілки не примусили владу здригнутися, обстоюючи достойну зарплатню та якість освіти. І таку  спільну бездіяльність, таке  втягування голів у плечі виправдати важко. Бо це  злочин перед майбутнім країни.

 Напередодні  професійного свята вчителів ми отримали лист  від одного з них. Адресований він, власне, суспільству. Автор просив не називати  його імені. Вчителі продовжують кричати поодинці, але за всіх. Ну що ж, буде справедливо  дати їм слово.

 «Ніколи не вважав день учителя (з маленької в українському суспільстві) святом, бо це — день лицемірства. Слово «вчитель» стало  символом приниження в українському суспільстві.  А самому суспільству треба спочатку, як мінімум, зрозуміти, навіщо йому ця держава, що саме воно будує, а далі — навіщо йому  якісна  освіта, в чому її цінність.

 Так, я вчитель, поки що, і не знаю, чи пишаюся зараз  цією професією. Жалкую, що багато років тому не кинув усе це, — не варто було лишатись. Бо я – український учитель, учитель  у суспільстві, в якому якісна освіта не є цінністю. Одразу хочу вибачитися перед лікарями, — так, вас теж суспільство кинуло в пекло безкоштовного популізму напризволяще, ми в одному з вами пакеті для трупів.

 Ми, вчителі, — заручники країни, громадяни якої погано розуміють свою потребу в ній, не мають мети її розвитку. І,  як наслідок, — не знають,  навіщо їм навчання. Тому й дозволяють невипадковим людям робити в освіті все,  що їм заманеться, для власної користі. І заручниками на цьому підводному човні стають усі, коло замикається.

Весняний карантин проявив те, що вчителі знали давно, — для більшості батьків школа є місцем перетримування дітей. Лише після результатів тестування  знань виникають питання: «А чому в моєї крихітки гірше ніж у …», хоча ця проблемка швидко губиться серед  питань важливіших  — про колір нової автівки чи вибір  напрямку майбутнього відпочинку.

Школа перетворилася на один суцільний клубок заплутаних проблем: залякана жебрачка, всім винна. Звісно,  розпочався негативний відбір, висококласних фахівців у ній ставало дедалі менше. Слиняво-цнотливі об'яви-моління  шкіл про вакансії для «найкращої вчительки», «відгукнися!»,  для «полишених діточок» уже нікого не дивують — розшукують педагогів тепер цілими списками для однієї школи навіть посеред навчального року. Вчити дітей стає нікому, а якісно —   взагалі: рік у рік ситуація гіршає.

Наступне тестування PISA кращим не буде, і реформа НУШ ситуації не змінить, бо реально вона лише консервує чинну  систему пострадянських відносин в освіті — зарегульованість, підлеглість, маніпулятивність. Гасла яскраві, але ми марнуємо час і ресурси можливого розвитку.

Кращі вчителі йдуть — одні у вічність, інші у приватні дорогі проєкти.  Доступна якісна освіта зникає.

Я належу до того покоління, коли на вчителя ще вчили, серйозно готували. Коли на цій спеціальності ще траплялися справжні випускники-медалісти. Тепер учителем може стати лише відвертий аутсайдер, якому важко  набрати 150 балів із математики. Ще є пасіонарії, яких власники освітньої піраміди намагаються ставити всім за приклад.

Чоловіків у школах майже не лишилося, особливо у великих містах. Так і має бути, бо прикро після багатьох років шлюбу почути від дружини: «Краще б ти зраджував і заробляв більше, ніж так». Тому не раджу талановитим  іти викладати в школу, — вас тут не чекають. Це не вартує вашого особистого життя, спокою вашої сім'ї, ваших дітей. Ви потрібні Системі лише як їжа, за якою вона зголодніла. Їй потрібні ваші сили, кров і життя. За це ви отримаєте винагороду — невелику зарплатню. Ваша половинка не буде спокійна: вона   чекатиме на безкоштовний аналіз у поліклініці, штовхатиметься в  брудній електричці з особами «з півком». Ваші стосунки опиняться  під питання, своїм власним дітям ви не зможете дати того, що віддаєте іншим,  — влаштовує перспектива? 

Але ж ви розумний — ви все можете змінити на початку, піти в ІТ і … життя отримає сенс. І через рік-два ваша половинка з дітьми  їхатиме з вами в автівці до міста — тільки з вами, без алкашів поруч. Будете обговорювати свій день, планувати вихідні, — різницю відчуваєте?

Згадав ще один спосіб для вчителя заробити  —  понабирати «годин» і відверто халтурити або ночувати в школі. Але висококласні так не роблять — обмежуються навантаженням нижче ставки, без  класного керівництва, а решта  — репетиторство: дуже дорого, ефективно.

Жінок у школі тому і більше, що їхні чоловіки частіше покривають  нестачу   коштів через  невисокі вчительські   зарплатні. Але  згодом у  таких відносинах виникають непорозуміння, порушуються  питання рівності, важливості. Дівчата, це для вас замітка, чи варто ставати вчителькою.

Веселий вигляд мають  «стандарти», які висунули зараз до вчителя. Молоді люди, перш ніж піти викладати в школу,  зазирніть у ці папери й подивіться,  скільки вам за це обіцяє держава. Вже здивувалися? Кажуть: «Вимагають як від розумних, а платять як дурним».  У вас уже з’явився «татусь», котрий  покриватиме різницю? Може, краще зразу в «утриманки»? Так хоч буде чесно й не доведеться  проходити етапи розвінчання ілюзій та психічних травм.

Учителі — ви НЕ важливі! Потрібні й  важливі тільки  підлеглі, що виконують усі забаганки «вищих» небожителів. А тим часом  «реформатори» успішно розпиляють ще один грант за методичку «На допомогу успішному вчителю» (сарказм). Женіть цих «ефективних управлінців» утришия  й копняками, бо скоро ваших дітей узагалі нікому буде вчити, хіба  тільки за величезні гроші!

Батьки, хоч би які  розкішні умови для навчання ви  створили, з усіма цими диванчиками та  дорогим паркетом,  ви однак упретеся  в проблему відсутності сильних харизматичних особистостей. У цій суцільній системі приниження їх не буде.  А деградуюча школа тягне за собою і суспільство».

 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК