Що робити для порятунку природничо-математичної освіти в середній школі

20 грудня, 2019, 16:46 Роздрукувати Bипуск № 49, 21 грудня-26 грудня 2019р.
Відправити
Відправити

Розвинені країни, які всерйоз формулюють мету зростання ВВП за певний період, не забувають вказати, за рахунок чого вони збираються цієї мети досягти.

Що робити для порятунку природничо-математичної освіти в середній школі
© Pixabay

Зокрема, є цікаве дослідження, яке прогнозує, що зростання на один відсоток кількості працівників, задіяних у STEM, тобто в науці, технологіях, інженерії та математиці, за 20 років додасть 57,4 млрд дол. до ВВП Австралії.

Звідки взяти тих фахівців? Це завдання для системи освіти - вищої та професійно-технічної. Але фундамент, звісно, закладається в школі. Отже, досягнення мети економічного зростання формулюється, зокрема, в термінах завдань та орієнтирів для системи шкільної освіти.

Упродовж кількох місяців я відвідала низку міст України і спілкувалася з десятками вчителів та інших фахівців освітньої сфери. Розмова ця хоч і дуже непроста, але надихає. Попри роки провалів державної політики у сфері освіти, відсутності тяглості та еволюційного розвитку системи освіти як цілого, величезну неоднорідність ставлення до освіти на місцях та низку непроговорених суспільних травм, люди роблять неймовірне. На власному ентузіазмі та за рахунок власних ресурсів намагаються дати дітям найкраще і найцікавіше. Десь - у рамках державної програми, а десь - ігноруючи її. Десь - у плідній співпраці й партнерстві з місцевою владою, десь - вимушено борючись із нею, не отримуючи жодної допомоги. Здебільшого - в умовах несприятливих, часто - всупереч.

Виходить, що вся ця титанічна робота, а також популяризація природничо-математичних дисциплін, науки і навіть самої цінності знань тримається на індивідуальному ентузіазмі, вона не може привести до змін національного масштабу. Ба більше, все це спрямовує людей, яких вдалося зацікавити, в нікуди. Адже можливості української економіки залучати висококласних фахівців STEM-профілю - від науковців до інженерів - дуже обмежені. Це довга історія, але короткий її підсумок такий: держава повинна мати стратегію розвитку і розуміння, за рахунок чого цей розвиток буде можливим. А поки цього немає, усі розмови влади про реформу освіти і науки, як і, на жаль, зусилля ентузіастів щодо популяризації освіти й науки, матимуть дуже обмежену ефективність.

Почасти звідси випливає часто згадувана на зустрічах з учителями проблема браку мотивації учнів. Звісно, перша складова мотивації - це інтерес самих учнів. Дітям має бути цікаво. І це не про нескінченні розваги й спрощення. Це про те, щоб показати, наскільки світ - у всіх його проявах - прекрасний. Про те, щоб показати, що світ у всіх його проявах єдиний і великою мірою може бути пізнаним. Цікаво, але складно. Складно, але цікаво. І ми отримуємо вічний двигун бажання розбиратись і копати вглиб, що важливо для будь-якої діяльності.

А друга складова мотивації дітей до вивчення непростих природничо-математичних дисциплін залежить від батьків. Хоча, скоріше, наразі йдеться про демотивацію. Адже батьки дивляться на структуру ринку праці, на реальність, що їх оточує, на наповнення публічного дискурсу. Значний інтерес до природничо-математичної освіти може бути лише результатом системної державної політики у низці сфер, що лежать поза системою освіти. А отже, говорячи про інструменти та реформу освіти, маємо чітко розуміти: якщо Україна не рухається в напрямку розбудови економіки знань, якщо держава чітко не артикулює відповідних амбіцій і не працює над відповідними пріоритетами, то така розмова буде марною.

Що ж з усім цим робити? Візьмімо за даність, що в масштабах національних потреб коштів найближчим часом на все не вистачить. Тож заходи мають бути настільки продуманими і системними, щоб максимальний ефект ми змогли отримати й за наявних інвестицій.

Перше.Нам необхідна розумна концентрація ресурсів, диверсифіковані інструменти їх розподілу та довгострокова стратегія на основі даних.

Розглянемо для прикладу проблему матеріально-технічного забезпечення шкіл. У контексті природничо-математичної освіти - це насамперед обладнання для лабораторій. Ми знаємо, що в масштабах країни його дуже бракує для повноцінної реалізації навіть базової програми. Щоправда, держава наразі не збирає достатньо ґрунтовної статистики, щоб розуміти реальне наповнення, яке дуже варіюється від школи до школи. Потрібно налагодити збір таких даних. Наша участь у PISA - це величезний крок до створення масиву даних про нашу систему освіти, але для ухвалення рішень і відстеження ефективності їх упровадження необхідні також і внутрішні інструменти.

Проконсультувавшись із найкращими вчителями, маємо уточнити типовий перелік необхідного обладнання. Після цього - сформувати стратегію наповнення шкіл усім найнеобхіднішим належної якості. Витратні матеріали можуть і повинні закуповуватися на найнижчому рівні - у школі, за потребою. Але базове обладнання для здешевлення вартості закупівлі, контролю якості, запобігання корупційним оборудкам і забезпечення прозорості слід закуповувати на національному рівні.

Разом із тим, коли йдеться про доступ до досить дорогого або унікального обладнання, потрібна концентрація ресурсів. Скажімо, на першому етапі, таке обладнання має бути лише в обласних центрах, потім - за наявності ресурсів - можуть наповнюватися окремі опорні школи поза обласними центрами. Важливо не намагатися створити єдиний універсальний інструмент, а запропонувати меню інструментів, щоб доповнювати вже наявну спроможність на місцях.

Звісно, всі процедури мають бути прозорими і захищеними, із мінімумом паперового навантаження на кінцевого споживача, що, зокрема, означає здійснення закупок на національному рівні. Та лише за наявності різних опцій концентрації ресурсів на місцях можна буде розумно розбудовувати вже наявні сильні центри замість того, щоб скрізь розпочинати з нуля. Десь нарощування інфраструктури для природничо-математичної освіти має відбуватися на базі природничо-наукових ліцеїв, десь - шляхом створення міжшкільних ресурсних центрів, десь - у формі центрів науки. У кожному разі базовим має бути принцип доступу максимальної кількості учнів усього міста (за календарним графіком) та вчителів, що дуже важливо для навчання і розширення горизонтів. Створюючи центри науки, одночасно можна розбудовувати цікаві для ширшої громадськості експозиції й використовувати їх для більш масштабної просвіти.

Або розгляньмо дефіцит учителів природничо-математичних спеціальностей, уже дуже відчутний по всій країні. Так, має бути "довге" рішення з переглядом змісту та формату педагогічної освіти, з залученням до професії розумних і мотивованих людей. Але має бути й швидке. Десь, де вже нині потрібне тимчасове заміщення вакансій учителів, держава повинна запропонувати набір інструментів, які не замінять вчителя, а створять реальну можливість навчатися для дітей, що залишилися без фізики чи біології. Це може бути електронний контент і дистанційний супровід тьюторів, можуть бути оплачувані відрядження охочих учителів і фахівців для проведення інтенсивних курсів у школах, де немає вчителів відповідного профілю.

Друге. Засадничим принципом має стати створення можливостей для розвитку тих, хто спроможний і хоче. Це означає надання ширшого рівня автономності - як педагогічної (академічної), так і фінансової (для шкіл) - принаймні як опції для охочих. Якщо новий закон про повну середню освіту, який невдовзі мають розглядати у Верховній Раді, не надасть цих можливостей, ми знову зацементуємо необхідність діяти "всупереч". А це шлях у нікуди. Той самий принцип і з підвищенням кваліфікації вчителів. Якщо система в цілому - від надавачів таких послуг до педрад шкіл - не зробить його інструментом персонального зростання вчителя, інструментом здобуття необхідних і цікавих навичок та знань, розмова про зміни в природничо-математичній освіті теж буде безрезультатною.

Третє. Важливо серйозно й системно пропрацювати зміст природничо-математичної освіти в школі. Йдеться і про інтегральний підхід до програми школи в цілому: узгодження різних дисциплін між собою - у часі й глибині; збалансування по класах вивчення; налагодження міждисциплінарних містків без інтеграції дисциплін. Треба додати наукових знань - актуальних і дуже цікавих - до програми природничих наук. Як і показати практичність математики в житті за допомогою прикладів з інших дисциплін чи життєвих завдань. Так само й у соціогуманітарних дисциплінах має з'явитися компонент обробки даних, аналізу та прикладів застосування в них наукових методів. З усього цього випливає, що серйозний перегляд змісту конче потрібен. Але - принципово! - це має бути покладено на тих, хто здатний це робити: вчителів-практиків, дотичних фахівців, справжніх науковців природничо-математичного та іншого спрямувань.

Отже, спілкування з учителями та вивчення наявних проблем дає змогу сформулювати низку рішень, побачити неможливість створення універсальних інструментів та потребу пропонувати набір для оптимального вибору на місцях. Але для цього має відбутися головне - зміна способу формування й ухвалення державних рішень. Мають долучатися фахівці. Мають ставитись амбітні й складні завдання, які давно вже на часі.

Природничо-математична освіта в школі повинна стати сучаснішою, більш науковою, міждисциплінарною, забезпеченою матеріальною базою. Але це має бути частиною загальної історії розбудови в Україні економіки знань, де така освіта є важливою і затребуваною.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК