Робота під час війни: як захистити вчителя від зривів і страхів

27 серпня, 2022, 08:32 Роздрукувати
Відправити
Відправити

На вчителях зараз лежить відповідальність не тільки за знання, а й за безпеку учнів

Перед першим вересня всі говорять про укриття та вибір батьків — офлайн чи онлайн. Але майже нічого не кажуть про вчителів. Ні, не про те, як вони вестимуть уроки, — тут офіційних рекомендацій і тренінгів не бракує. А про самого вчителя, про те, з яким настроєм він іде зараз до школи, де йому знайти у собі ресурс для роботи, мало хто згадує. Вчителювання завжди було стресовою професією, а тепер це помножилося на війну. Шкільні психологи є, та вони займаються здебільшого дітьми і батьками, а не вчителями.

Як бути? Можна терпіти, а можна спробувати щось зробити. Ми ж знаємо, що тільки-но в країні виникає проблема, до якої в держави руки не доходять, цю амбразуру закривають волонтери.

Вчителька Катерина Молодик із Черкас організувала у своєму рідному місті групи підтримки для вчителів. Запросила туди волонтерів-психологів, а найкращою рекламою стало сарафанне радіо.

Фото, надане автором

Катерина дуже добре знає, що таке вигорання, — кілька років тому відчула це на собі.

—Тоді я почала співпрацювати з психотерапевтом і побачила, що така допомога дає результати. Звичайній людині без психологічної освіти, якою є вчитель, важливо, аби фахівці їй пояснили, як упоратися з емоціями. Вона не може йти до дітей і спілкуватися з батьками без усвідомлення себе, без якихось інструментів, які допомагають їй відновлюватися. От звідси в нас стільки кейсів про те, що вчителі зриваються на дітях. Згадайте повідомлення в новинах, які з′являються час від часу: вчителька штовхнула учня, накричала, — це скандал, негативна сенсація. А, швидше за все, це сталося тому, що людина вже на межі. У вчителя напруга йде більша, ніж у представників багатьох інших професій. Саме тому, наприклад, відпустка у вчителів — 56 днів.

— Тобто вчительські зриви — це іноді замасковане волання допомоги?

— Абсолютно! До психолога не дуже охоче йдуть, бо є стереотипне уявлення, як усе працює. Плюс є такий страх: я зараз піду до психолога, а що він про мене подумає? А якщо потім комусь розкаже? А як на мене будуть реагувати люди? Краще нікуди не піду, само пройде. А воно не проходить.

— Ви почали свій проєкт під час війни. Чому?

— Спілкуючись із колегами, я побачила, що чимало їх просто губляться у своїх почуттях. У багатьох чоловіки, сини, друзі на передовій, вони не знають як їх підтримати і як дати раду своїм тривогам та страхам.

Між тим робота вчителів зараз— онлайн чи офлайн — це освітній фронт. На них тепер лежить велика відповідальність не тільки за знання, а ще й «фізична» — за життя учнів, за спокій батьків. А для цього потрібен ресурс. Березень-травень педагоги протягнули на адреналіні, тепер це не спрацює.

Уявіть собі , що вчитель перебуває в укритті з дітьми, їх там десятки, вони потребують уваги, а його накриває панічна атака. Тому що він же жива людина. Потрібно навчити його допомагати собі.

Ось для цього я й почала відкривати групи підтримки. Я сказала психологам-волонтерами: «Нам потрібні великі групи, на 20–25 людей! Більше й більше людей!» А вони відповіли: знаєш, у цих групах підтримки максимум, що ти можеш собі дозволити, — це 12 осіб, щоби кожному приділити увагу, щоб людина пішла з чимось, щоби втілився її запит конкретно в цей момент. І я така: «Дванадцять? Як же ж це? Ми ж, учителі, звикли працювати з великим класом». На першому тренінгу було десятеро вчителів, — я запросила колег, знайомих. І це було ідеально, бо ми кожному змогли приділити увагу, пропрацювали всі запити.

Фото, надане автором

— Як відреагували вчителі на вашу ідею? Багато зголосилося охочих?

— Вони запитували: для кого це, для дітей? Бо звикли допомагати насамперед учням. Спочатку люди приходили на тренінги скуті. Але коли відчували, що тут безпечно й комфортно, що їм ніщо не загрожує і що все це організовано для них,— відкривалися, потім обмінювалися з психологами номерами телефонів, приходили на наступні групи підтримки і тренінги, були дуже вдячні, ділилися про це в соціальних мережах, у своїх колективах.

Це був такий постійний обмін враженнями і вдячністю. Набір у наступні групи пішов активніше, спрацювало сарафанне радіо.

— Я бачила відгуки вчителів на вашій сторінці у Фейсбуці. Одна вчителька написала, що це важливо, коли у твої крила хтось додає пір’я. Крила вчителям потрібні. Які настрої в них перед першим вересня?

— Я би сказала, що вчителі поділилися на групи. Одна з груп, до якої належу я, намагається жити тут і зараз, робити все, що від нас залежить, на своєму місці. Впливати на те, на що ми можемо вплинути, — максимально якісно виконувати свою роботу.

Є друга група вчителів, які зациклюються на тривозі, на страхові, на думках про укриття і обстріли. На жаль, це складно. І все це з’їдає їх зсередини. Уявіть, у якому стані вони прийдуть першого вересня до дітей: чи зможуть взаємодіяти з ними? Ні, не зможуть. Для цього й потрібні психологічні групи підтримки.

Фото, надане автором

— Я думаю, що війна внесе багато змін у ставлення до вчителів. Що суспільство переосмислить і зрозуміє роль учителя. Раніше було чимало недовіри, взаємних звинувачень і образ. Зараз усе змінюється. Вчителі, які вели уроки під обстрілами і ледь не в лісі без Інтернету, але не залишали своїх учнів, — це герої. Учителі, які пішли добровольцями до лав ЗСУ, які не піддалися на шантаж окупантів і не погодилися викладати за російськими програмами, — це герої. Тому перед першим вересня хочу побажати всім учителям дужих крил.

А чи працюють зараз ваші групи підтримки?

— Зараз ми взяли паузу, і я займаюся організацією повноцінного проєкту, шукаю людей, котрі готові підтримати його на постійній основі .

Наші зустрічі були благодійними. Тобто учасники тренінгів донатили невеликі суми, але це було необов′язково. Коштами, які зібрали на тренінгах, ми підтримали ініціативу «Вчитель іде в ЗСУ», яка допомагає вчителям, котрі захищають нашу Батьківщину на фронті. Також ми підтримували всі локальні черкаські збори для наших бригад і для наших воїнів-черкащан. Я звітувала перед благодійниками після кожного заходу — куди пішли їхні донати. Доєдналися до збору на машини, придбали амуніцію, інші важливі речі. Сподіваємося продовжити наш проєкт на користь українських учителів.

Related video

Більше статей Оксани Онищенко читайте за посиланням.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК