РІЗНОМАНІТНІ І СТАБІЛЬНІ, «ПІРАМІДАЛЬНИКИ» І ДЕМОКРАТИ…

Здавна біологи і медики намагалися знайти відповідь на непросте запитання — якою була причина «винайдення» Природою двостатевого варіанту розмноження? Найбільш прийнятну відповідь запропонував фахівець з теорії інформації. Він переконливо довів, що лише цьому способові розмноження властива швидка зміна генетичних характеристик нових поколінь за рахунок широкого обміну генним матеріалом між представниками двох статей. Це зумовлює зміну характеристик молодих поколінь стрибками, а не повільним накопиченням малих зрушень.

Аналіз особливостей генного обміну між поколіннями і швидкості формування нових ознак за мінімальну кількість актів відтворення переконав вчених: саме двостатеве розмноження створює біологічним видам певні шанси на виживання в умовах нестабільного і швидкозмінного оточення.

Доведено, що чоловіча стать призначена бути резервуаром різноманітності, жіноча — стабільності і кращих набутків цього біологічного виду.

Ідеться про важливий закон природи. Явище «різноманітності» чоловічої статі полягає в тому, що для всіх видів із двостатевим розмноженням серед чоловічих особин трапляються досить відмінні одна від одної. Відтак, у разі несподіваної і раптової зміни умов довкілля (наприклад, надмірного зниження температури повітря) нащадків залишають лише ті кілька відсотків самців, які генетично максимально пристосовані до життя у холоді. Всі народжені від них малята будуть значно «морозстійкішими» від попереднього покоління, оскільки вони отримують від батьків фрагмент гену, активність якого забезпечує ефективну життєдіяльність при зниженій температурі. Повторення цього процесу приводить вже у другому-третьому поколіннях до дуже великих генетичних змін виду, його задовільного пристосування до нових умов.

Серед чоловіків досить поширені екстремально великі відхилення, які взагалі не властиві жінкам. Образно кажучи, кожен двохсотий чи сотий чоловік є генієм, а кожен двадцятий чи й десятий поступається майже всім жінкам за розумовими показниками. Вказана закономірність досить помітна під час порівняння жінок і чоловіків за виробничими характеристиками та особливостями. Досвідчені керівники знають, що без особливого ризику жінок можна зараховувати на певне місце праці «за документами» і без випробного терміну. За умови їхньої згоди на працю, одна жінка-працівниця випереджатиме іншу за продуктивністю удвічі або втричі, рідко — більше.

Зовсім інша річ — чоловіки. Якщо чоловік приходить на нове місце праці, де його обов’язки відрізняються від попередніх, ніхто, включно з ним самим, не зможе передбачити рівня його ефективності і продуктивності на новому місці. Набір чоловіків без випробного терміну чи іншого попереднього вивчення надмірно ризикований і непередбачуваний. Для багатьох видів праці (виняток — примітивна фізична діяльність) два чоловіки з однаковими формальними показниками (вік, місце і тривалість навчання, оцінки та ін.) можуть відрізнятися за кінцевими результатами у десятки разів, а для творчої діяльності чи винахідництва — у тисячі і навіть мільйони.

Слабкість чоловічої психіки, порівняно з жіночою, робить чоловіка погано пристосованим до одноманітної роботи на конвеєрі, швидку психічну втому, незадоволення умовами і… появу нездоланного бажання винайти автомат, що виконував би цю операцію. Жінки у тих самих умовах швидко звільняють свій мозок від необхідності контролювати кожен порух, виконують працю з мінімальними психічними зусиллями, використовуючи голову для приємніших справ.

Останніми роками посилилися дослідження інтелектуальної спеціалізації чоловіків та жінок. Помічені певні відмінності, які ми узагальнимо у таблиці 1.

З викладеного випливає, що жінки і чоловіки мають певні природні відмінності, врахування яких корисне для досягнення максимальної ефективності праці, використання вроджених здібностей і отримання працівниками вищої насолоди від зробленого внаслідок усвідомлення здійснення особистих прагнень і бажань.

Не менш важливі для наук про людину (філософії, психології та ін.) та суспільство (соціології, політології тощо) відкриття зробили вчені, які вивчали закони утворення ієрархічних структур. Особини чоловічої та жіночої статі мають дуже різні програми індивідуальної діяльності, які детермінують закони входження в соціальні ієрархічні структури і виконання відповідних соціальних ролей.

У прадавні, давні і недавні часи виживання групи людей залежало від її згуртованості і фізичної сили чоловічої «половини». В доаграрному, аграрному і навіть індустріальному суспільствах домінували цілковито природні чоловічі ієрархії, які формувалися спонтанно шляхом процедури суперництва чоловіків між собою.

Як відомо, утворення такої ієрархії серед чоловіків одного покоління (з близькими датами народження) розпочинається ще в підлітковому віці. Підлітки якоїсь частини села чи міста спонтанно об’єднуються на основі програми «наші-чужі» в чітку ієрархічну піраміду, на чолі якої стоїть один зі старших хлопців, який поєднує у собі певні психічні риси — велику настирливість і бажання виграти суперництво з іншими та очолити групу, досить значну фізичну силу і спритність, гнучкий, орієнтований на вирішення тактичних завдань розум тощо. Два-три його найближчих товариші формують другий «поверх» групи. Суперник лідера відтісняється на другорядні ролі й змушений підкоритися, щоб не втратити членство в групі. Основу піраміди формують численні «шістки» — наймолодші, найслабші, найменш ініціативні, які погоджуються з роллю керованих. Лідер всіляко підтримує єдність «своєї» піраміди, тому зобов’язаний винаходити ворогів і пропонувати «бойові дії» чи інші подібні до цього заняття.

Але природа ніколи не створює особин навіть одного і того ж виду з тотожними характеристиками. Справді, більшість осіб чоловічої статі можна назвати «пірамідальниками», оскільки успадкована ними програма соціумізації й дорослішання орієнтована на входження в групу і змагання з іншими її членами за підвищення ієрархічного рівня. Чимало з них вважають це завдання настільки важливим, що легко витримують біль під час бійок, погоджуються на надмірно ризиковані дії для доведення своїх високих особистісних якостей та ін. Такі особи у дорослому віці у «великих» ієрархіях здатні, як тисячі разів доводило життя, на великі злочини чи самопожертву, щоб захопити панівне становище й утримати його після цього.

Психіці подібних людей характерна висока концентрація на висловлюваннях і діях інших осіб щодо себе. «Пірамідальник» ніколи не вибачить образи, а завдяки механізму так званої «емоційної пам’яті» ніколи вже її не забуде. Переважна більшість чоловіків — «пірамідальники» й мають «вразливу» психіку. Меншість (можливо — до 10%) не мають потягу будь-що вбудуватися в групу й змагатися в ній за лідерство. Представники цієї групи навіть можуть входити у групу (хоч часто перебувають осторонь), але відмовляються боротися і змагатися, активізуючись лише під час спроб «лідера» повністю підкорити їх своєму впливові. «Непірамідальника» практично неможливо образити чи емоційно вразити критичними словами на його адресу — він сам оцінює себе, а думка інших осіб для нього хоч і важлива, але відверто другорядна. Концентрація на саморозвитку найчастіше веде до значних успіхів у навчанні та інших «неколективних» заняттях, тому відсоток «непірамідальників» серед науковців-аналітиків набагато вищий, ніж серед політиків чи менеджерів, а також військових.

Програми «вбудуйся в ієрархію» в осіб жіночої статі немає. Для них надпрограмою є алгоритм дій, який можна назвати «сподобайся і виграй змагання у суперниці». У період підлітковості, коли природа тимчасово, оберігаючи дівчаток від передчасного статевого життя, зробила їх сексуально непривабливими (звичайно, з цього правила не бракує й винятків), вони здатні ледь не на самогубство, не отримавши від старших точної інформації — стан «негарності» тимчасовий. Коли організм остаточно сформується і буде спроможний виносити здорову дитину, зовнішньо дівчина у стислий час стає виключно привабливою для більшості осіб чоловічої статі.

Вказані нами важливі успадковані програми дорослішання і домінування в суспільних ієрархіях осіб чоловічої статі традиційно відводили жінкам підпорядковану соціальну роль. У минулому вони не мали шансів впливу на серйозні політичні процеси, де верховодила певна частина чоловічої статі (переважно з групи «лідерів»). Лише кінець ХХ ст.. радикально змінив ситуацію — дедалі більше країн переходить до демократичних засад організації суспільств з відмовою від збереження примітивних однопірамідальних форм на чолі з царем, фюрером, генсеком чи «абсолютним президентом». Втрачає суспільну роль чоловіча агресивна домінантність. Дуже швидко навіть війни з колоніально-окупаційних майже цілковито перетворилися у «корекційно-виховні», мета яких — примусити диктаторів застосовувати демократичні принципи і поважати всесвітні конвенції щодо прав людини та захисту дітей.

Успадковані програми поведінки переважної більшості жінок чудово узгоджуються саме з демократичними засадами діяльності суспільства. Не дивно, що рівень демократичності організації сучасних держав практично прямо пропорційний відсоткові жінок у складі законодавчих органів цих держав. На жаль, Україна, як і переважна більшість постсоціалістичних країн (виняток — регіон Балтії), ще надзвичайно далека від цих світових стандартів.

Отже, жінки не лише «персонал» ХХІ ст., а й та частина людства, що покликана гарантувати перехід від стадії боротьби «всіх проти всіх» до епохи позитивної взаємозалежності та стабільного розвитку. Або людство відмовиться від суто чоловічої ментальності, або воно загине у війнах і міждержавному суперництві, даремно витрачаючи, як це робив СРСР, всі ресурси на підготовку нових війн.

P.S. Зауважимо, що середній рівень розуму жінок у шкалі 0—100 становить, за даними останніх вимірювань, 58, а ось чоловіків — 40—42. Тож інформаційне суспільство вже зараз потребує, щоб не тільки здібна частина чоловіків, а й більшість жінок займалися розумовою працею.