Реформа національної школи чи глобалізація?

Школа переживає нову реформу. Визначаються шляхи її розвитку, модернізації у ХХІ столітті. Нещодавно розроблено і вже затверджено державні стандарти початкової школи, розробляються державні стандарти для середньої школи, яка стала одинадцятирічною.

Десять років тому, коли розробляли державні стандарти початкової школи, виникла потреба заповнити освітню галузь «Суспільствознавство», адже молодші школярі не вивчають навіть історії, тому виникла потреба в культурологічних курсах. Виникла навіть думка запровадити предмет «Людина і суспільство», але її відкинули вчителі, бо з першого класу не можна вводити суспільствознавство, це - предмет для старшокласників. І от народилася ідея запровадити курс «Я і Україна». Це була прогресивна ідея, бо українознавство за незалежності вже вивчалося в наших школах. Воно було навіть у державному стандарті в 90-х роках, а потім чомусь таємничо зникло. До речі, подібні предмети запроваджуються нині і в інших країнах світу: в Росії - росієзнавство, у США - американознавство.

Назва «Я і Україна» виявилася не зовсім вдалою, бо укладачі державного стандарту і програм чомусь прибрали освітню галузь «Природознавство» з початкових класів (а там до цього викладалися предмети: «Навко­лиш­­ній світ» у 1-2 класах, «Природознавство» у 3-4 класах) і додумалися приєднати його до курсу «Я і Україна». Ці предмети виявилися непоєднуваними, і методисти порадили вчителям у курсі «Я і Україна» виділити два предмети - «Я і природа» та «Я і суспільство». Так записували і на сторінках класних журналів. Це нісенітниця, бо не так слід розуміти особистісно орієнтоване навчання, виділяючи в назві предмета зай­менник «Я». Тоді інші предмети можна назвати «Я і математика», «Я і фізика» тощо.

Внаслідок непродуманого поєднання в одному предметі культурологічного та природничого аспектів, у підручниках з курсу «Я і Україна» було більше матеріалу природничого, ніж розповідей про Україну та українців, їхню матеріальну та духовну культуру. А природничий матеріал зовсім був не пов’язаний з Україною, тобто не відповідав назві курсу.

Переконавшись у безглуздості поєднання в одному предметі двох освітніх галузей, розробники нового державного стандарту в початковій школі через десять років поновлюють у ній освітню галузь «Природо­знавство» (що й треба було зробити) і предмет «Природо­знав­ст­во», але прибирають предмет «Я і Україна», який логічно націлював на запровадження не суспільствознавства, а україно­знавства у початковій школі, і вводять глобалізований курс «Я у світі», аби подалі було від свого рідного краю, своєї держави України.

В Європі та інших країнах світу давно вже ущух ажіотаж щодо глобалізації, там повертаються до своїх національних джерел, розробляючи проблеми навчання та виховання підростаючого покоління. А ми робимо непродуманий крок не вперед, а назад. Хіба можна в першому класі, коли учні ще нічого не вивчали про рідний край, свою малу батьківщину, про свою країну, розповідати їм одразу про світ та ще й порівнювати різні культури і традиції, як зазначено у пояснювальній записці до програми «Я у світі»? У цій же пояснювальній записці при визначенні мети і завдань курсу «Я у світі» нема і близько слів «Україна», «патріот Ук­раї­ни», «український», «національний», «формування національної самосвідомості». То кого ж ми виховуємо? Космополітів? Громадян Всесвіту? Цей курс суперечить усім нормам логіки і дидактики. Чи не краще було б для формування національної самосвідомості в майбутніх громадян України запровадити предмети «Українознавство» або «Моя Україна» - так, як запроваджується «Природознавство». Тоді було б заповнено і природничу, і суспільну галузі знань, яких бракує в державному стандарті початкової школи. Тільки не про глобалізоване (про світ), а про найближче для учнів середовище (про рідний край, малу батьківщину, про свою державу Україну). І тут можна було б говорити і про зв’язки України з іншими державами, зі світом, з українською діаспорою.

А тепер подивімося, що сталося зі старшою школою, яка переходить на профільне навчання і де об’єднали 11 та 12 класи в один клас при переході до одинадцятирічки.

Дивно, що при переході до профільного навчання у старших класах з такого важливого предмета, як українська література, що визначається як обов’яз­ковий разом з українською мовою для тестування, виділено лише два, а не три рівні профільного навчання. З математики і фізики їх три (рівень стандарту, академічний і профільний рівень), і на кожен рівень виділяється різна кількість годин. А з української літератури два рівні (рівень стандарту та академічний рівень) з’єднали в один і виділили на них по дві години, для профільного рівня - чотири години. Але ж для художньо-естетичного, гуманітарного, філологічно-іноземного можна було б виділити і по три години, бо вони повинні літературу вивчати трохи на вищому рівні, ніж на рівні стандарту. В такому разі спотворюється ідея профільного навчання, адже за двогодинною програмою літературу вивчатимуть понад 90 відсотків старшокласників (ніякої диференціації), а за поглибленою чотиригодинною програмою працюватимуть менш як 10 відсотків школярів.

А як можна працювати сьогодні у школі за двогодинною програмою, коли в 11 класі текстуально вивчається 26 письменників (для порівняння: в 10 класі, де не відбулося об’єднання класів, лише 13 письменників)? Доводиться оглядово вивчати творчість визначних майстрів художнього слова, бо на одному спареному уроці потрібно подавати творчість двох письменників - М.Рильського і Є.Плуж­ника, М.Зерова і М.Семенка, В.Симоненка і І.Драча, М.Хви­льо­вого і Г.Косинки тощо. А як за одну годину вивчити оглядово творчість таких сучасних письменників, як І.Римарук, В.Слапчук, Ю.Андрухович, Г.Па­гутяк, О.Забужко, щоб дати учням поняття постмодернізму? Або як за одну годину ознайомити учнів із творчістю російськомовних поетів України: М.Уша­кова, Л.Вишеславського, Б.Чичи­бабіна, Л.Кисельова? В такій ситуації викладач літератури в
11 класі ніколи ще не був. То куди ми йдемо? І прогрес це чи регрес у викладанні літератури? І тут не винні укладачі програм, бо їх поставили в такі рамки розробники нових навчальних планів для освітніх стандартів. То не наробімо помилок, поки не затверджено стандартів для середньої школи, не перевантажуймо дітей, вони й так перевантажені великою кількістю предметів.

Виношується думка об’єднати у старших класах українську та зарубіжну літератури. А це був би ще більш непродуманий експеримент, якого не сприймуть викладачі ні одної, ні іншої літератури, адже тоді скоротиться кількість виучуваних письменників, і учні не знатимуть жодної з двох літератур. Цього ні в якому разі не можна допустити.

Ще є час. І потрібно дуже уважно, враховуючи думку вчителів і громадськості, підходити до укладання державних стандартів у школі.