ПРОБЛЕМИ ЮРИДИЧНОЇ ОСВІТИ

Юридична освіта в Україні — це галузь вищої освіти, яка є ключовою в існуючій соціально-економічній ситуації, коли народ виборює свою державність.

Будівництво правової держави, реформи політичної і судово-правової системи настійно потребують розвитку юридичної освіти в Україні.

Концептуально розвиток юридичної освіти ми розглядаємо в контексті Конституції України, Закону України «Про вищу освіту», Програми розвитку юридичної освіти на період до 2005 року, затвердженої постановою Кабінету міністрів України від 10 квітня 2001 року № 344, інших законодавчих актів, що забезпечують утвердження верховенства права, надійного захисту прав людини та громадянина, впровадження цивілізованих форм суспільного життя.

Відбулася якісна зміна соціальної значимості юриспруденції. Юридична професія стала однією з найбільш престижних. Водночас кроки з реформування юридичної сфери у державі обмежуються галуззю законодавства та перебудовою юридичної практики. Ефективність реформування як у правовій сфері, так і в масштабах усього суспільства безпосередньо залежить від рівня кваліфікації юридичного корпусу держави. Сьогодні насиченість країни юристами недостатня. Їх підготовка здійснюється в основному для правоохоронних органів, де зосереджена переважна більшість юридичних кадрів. Водночас в органах державної влади та управління, у сфері економіки багато посад, які потребують правової підготовки, заміщуються спеціалістами без юридичної освіти.

Водночас і в системі правоохоронних органів фахівців з вищою юридичною освітою замало.

Складне становище з фахівцями середньої ланки в судах (судовиконавці, завканцеляріями, секретарі судів та секретарі судових засідань). В органах запису актів громадянського стану близько 60% працівників не мають спеціальної освіти.

Принципові зміни у діяльності державного апарату, правовому регулюванні у сфері економіки, фінансів, торгівлі, перехід суспільства до соціально орієнтованої ринкової економіки вимагають якісних змін в ідеології і методиці підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації. Отже, сьогодні абсолютно чітко має бути окреслена модель фахівця-юриста і, як її складові, модель особистості та модель підготовки. Модель спеціаліста повинна відповідати вимогам до професіоналів-юристів майбутнього.

На сьогодні система вищої юридичної освіти є складною і взаємодіє з політичними, економічними, культурними та соціальними системами. Отже, в цих умовах вища юридична освіта не може бути пасивною, а мусить істотно й динамічно впливати на навколишнє середовище, формуючи цивілізоване демократичне правове поле. В цьому полягає її позитивна роль і велика просвітницька місія.

Основними принципами універсальності вищої юридичної освіти мають бути:

1) Вища юридична освіта повинна сприяти становленню культу злагоди і миру в суспільстві.

2) Доступ до вищої юридичної освіти всіх, хто для цього має необхідні здібності, мотивацію, а також адекватну підготовку на всіх етапах професійної юридичної діяльності протягом усього життя.

3) Призначення вищої юридичної освіти в тому, щоб надавати не тільки фундаментальні і професійні знання, а й насамперед виховувати законослухняного громадянина демократичної держави.

4) Вища юридична освіта повинна використовувати різні форми роботи для того, щоб задовольняти правові потреби громадян.

Універсальний підхід, пов’язаний з конкретними умовами сьогодення та характером освіти в цілому, дозволить краще визначити основні напрями розвитку вищої освіти, орієнтування їх на кінцевий результат.

Тенденції та проблеми в системі вищої юридичної освіти дозволяють окреслити п’ять напрямів, а саме: відповідність вищої юридичної освіти сучасним вимогам, зміст освіти, якість освіти, фінансування та управління, співробітництво та соціальне партнерство.

З моменту проголошення незалежності держава суттєво вплинула на формування власної системи вищої юридичної освіти. Сформована мережа вищих навчальних закладів, які здійснюють підготовку юридичних кадрів за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста і магістра. На сьогодні до складу мережі входять 189 вищих навчальних закладів І—ІV рівнів акредитації. Серед них 134 належать до державної форми власності та 55 — до інших форм власності. У тому числі Міністерству освіти і науки України підпорядковано 60 вищих навчальних закладів, з них 35 — ІІІ—ІV рівнів акредитації і 25 — І—ІІ рівнів акредитації. Загальний ліцензований обсяг становить майже 27 тис. вакантних місць, із них 82% належать вищим навчальним закладам державної форми власності. Мережа за ліцензованим обсягом забезпечує 4 вакантних місця на 10 тис. населення України, з них 3,5 припадає на вищі навчальні заклади державної форми власності. Частка 55 інших навчальних закладів у формуванні потенціалу мережі незначна і становить 0,5 вакантного місця на 10 тис. населення України.

Із 189 вищих навчальних закладів далеко не всі отримали право на надання освітніх послуг відповідно до процедури, встановленої Кабінетом міністрів України від 11 лютого 1996 року (постанова № 200). Ця постанова уряду регламентує порядок започаткування освітньої діяльності з обов’язковою перевіркою фаховою радою. Вона перевіряє відповідність вищих навчальних закладів ліцензійним вимогам щодо кадрового, навчально-методичного та матеріально-технічного забезпечення. Сьогодні маємо непоодинокі випадки, коли навчальні заклади без відома МОНу і фахової ради відкривають відокремлені структурні підрозділи, які здійснюють освітню діяльність зі спеціальності «Правознавство» з порушенням ліцензійних вимог.

Ми запропонували після відповідного рішення колегії МОН зазначати в ліцензії навчального закладу його відокремлені структурні підрозділи, спеціальності та конкретні ліцензовані обсяги до них. Це змусило багато навчальних закладів відмовитися від вищезазначеної спеціальності і навіть закрити такі структурні підрозділи.

МОН планує здійснити перевірку решти навчальних закладів, які порушили умови ліцензування. Така перевірка, у тому числі і з участю Вищої фахової ради, буде здійснена найближчим часом.

У вищих навчальних закладах, підпорядкованих Міністерству освіти і науки України, за державним замовленням було зараховано на перший курс на підготовку фахівців за напрямом «Право» за всіма освітньо-кваліфікаційними рівнями у 2001 році — 8035 осіб, а у 2002 році — 8457 осіб.

Потенціал мережі підготовки юристів у розрізі регіонів істотно диференційований. Ліцензований обсяг у розрахунку на 10 тис. населення регіонів становить: північний — 10,2 вакантного місця, східний — 4,7, південний — 3,0. Західний і центральний регіони мають по 2 вакантних місця. Як результат, обсяг підготовки фахівців за напрямом «Право» розподілений за регіонами нерівномірно. Він сконцентрований в основному в північному і східному регіонах. Слід підкреслити, що ліцензований обсяг переважно припадає на вищі навчальні заклади МВС, Національну юридичну академію імені Ярослава Мудрого, Національний університет імені Тараса Шевченка, Одеську національну юридичну академію, Державну академію податкової служби, Львівський національний університет імені Івана Франка, Військовий інститут при Національному університеті «Львівська політехніка». Ліцензований обсяг цих вищих навчальних закладів за програмами спеціаліста, магістра становить близько 80 відсотків загального ліцензованого обсягу за цими освітньо-кваліфікаційними рівнями напряму «Право».

Нерівномірний розподіл вищих навчальних закладів і ліцензованого обсягу породжує певні соціальні проблеми, оскільки для молоді різних регіонів створюються нерівні можливості для здобуття вищої юридичної освіти. Сьогодні необхідно при плануванні зарахування враховувати матеріальне становище пересічної сім’ї, яка поки що не має фінансової можливості послати випускника школи на навчання у віддалену область, місто.

Водночас не всі вищі навчальні заклади, особливо непрофільні, які отримали ліцензію на право підготовки юристів, забезпечують їх якість на рівні державних вимог.

Що сьогодні може сприяти внутрішній інтеграції галузі вищої юридичної освіти? Це — кардинальне оновлення змісту освіти. Нині він ще значною мірою відстає від глобальних тенденцій розвитку суспільства, від потреб формування вільної особи в умовах демократизації суспільства. Дедалі більше проявляється така серйозна проблема як недостатня відповідність освітньої юридичної сфери характеру і змісту українських реформ. Спроби модернізувати змістовий бік на всіх рівнях за рахунок введення в навчальні плани окремих навчальних дисциплін або збільшення обсягів тільки призвели до перевантаження студентів. Це позбавило їх можливості поглиблювати свої знання самостійно, здобувати навички самоосвіти протягом усього життя. Перевантаження студентів регламентовано аудиторною роботою. В навчальних закладах ще не прижився культ знань, що істотно, з огляду на високий рівень фахової юридичної освіти, допомагає випускникам знаходити свою нішу на ринку праці. Головне завдання полягає у постійній адаптації змісту вищої юридичної освіти через освітні і професійні програми до потреб суспільства.

На цьому етапі потрібна система трансформації змісту вищої юридичної освіти на основі науково-обгрунтованої програми, що передбачала б створення механізму безперервного оновлення змісту.

Тільки через зміст вищої юридичної освіти і якість навчання можна досягти цих цілей.

По-перше. Необхідно терміново завершити роботу з розробки Державних стандартів вищої юридичної освіти. Це дасть змогу розробити критерії щодо спроможності вузу здійснювати підготовку юридичних кадрів.

По-друге. Відповідно до вимог стандартів, сформувати зміст вищої юридичної освіти за освітньо-кваліфікаційними рівнями, передбачивши їх наступність та неперервність.

По-третє. Відповідно до вимог державних стандартів, провести низку організаційних заходів, пов’язаних з реалізацією змісту освіти через кадрове та навчально-методичне забезпечення, матеріально-технічну базу, систему доступу та діагностику знань. Прийняття Державних стандартів вищої юридичної освіти забезпечить умови та відповідальність за надання якісних освітніх послуг відповідно до вимог цих стандартів.

На часі розв’язання ще однієї проблеми — треба терміново сформувати й забезпечити вищі юридичні навчальні заклади відповідною організаційно-розпорядчою та методичною документацією.

Цей індикатор є функцією якісних характеристик складових юридичної освіти, аргументи якої — якість науково-педагогічних кадрів, якість навчальних програм, якість знань студентів; якість інфраструктури, внутрішнє і зовнішнє середовище; систематична оцінка та регулювання.

Якість науково-педагогічних кадрів відіграє визначальну роль в умовах трансформації суспільства до нових соціально-економічних відносин. Завдання, які виконують юридичні вищі навчальні заклади, мають високий рівень складності. Отже, це вимагає від науково-педагогічного персоналу не тільки високого рівня компетентності, а й волі займати передові позиції, виходячи з етичних цінностей відповідно до вимог якості.

Політика забезпечення якості потребує створення ефективної системи відбору науково-педагогічних кадрів на основі їх здібностей і вміння здійснювати навчально-виховний процес.

Не меншу вагу у реалізації політики якості має система управління службовою кар’єрою викладачів, визнання їх соціального статусу і фінансове забезпечення цього статусу.

Якість викладацького персоналу дедалі більшою мірою залежатиме від його реакції на радикальні зміни у сфері інформатизації та технологізації навчального процесу. В сучасних умовах необхідно широко використовувати можливості нових інформаційних і комунікаційних технологій, реалізовувати новаторські концепції та методи. За нинішньої фінансової скрути це складне завдання. Воно полягає у забезпеченні вузів сучасною комп’ютерною технікою і створенні на базі провідних юридичних закладів системи перепідготовки та підвищення кваліфікації викладачів щодо застосування в навчальному процесі інформаційних і телекомунікаційних технологій.

Для поліпшення юридичної освіти в умовах адаптації законодавства України до міжнародних та європейських стандартів необхідно:

— завершити розробку і впровадження Державних стандартів вищої юридичної освіти з одночасним впровадженням системи державного контролю за рівнем фахової підготовки юристів;

— вивчити стан забезпечення юридичними кадрами з вищою освітою органів державної виконавчої влади, правоохоронних, судових органів соціального захисту населення і визначити потреби в спеціалістах за рівнями підготовки та спеціалізаціями;

— розробити і затвердити перелік посад, які можуть займати випускники вищих навчальних закладів з юридичною освітою відповідно до освітньо-кваліфікаційних рівнів;

— передбачити нові спеціалізації в юридичних навчальних закладах з урахуванням сучасних видів юридичної практики;

— розвивати міжнародні зв’язки в юридичній освіті, пов’язані з розробкою навчальних програм та інших компонентів освіти, спрямованих на інтеграцію юридичної освіти в світовий освітянський простір;

— створити гнучку розгалужену систему післядипломної освіти шляхом перепідготовки і підвищення кваліфікації спеціалістів з нових напрямків юридичної науки і практики з оптимальними термінами, періодичністю навчання та забезпеченням оновлення його змісту;

— розробити і прийняти державну програму підтримки видавництв, які випускають юридичну літературу.

Роботи багато. Проте ця робота благородна, в інтересах держави і наших громадян.