Портал суперсили

Ті, хто захоплюється фантастикою, напевно чули про портал суперсили і про супергероїв. Суперсила наділяє людину надможливостями і суперздібностями. Наприклад можливістю літати. Й отримати її можна тільки в суперпорталі - магічній брамі, що веде в інший вимір.

У Національній дитячій спеціалізованій лікарні "Охматдит" є свій власний портал суперсили - Школа супергероїв. Її відкрили волонтери чотири роки тому.

"Чому так називається школа? Тому що вона - портал суперсили, а діти, які лежать у лікарні й приходять сюди вчитися - це маленькі супергерої. Учителі, які не бояться стигми, - це супергерої", - каже Євгенія Смірнова, засновниця школи й громадської організації Small Heart with Art.

Ви не знайдете Школи супергероїв у реєстрі шкіл Києва. Її табелі - або, як їх тут називають, "Свідоцтва про проходження навчання в школі супергероїв", де немає оцінок, не мають ніякої сили для бюрократів, але вони дуже дорогі для маленьких пацієнтів і їхніх батьків.

"Коли ти потрапляєш у лікарню зі свого звичного світу, де є улюблені іграшки, де ти будував халабуди зі старого пледа й дивився мультики, де в тебе був свій світ, ти зустрічаєшся із зовсім іншим світом. У цьому світі правлять дорослі, і на все про все є тільки одна лікарняна тумбочка біля ліжка, куди ти не можеш покласти всі мультики й книжки, які тебе тішать і дають тобі внутрішню суперсилу, - каже Євгенія. - Тому для маленьких пацієнтів лікарні і для нас Школа - це справді портал".

Усе почалося чотири роки тому. Євгенія зі знайомою художницею Танею прийшла в "Охматдит", щоб разом з іншими волонтерами взяти участь в акції "Малюємо лікарню майбутнього". Дівчата трохи спізнилися і коли прийшли в місце збору волонтерів, ті вже вибрали собі відділення, в яких малюватимуть з дітьми. Залишалося вакантним тільки одне місце - відділення для дітей з ВІЛ. Туди просто ніхто не захотів іти. "Боїтеся?" - запитали дівчат організатори акції. "Питання здивувало, - згадує Женя. - Для мене це було трошки дико, адже коли проводиться антиретровірусна терапія, людина з позитивним статусом може повноцінно жити, народжувати дітей. У той час як увесь світ подолав цю хворобу, дізнатися, що в центрі України ніхто не погодився йти в те відділення, - це дико. Усі бояться про це говорити, але діти з ВІЛ ізольовані від суспільства. Та всі ці бар'єри в головах, вони від незнання".

Щойно дівчата ввійшли у відділення, їх одразу ж оточили діти. Вони навперейми запитували: "Тебе як звати?" "Женя", - відповіла волонтерка. Малеча почала одразу ж обніматися з гостями. "Ми принесли з собою все, чого не треба, - апельсини, шоколад. Хотіли поділитися найсмачнішим. Тоді ще не знали, що всього цього дітям не можна, але їм потрібні спілкування, увага", - згадує Євгенія.

Відтоді Женя стала частим гостем у відділенні і приводила туди своїх друзів. Разом вони організовували для маленьких пацієнтів різні майстер-класи. Особливо популярним був клас "Ударимо макраме по самотності". Але невдовзі стало зрозуміло, що арт-терапія і рукоділля - це, звичайно, добре, але вони не навчать читати й писати, а це, як виявилося, дуже серйозна проблема.

У відділенні для ВІЛ-інфікованих лежала дівчинка Аліна. Вона потрапила в лікарню в шестирічному віці й провела там десять років на діалізі. На жаль, у 16 років Аліна померла. В "Охматдиті" дівчинка фактично жила, бо в неї не було батьків. Але за ці десять років до неї жодного разу не прийшов жоден учитель. Вона не те що не читала й не писала, вона погано розмовляла - у неї було мало комунікації.

Аліну навчили читати й писати волонтери. І стало зрозуміло, що в стінах лікарні потрібно запускати якісь освітні проекти. "Таких дітей, як Аліна, у яких немає батьків, у відділенні було багато - близько 70%, - каже Євгенія Смирнова. - Це вихованці дитячих будинків, будинків сімейного типу".

Перші уроки проводили в лікарняному коридорі. "Він був убитий і розбитий, а зараз його не впізнати, - згадує Женя. - Але головне було - знайти вчителів. Це було суперскладне завдання. І досі воно "із зірочкою" - не всі вчителі готові працювати з такими дітьми, не всі можуть. Тоді ми розвішували скрізь оголошення "Будь ласка, прийдіть" і навіть організували для педагогів триденні курси. Нам телефонували, але щойно чули, що працювати треба з пацієнтами ВІЛ-відділення, клали слухавку".

Зараз у Школі супергероїв працюють вісім учителів. "Це наші діаманти, - каже Євгенія про вчителів. ― Школа супергероїв - це їхнє покликання, їхнє життя, вони отримують від цього задоволення. Нещодавно телеканал 1+1 збирав гроші на підтримку Школи й на оплату роботи вчителів. Частина вчителів відмовилися від грошей, кошти пішли на розвиток школи".

У багатьох звичайних школах діти носять форму. А в Школі супергероїв форма є тільки у вчителів - світшоти з написом "Супервчитель". Це потрібно для того, щоб не тільки учні, а й працівники лікарні знали: ця людина - вчитель. До речі, на уроках у класі присутні двоє вчителів: один веде заняття, а другий асистує. Якщо раптом комусь з дітей стало на занятті зле (лікування ж буває важким), один педагог має залишитися з дітьми, а другий - дуже швидко знайти лікаря або медсестру.

"Коли ти потрапляєш у Школу супергероїв, ти не маєш почуватися як у школі і не маєш відчувати себе як у лікарні, - каже Євгенія Смирнова. - Бо це інший простір, у нас інші методи й підходи, мотивація. Ми прагнемо надихати на знання, закохувати в знання й показувати нашим учням, що світ може бути суперцікавим".

До Школи супергероїв ходять тільки за бажанням, тут немає оцінок і домашніх завдань. А це означає, що тільки від майстерності вчителя залежить, чи захоче дитина вчитися - інакше залишиться у своїй лікарняній палаті, закритою від усього світу, сам на сам із хворобою.

Уроки в школі - щодня: два-три для тих, хто сидить у класі за партами, інші - у палатах з лежачими хворими. Для таких випадків волонтери закупили спеціальні комп'ютерні столики, які дуже зручно поставити на ліжко й покласти на них зошит і підручник.

Після занять учитель залишає свою візитку з номером телефону, на якій написано: "Суперучитель такий-то". "Батьки можуть зв'язатися з педагогом, поставити будь-які запитання, і їм охоче дадуть відповідь, - каже Євгенія Смирнова. - Ми працюємо за звичайною шкільною програмою, але подаємо ми її інакше, у нас своя система мотивації".

Як і має бути в магічному суперпорталі, у школі вивчають тільки чарівні науки, тому традиційні шкільні предмети тут перейменували: математика називається "умінням бачити суть речей", історія - "подорож у часі", література - "магія слів", інформатика - "телепортація", біологія - "стихія природи". До речі, уроки біології в супершколі проходять у дворі лікарні, на власному невеличкому городі. А взагалі в теплу пору року навчання переноситься з класу надвір.

У кімнаті, де проходять заняття, - вісім одномісних парт. На кожній - пірамідка з гранями трьох кольорів: зелений, жовтий, червоний. З її допомогою діти під час уроку сигналізують учителеві, як вони зрозуміли матеріал: зелений - усе зрозуміло, учитель може давати складніші завдання; жовтий - зрозуміло, але не все; червоний - усе незрозуміло, треба зупинитися й пояснити ще раз, по-іншому. "Усі ми пам'ятаємо цей момент зі школи, коли вчитель щось пояснює, а ти соромишся сказати, що не зрозумів, бо не хочеш здатися найменш кмітливим у класі, - розповідає Євгенія. - Саме тому так потрібна пірамідка".

Замість оцінок дітей заохочують спеціальними браслетами, наклейками, значками: "Умію подорожувати в часі" - це за успіхи у вивченні історії, "Умію чаклувати словами" - у літературі, "Умію долати простір" - в інформатиці. Ще є розмальовки-вподобайки, за допомогою яких можна намалювати свій настрій. "У нас усе навчання пов'язане з медичними процедурами. Тут, в "Охматдиті", у дитини день розписаний, і не завжди є час запам'ятати вірш або глибше вивчити якесь питання. Та ми й не задаємо домашніх завдань. Але якщо вона це зробила - це варте нагороди", - пояснює Євгенія.

У Школі супергероїв є свій класний журнал. Тут учителі записують теми, вивчені на уроках, і відзначають присутніх. Навпроти деяких прізвищ стоять плюсики, навпроти інших написано "вибув". Це означає, що маленький супергерой виписався з лікарні або... став ангелом. І з останнім пов'язана ще одна складність роботи супервчителя. "Я постійно наголошую, - розповідає Євгенія, - що не кожен учитель може перенести смерть дитини. Коли ти ходиш на індивідуальні заняття до учня в палату, а одного разу бачиш лише порожнє ліжко - це може витримати не кожен".

Для вчителів і волонтерів школи розроблено спеціальну пам'ятку, в якій зазначено, що можна робити, що рекомендовано, а що заборонено. Наприклад, категорично не можна пригощати дітей наїдками й напоями (у багатьох можуть бути обмеження в харчуванні), дарувати м'які іграшки, говорити про політику, релігію, ВІЛ-інфекції, взагалі про здоров'я (окрім, звичайно, про те, що необхідно чистити зуби). А ще не можна приходити на заняття, якщо занедужуєш, - це окремо прописано в пам'ятці. Адже в дітей з ВІЛ знижений імунітет. "Ми вдячні тим учителям, хто чесно попереджає, що захворів, хто залишається вдома, а не йде до школи, щоб героїчно "творити добро", - каже Євгенія Смирнова. - Учитель повинен берегти дитячий колектив, берегти себе. Не може людина ділитися з іншими, якщо вона сама спустошена й погано почувається".

У Школі супергероїв ви ніколи не почуєте: "Петренко, до дошки!" - тут не звертаються до дітей на прізвище, тільки на ім'я. Новенькі учні супершколи отримують спеціальний бейджик, на якому написано: Супергерой такий-то. "У відділенні токсикології діти лежать по 5-8 років, і зрозуміло, що вчитель знає їх на імена, - розповідає Євгенія Смирнова. - А коли вони з іншого відділення - з педіатрії, офтальмології - склад учнів змінюється, і тут допомагає бейдж. До вчителя у нас звертаються на "ви", але на ім'я.

Під час уроків діти можуть сидіти, лежати, підходити до кулера, щоб попити води. У класі є зволожувач і осушувач повітря, і навіть гігрометр, щоб стежити за мікрокліматом. "Він, звичайно, доісторичних часів, але функцію свою виконує", - каже усміхаючись Женя.

Хоча клас, у якому проходять заняття в Школі супергероїв, маленький - усього 22 квадратні метри, тут дуже затишно. Це справжній магічний портал: яскраві стіни з веселими малюнками, великий плазмовий екран, величезні коробки з олівцями-фломастерами-альбомами, мішки з різними новорічними штучками - стрічечками, блискітками, тасьмою. На підвіконні стосами лежать нетбуки - колись їх подарував лікарні Віктор Ющенко, а тепер їх передали волонтерській школі. Замість дошки - покрита спеціальною чорною фарбою стіна. На ній можна писати де зручно: хоч зверху, хоч збоку, хоч знизу.

Школа не отримує державного фінансування, бо вона волонтерська. Тому все закуплено стараннями небайдужих людей. Волонтери розсилають листи бізнесменам із проханням про допомогу - у когось попросять лампи, у когось ламінат, у когось книжки. Кажуть, відповідь надходить приблизно на один лист з десяти, погоджується допомогти тільки кожен двадцятий. Але й це чудово. Допомагає школі також Посольство Ізраїлю й Асоціація американських гінекологів, телеканал 1+1 та БФ "1+1 медіа", спецпроект "Право на освіту", Фонд сприяння демократії посольства США.

У Школі супергероїв працює навчальна програма з вивчення правил дорожнього руху "Джедай доріг". "Джедай - це маленький переможець, який знає знаки й правила, - пояснює фундаторка Супершколи. - Укравтодор установив нам на майданчику дорожні знаки й чотири світлофори - два пішохідні й два транспортні. Раз на тиждень приходять волонтери з Академії патрульної поліції і на волонтерських засадах проводять заняття. Допомагає нам і шкільний офіцер поліції".

Нещодавно Міносвіти разом із МОЗ перейнялося питанням шкіл при лікарнях і затвердило Положення про особливості організації форм здобуття загальної середньої освіти в закладах охорони здоров'я (далі - Положення). Держава обіцяє виділити на школи при лікарнях 12 мільйонів гривень. Однак школа при "Охматдиті" через цю новацію може опинитися в складній ситуації. "Я дуже сподіваюся, що Школа супергероїв зможе продовжити свою роботу, і це Положення не закриє нас, - каже Євгенія. - На жаль, цей документ не дає нам поки що можливості отримувати фінансування. Його будуть отримувати тільки державні школи, які закріплені за лікарнями. Нас у цьому переліку немає, ми волонтерська школа. Ми хочемо, щоб до закону "Про освіту" було внесено такий тип шкіл, як "школа в лікарні". Мріємо, щоб школи, подібні до нашої, створювалися в кожній лікарні в різних містах. І вже працюємо над цим".

Я запитала Женю: якби ви могли загадати Святому Миколаю одне бажання, що це було б? "Електрокар, - сказала вона. - У нашій школі вчаться дітки з семи відділень. "Охматдит" - лікарня велика, і не всі можуть дійти до нас. Навіть 10-15 хвилин пішки під силу не всім".

Ми розмовляли з Женею в затишному святковому передноворічному класі. У кутку я помітила чотири величезні коробки. Виявилося, це листи з усієї України. Напередодні свят учитель української мови зі Школи супергероїв звернувся до колег із проханням підтримати його учнів і написати їм листи. Відгукнулося багато охочих. Ми відкрили два великі конверти - зі школи села Дмитрівка Обухівського району й Костянтинівського ліцею "Ерудит" Запорізької області. З упаковки випадають написані старанним почерком побажання, намальовані блискучі принцеси й оздоблені кульками новорічні ялинки. Листи дуже зворушливі - від учителів і від учнів.

"Я запропонувала своїм учням написати листи діткам, які перебувають на тривалому лікуванні, розповіла їм про Школу супергероїв. І вони теж захотіли стати супергероями, подарувавши комусь часточку добра, - пише вчителька Наталя Володимирівна. - Спасибі вам, колеги, за вашу працю, нехай Новий рік подарує здоров'я вашим вихованцям, а вам - творче натхнення".

"Я не знаю, хто читає мого листа - хлопчик чи дівчинка, якого ти віку, де живеш, чи велика в тебе сім'я. Це не так важливо, бо пишу я, щоб привітати тебе. Попереду великі свята. Загадай своє найзаповітніше бажання, і воно обов'язково збудеться. Я теж загадаю. Хочу побажати тобі здоров'я і якнайшвидшого повернення додому. Ти сильна людина і зможеш із цим упоратися. Поруч з тобою рідні люди, і ще - ангел-хранитель, він допоможе тобі. З повагою до тебе, Сашко, 8 років".

"Я хочу, щоб ви швидше одужали й далі продовжували вчитися у звичайній школі. Зараз сильно розвинене телебачення і смартфони, і я хочу побачити вас уже зовсім здоровими, щоб ви могли, як і всі діти України, зустрічати новорічні свята у своїх школах і в колі сім'ї, і отримувати багато подарунків. І нехай до вас прийде в Новому році диво одужання. З повагою до Вас, Рома".

Нехай усі бажання в Новому році збудуться. Усі, хто хоче допомогти Школі супергероїв, можуть зв'язатися з волонтерами через сторінку школи у Фейсбуці.

А я подумала про те, що такі школи супергероїв потрібні не тільки в лікарнях. От було б чудово, якби скрізь, у кожній школі вчили так само. Душевно й щиро, без фальші й показухи. І так само ставилися до дітей і вчителів. Загадаю ще й це бажання під ялинку!