ПОНАД УСЕ — ПОГОДА В ДОМІ

Ректор — не лише центральна постать вузу, він — його душа. Близько двох десятиліть Геннадій Григорович Пивняк очолює Національну гірничу академію. З ім’ям академіка НАН України Г.Пивняка пов’язано не тільки високий імідж знаного в Україні та за її межами вищого навчального закладу, а й створення наукової школи гірничої та металургійної електроенергетики. Він — автор двох наукових відкриттів, понад 50 винаходів, 13 монографій, 7 підручників. Г.Пивняк — лауреат Державної премії України в галузі науки й техніки, премії імені С.Лебедєва НАН України.

У нинішніх непростих умовах Національна гірнича академія на чолі з заслуженим діячем науки й техніки України Геннадієм Пивняком виявляє активність, здоровий прагматизм і, головне, — результативність.

— Геннадію Григоровичу, на початку року в статті на шпальтах нашої газети ви торкалися причини буксування реформ освіти й науки. Як змінився, на ваш погляд, стан справ у цій сфері?

— Інтерес засобів масової інформації, особливо «Дзеркала тижня», до перебігу реформи системи освіти й науки свідчить про підвищення рівня усвідомлення спільнотою того, що критерії розвитку будь-якої країни — здоров’я та освіта. Решта — влада, закони, ринок, політика — це засоби реалізації. Освіченість здорової нації — єдиний каталізатор інтенсивного розвитку суспільства, а реформа освіти за цілями й результатами є найважливішою державною акцією.

З моменту виходу Указу Президента України «Про основні напрями реформування вищої освіти в Україні» спливло п’ять років. У складних умовах освіту збережено як систему, що розвивається. Проте відкритими залишаються багато проблем. Частина їх — надумані, для подолання яких вистачить простих організаційних заходів. Частина проблем не виходить із внутрішньої сфери системи освіти. Проте чимало з них потребують розв’язання на урядовому рівні. Саме остання обставина стримує процес завершення реформування й перехід до сталої роботи. Недосконалість, а в ряді випадків і відсутність правової бази державного рівня створюють у системі вищої школи атмосферу напруження й невизначеності.

— Яких нормативно-правових рішень державного рівня потребує вища школа сьогодні?

— Розрив поколінь викладачів вузів вимагає ефективного відтворення кадрів, спроможних прийняти естафету. Інакше через 5—10 років кадрове забезпечення вищої освіти стане катастрофічним. Старше покоління науковців і викладачів одержало гідний со-ціальний захист. Мотивацію залучення молоді до освіти й науки потрібно негайно підтримати матеріально на державному рівні. Вузи прагнуть створити додаткові умови для забезпечення спадкоємності освітніх і наукових шкіл. Але реальність така, що при хронічному державному недофінансуванні оподатковується навіть матеріальна допомога студентам позабюджетними коштами та з благодійних фондів. Системі освіти й науки загалом не витримати надмірного податкового пресу в умовах недофінансування. У питаннях використання позабюджетних коштів можливості ректорів вузів дедалі більше обмежуються.

Державні вузи платять за енергоносії та комунальні послуги, ремонт і підтримку будинків, споруд, гуртожитків, фінансують виробничі практики, видання підручників і все інше, без чого неможливий навчальний процес, виключно позабюджетним коштом. Тож необхідно швидше розв’язати проблему економіки освіти.

Вища освіта має відповідати потребам реального ринку праці. Але взаємодії систем праці й освіти не помітно. Уже довго ми працюємо без офіційних квалі-фікаційних характеристик фахівців, переліку їхніх кваліфікацій, спеціалізацій, розрахунків потреби у фахівцях, дійової системи працевлаштування тощо.

Непокоїть інформаційний вакуум у нормативній базі вищої освіти. Невідома доля стандартів вищої освіти, на які спираються всі нормативні документи, зокрема проект закону України «Про вищу освіту».

Необхідно створити систему податкових та інших пільг виробникам для сфери освіти й інвесторам у цю сферу, шукати нову систему розподілу відповідальності за освіту між державою та суспільством, стимулювати відповідальність людини за власну освіту за рахунок, приміром, заохочення високого освітнього цензу.

Через недосконалість і прогалини законодавства піратський імпорт фахівців із вищою освітою збільшується.

Виграні копійки від усталеної тенденції емпіричного скорочення обсягів держзамовлення, а тепер і термінів навчання, завдадуть у недалекому майбутньому непоправного удару економіці. Хто- небудь підрахував сюхвилинний ефект від скорочення терміну підготовки бакалаврів, регламентованого постановою Кабінету міністрів № 937 від 09.06.2000 р., й оцінив майбутні економічні втрати від цього вольового рішення? Багато фахівців прогнозують, що наступною постановою автоматично скоротять термін підготовки фахівців та магістрів.

До реформ в освіті необхідно підходити дуже обережно й тактовно, не відкидаючи необачно досвід попередників.

— Геннадію Григоровичу, чим ви пояснюєте різке збільшення кількості вузів, які дістали статус національних? Нині їх кілька десятків, а коли 1997 року гірничій академії надали цей статус, кількість національних вузів не перевищувала десяток.

— Підтримку діяльності конкретних вузів указами Президента України, створення мережі національних вузів у регіонах спрямовано, передусім, на розвиток тези «Сильні регіони — сильна країна». Національні вузи повинні стати осередком регіональних освітньо-наукових центрів, розумом регіонів, а мережа центрів — розумом економіки держави. Так, для розвитку ву-гільного сектора економіки, для ефективного розв’язання науково-технічних проблем заклади галузевої науки об’єднуються в комплекс із Національною гірничою академією.

Перетворенню розосередженого наукового й освітнього потенціалу в дійові регіональні центри також потрібна правова база державного рівня. Національні вузи повинні стати справді національним пріоритетом. Початок цьому процесу вже покладено.

Національна гірнича академія відчуває неабияку підтримку держави. Освіта помалу стає пріоритетним стратегічним завданням й основою незалежності країни. В Указі Президента України «Питання Національної гірничої академії України» (№ 909/2000 від 22 липня 2000 р.) сформульовано подальші завдання кадрового й наукового забезпечення паливно-енергетичного й мінерально- сировинного комплексів країни, засновано стипендію Президента України для студентів навчального напрямку «Гірнича справа», передбачено підвищення стипендії студентам-гірникам, розвиток матеріальної бази вузу.

— Як ви оцінюєте тенденцію до впорядкування номенклатури спеціальностей і її результативність?

— Ця надзвичайно важлива робота повинна бути безперервною, як саме життя, що змінюється. Новий перелік спеціальностей справді упорядковано за обгрунтованими критеріями. Надалі важливо його не скорочувати чи збільшувати, а забезпечувати відповідність вимогам національної економіки й перспективам її розвитку.

Миттєвого ефекту від реформування переліку спеціальностей очікувати не слід, оскільки видатки на освіту залежать від кількості студентів. За цим показником ми вже досягли критичної точки. Проте в перспективі витрати на підготовку за спеціальностями з псевдокваліфікаціями можна знизити. Підготовка фахівців економічного профілю, приміром, повинна бути зорієнтована на галузі, конкретні технології. Економісти й менеджери абстрактних кваліфікацій користі суспільству не принесуть. «Ніякі» економісти спроможні створити таку саму економіку.

— З позиції ректора вузу, наскільки виправдане об’єднання управління освітою та наукою в одному міністерстві?

— Об’єднання управління завжди взаємопов’язаних і взаємозалежних сфер — науки й освіти — підказане життям.

Міністерство освіти й науки проходить стадію становлення. Уже зроблено рішучі й послідовні кроки в реформуванні середньої школи. Оперативні дії міністерства зважені та спадкоємні, що особливо тішить. Можна не погоджуватися з окремими ідеями, але в них є автори й адресна дискусія можлива, хоча спільнота вже звикла до переважно безіменних проектів.

Як і вузи, міністерство переживає такі самі чи ще більші матеріально-технічні й інші труднощі. І все-таки новому міністерству доведеться системно опра-цьовувати безліч проблем. Завдання вузів — активно сприяти реалізації нашої спільної мети — створенню ефективної системи національної освіти й науки. Міністерству не варто брати все на себе. Організацію виконання окремих внутрішньогалузевих завдань доцільно доручати спілці ректорів, регіональним вузівським центрам, провідним вузам.

— Геннадію Григоровичу, вісімнадцять років ви очолюєте вищий навчальний заклад. Кожна половина цього терміну припадає на полярні суспільно-політичні періоди. Коли вам було цікавіше, складніше, ефективніше працювати — за радянських часів чи тепер — у роки становлення незалежності й демократизації країни?

— Цікаво працювати завжди, якщо свою справу любиш. Кожен період складний по-своєму. За часів Союзу роботи була багато, але роботи в стабільних, хоча і складних умовах надцентралізованої командно-адміністративної системи. Сьогодні ректор будь-якого вузу повинен вирішувати безліч нових завдань — від стереотипних до евристичних. Для кожного ректора нині «понад усе — погода в домі», що робити дуже складно з причин, про які я вже говорив. Потрібні великий оптимізм і міцні нерви для взаємодії з владними структурами, щоденні зусилля для забезпечення елементарних умов колективам викладачів і студентів для продуктивної навчальної та наукової праці.

Від редакції. 23 листопада Геннадію Григоровичу Пивняку виповнюється 60. Вітаючи ювіляра, ми щиро зичимо йому здоров’я, натхнення й талановитих учнів.