Овація інсинуаціям, або З ким ви, керівники шкіл України?

Гучна заява про те, що «керівники шкіл України підтримали ініціативи МОНмолодьспорту щодо розробки нових Типових навчальних планів і шкільних програм» з’явилася на сайті МОНМС 1 березня 2012 року.

Втім, є вагомі підстави сумніватися у правдивості цієї заяви. Можна також стверджувати, що вона виконує роль димової завіси, за котрою дехто з нинішніх міністерських високопосадовців намагається приховати свої ганебні корупційні дії, гостра критика яких останнім часом набула суспільного резонансу.

У звіті про засідання координаційної ради Асоціації керівників шкіл України (АКШУ), яке буцімто відбулося 24 лютого 2012 року в приміщенні Київського міського будинку вчителя, бравурно заявлено, що «учасники засідання активно включилися в обговорення проекту нових Типових навчальних планів, в цілому підтримавши ініціативи Міністерства». Проте тут виникає низка закономірних питань.

Питання перше: а яким це чином президія АКШУ могла «підтримати ініціативи МОНмолодьспорту» стосовно тих документів, яких на той час ще не існувало в природі? Це ж усе одно, що авансом давати відгук про ще не написану книгу або характеризувати ще не народжену людину…

За інформацією з сайту міністерства, президія АКШУ збиралася 24 лютого 2012 року, що засвідчує явну нестиковку, оскільки аж через цілий тиждень (01.03.2012) після цього «одобрямсу» свавільних і невмотивованих дій декого з міністерських чиновників, МОНмолодьспорту було вимушене визнати, що «термін підготовки навчальних програм для 5 - 9 класів продовжено» і що лише «після доопрацювання проекти програм… будуть розміщені на сайті Міністерства для обговорення».

До того ж, саме 24 лютого (який символічний збіг: точнісінько в той день, коли начебто і відбулося згадане «активне обговорення» АКШУ нових міністерських планів і програм!) міністр Дмитро Табачник, знову-таки вимушен, зізнався, що Типові плани ще лише «готуються до обговорення як проект» (див статтю О.Онищенко «Український гамбіт» в «Дзеркалі тижня» № 7, 2012 р.).

Висновок напрошується однозначний: якщо президія АКШУ навіть у очі не бачила (та й не могла побачити!) тих документів, які вона, буцімто, «активно підтримала» 24 лютого 2012 року, то сам факт «одобрямсу» є яскравим свідченням запопадливо-лакейської цього громадського об’єднання щодо нинішніх очільників галузевого міністерства. Адже вже навіть за своїми статутними завданнями фахові асоціації (у т. ч. і АКШУ) створювалися зовсім не з метою співання дифірамбів свавільним діям міністерських вельмож.

Питання друге. Чому ж це президія АКШУ виявилася такою «кишеньковою», надмірно сервільно-запопадливою? Невже ж усі керівники шкіл України є безпринципними людьми, позбавленими почуття власної гідності, рабами та «подножками» (за Т. Шевченком) можновладців?

На щастя, це зовсім не так. Адже переважна більшість керівників шкіл України є справжніми професіоналами, глибоко порядними людьми. Це на їхніх плечах ще хоч якось тримається наша многостраждальна школа, це вони не сплять морозними ночами, із хвилюванням очікуючи дзвоника від шкільного кочегара на предмет того, чи працює опалення і чи дозволить температурний режим посадити зранку дітей за шкільні парти; це передовсім керівники шкіл переймаються тим, яку якість знань покажуть їхні випускники на ЗНО…

Тоді як могло статися, що «від імені» професійної спілки таких людей (тобто АКШУ) лунають подібні інсинуації та нещирі заяви?

Мабуть, дивуватися цьому парадоксу не доведеться, якщо згадати, що до складу президії АКШУ (яка буцімто й улаштувала в Київському міському будинку вчителя «овацію» ще не існуючим новим Типовим планам і програмам) входять переважно (якщо не виключно) керівники київських навчальних закладів. А саме цих людей свого часу особисто (саме так -- особисто!) призначав на посади, а також «благословляв» до членства в АКШУ нинішній заступник міністра, а тоді очільник головного управління освіти м. Києва Борис Жебровський. Хто хоч трохи знайомий зі стилем його керівництва цього, той підтвердить, що на особисті «доленосні» зустрічі напередодні кадрових призначень колишній інструктор Київського міському Компартії України Борис Жебровський часу ніколи не шкодував і не шкодує нині. (Що значить компартійний гарт – «кадры решают все»!) Нині ж саме цього «діяча вітчизняної освіти», який уже кілька років перебував на пенсії, призначили головним виконавцем розпоряджень Дмитра Табачника щодо миттєвого «оновлення» шкільних планів і програм з метою майбутнього викачування бюджетних коштів на термінове перевидання нових підручників з 1 по 11 (!) класи за рахунок платників податків. А це питання «мільярдної ваги»! (див. тут).

То чи не нагадав колишній «хазяїн Борис» своїм годованцям із президії АКШУ, чий хліб вони їдять усі ці роки? Чи не спонукав їх до саме такого «одобрямсового розрахунку» за свої колишні послуги?..

«Кишенькова» президія АКШУ будь-яку з численних новацій «невичерпно креативного Бориса» на своєму засіданні миттєво схвалювала «від імені народу» (бо ж громадська організація…). А київський мер (тоді ним був Олександр Омельченко, будівельник за фахом, надзвичайно далекий від усіх освітянських «мадридських дворів») «благословляв» столичні освітні новації з міського бюджету щедрими пригорщами - бо ж «кияни просять»...

У будь-якому випадку, нинішня позиція президії АКШУ, яка прикриває корупційні дії посадовців МОНмолодьспорту, що можуть заподіяти українській освіті та народу непоправної шкоди, є не лише антидержавною, а й по-людськи непорядною. Тож саме тим членам АКШУ, які дозволяють посадовцям МОНМС прикривати свої шкурні інтереси таким собі «vox populi», передовсім і адресовані влучні рядки згаданої вище публікації в DT.UA: «Критикуючи Табачника, ми забуваємо, що свої ідеї він реалізує не сам. Біля нього є люди, котрі плутають поняття «Батьківщина» і «ваше благородіє». Це чиновники, науковці, освітяни, які бачили проект навчальних планів, знали про його зміст. Але, тримаючись за свої портфелі, мовчали й мовчать, ховаючись за спиною міністра. Тим самим поділяють із ним відповідальність за антинародний документ. Нехай це буде на їхній совісті».

Ну то що ж, нехай і цей «авансовий та авансований одобрямс» неіснуючих нових Типових планів і шкільних програм, який відбувся «в останню п’ятницю зими в приміщенні Київського міського будинку вчителя», також залишається на совісті згаданих членів президії АКШУ. Звісно, якщо уламки совісті у них ще залишилися.

Насамкінець напрошується, по суті, риторичне запитання. Якщо вже існує вибір: з одного боку, інтереси справи, освіти, України, а з іншого- шкурні інтересики «їхнього благородія» (хай яку посаду воно, це «благородіє», у певний історичний момент не обіймало б), то з ким же, врешті-решт, ви, керівники шкіл України?..