Освітній омбудсмен: "Коли учитель в кінці уроку каже: "Всі сидять, дзвінок — для мене, а не для вас!" — це буллінг"

Офіс омбудсмена працює лише кілька місяців, а вже отримав близько 250 звернень та запитів.

Ми зустрілися з Сергієм Горбачовим якраз на річницю, ─ рівно рік тому набрав чинності закон про протидію булінгу. Знайти час для зустрічі було непросто, бо крім роботи в офісі освітній омбудсмен виїжджає "в поля", щоб розбиратися на місці у конфліктних ситуаціях, пов'язаних із цькуванням та порушенням прав.

Міністерство освіти і науки України

─ Зазвичай до служби омбудсмена звертаються тоді, коли потрібна допомога, ─ розповідає Сергій Горбачов. ─ Є три категорії учасників освітнього процесу: здобувачі освіти (учні, студенти), педагоги і батьки неповнолітніх.Кожна має свої права, інтереси й позицію, які інколи перетинаються та навіть заходять у певну суперечність.

Тому головне завдання омбудсмена ─ узгодити інтереси, знайти якесь спільне рішення. Це вдається, проте не завжди.

Справу гальмує надзвичайна заплутаність і великий обсяг нашого освітнього законодавства. Проблема полягає в тому, що галузь регулює безліч нормативних актів, окремі з яких непотрібні, - й водночас ми не маємо багатьох украй потрібних документів для того, щоб установити єдині для всіх правила. Бо там, де немає правил, а отже й алгоритму спілкування, виникає свавілля або зловживання певними речами.

За рік дії закону українські суди розглянули понад 300 справ про булінг. Зі 122 із них уже винесено рішення і визначено покарання: штрафи, громадські роботи, публічні вибачення, попередження, усні зауваження. Деякі справи закрито за терміном давності чи за відсутністю складу правопорушення, інші - відправлено на доопрацювання.

У нас був круглий стіл із юристами, на якому суддя одного з районних судів Києва проаналізувала реальну справу, не називаючи імен. Вразило, що документи, подані до суду, містили дуже мало конкретних фактів, лише оціночні судження та звинувачення. На жаль, це досить поширене явище: людина пише "мою дитину ображають", але жодного факту не наводить.

Усе треба документувати: хто це зробив, за яких обставин, що саме сталося. Наприклад, якщо дитина каже вам, що вчитель принижує її перед класом, обов'язково запишіть дату, час, усе, що було сказано, та присутніх учнів. Бо коли маємо справу з оцінками ситуації від різних учасників конфлікту, узгодити їх без опертя на факти абсолютно неможливо. Твердження "мою дитину образили" - оціночне судженням, а факти мають бути викладені, наприклад, таким чином: "15 січня на уроці _______ вчитель назвав мою дитину _______". Це вже є факт, достовірність якого можна підтвердити і спиратися на нього під час розгляду в суді.

Я прослухав аналіз справи про булінг у викладі судді й усвідомив надзвичайно важливу річ, яка мене, з одного боку, примусила замислитись, а з іншого ─ надихнула: якби все те, що треба було зробити під час підготовки справи до слухання в суді, було зроблене вчасно, то справа до суду просто не дійшла б. Усе було б вирішене на рівні школи: батьки вчасно подали б директору заяву про подію, яка може бути булінгом (є дуже багато ситуацій, коли батьки зволікають до останнього!), потім була б вчасна фіксація фактів, вчасні висновки керівництва школи.

Ми впевнені, що просвітницька кампанія тут надзвичайно важлива.

─ Ви запускали в соцмережах флешмоб "Запитай дитину про булінг". Багато батьків його підтримали?

─ Так. Ми розповідали, на що звертати увагу, коли дитина приходить зі школи (чи цілий у неї одяг, чи є синці й подряпини, чи в порядку портфель, який настрій). Тут чимало маркерів, які дозволять помітити важливі речі. Розмова: "У тебе все нормально в школі?" ─ "Угу", - нічого не дасть. Запитувати треба інакше.

Ми сформулювали три десятки ключових запитань. Наприклад: "Що тебе сьогодні потішило у школі? А що засмутило? З ким ти сьогодні добре поспілкувався? Від чого в тебе сьогодні погане відчуття?" тощо.

Багато проблем виникає тому, що ані діти, ані батьки, ані вчителі не сприймають величезну кількість фактів булінгу як булінг. Бо "так заведено".

Наприклад, якщо вчитель наприкінці уроку каже: "Усі сидять, дзвінок - для мене, а не для вас!" ─ це булінг.

─ Фраза "ніхто на перерву не виходить, доки я не дозволю", ─ теж булінг?

─ Абсолютно. Це зазіхання на право дитини на відпочинок. Школяр працює більше, ніж дорослі, бо в нього у школі 6–7 уроків, потім ще домашнє завдання години на три-чотири, дорога зі школи, гуртки… Тобто, фактично, в дитини робочий день 11–12 годин чи й більше. І відбирати в неї право на відпочинок ─ це булінг. Учитель має так спланувати урок, щоб відпустити дітей чітко під дзвінок.

Або, наприклад, дитину не відпускають у туалет на уроці. Це вже не просто булінг, а фізичне знущання, яке може завдати шкоди здоров'ю.

Із прикладів, наведених вище, можна зробити висновок, що вчителі тільки про те й думають, як "булити" дітей. Насправді це абсолютно не так: більшість учителів ─ відповідальні люди, професіонали своєї справи, які доброзичливо ставляться до дітей. Але, на жаль, інколи у школах трапляються випадки, коли вчитель провокує булінг, поділяючи учнів на улюбленців та аутсайдерів, навішує на них ярлики, чим створює конфліктну ситуацію в дитячому колективі та загострює її. Або навіть сам учитель може булити дитину.

Та ініціаторами булінгу бувають не лише вчителі, а й діти, і батьки. Згадаймо історію про торт, яким не пригостили дівчинку, бо її мама не здала на нього гроші.

Закон про булінг, на мій погляд, ще потрібно доопрацьовувати, але він зробив дуже важливу справу ─ привернув увагу суспільства до цього явища й показав, що, власне, відбувається. Боротьба з цькуванням ─ не швидкий процес, та він розпочався і неодмінно поліпшить рівень захисту всіх учасників освітнього процесу.

─ І тут важливу роль має відіграти шкільна психологічна служба. Але психологів бракує.

─ Школи забезпечені психологами приблизно на60-65%, тобто третина шкіл фахівця такого профілю не має. Зарплатня шкільного психолога близько 4–5 тисяч гривень. Небагато знайдеться охочих на неї, знаючи, що на консультуванні зароблять разів у п'ять більше. Над цією проблемою слід працювати.

Зараз дуже гаряче дискутується ідея, що психолог не повинен підпорядковуватися директору школи. Наприклад, психолог бачить, що причина конфліктів ─ не в тому, як поводяться дитина чи вчитель, а в тому, як організований навчальний процес, яка позиція керівництва, як здійснюється або (частіше) не здійснюється комунікація. Якщо це обґрунтований висновок психолога, то він так і має написати у звіті. І ніхто не повинен йому вказувати, що можна писати, а що- ні.

Пропозиція вивести психолога із підпорядкування директору викликає серйозний опір певних директорів та керівників органів управління освітою. Можу лише припустити, що спротив викликаний побоюваннями, аби такий формат роботи психолога не вивів на світло те, що деякі колеги хотіли б приховати.

З іншого боку, і професійний рівень психологів ─ проблема. Трапляються випадки, коли практикуючі психологи ігнорують професійну етику. Я був просто шокований випадком в одній зі шкіл, де психолог на батьківських зборах розповідав про дитячі проблеми, оприлюднюючи прізвища. І спроби директора пояснити, що це неетично й геть непрофесійно, результату не дали. "А що тут такого? ─ каже мені цей психолог. ─ Я що, не маю права розповісти, а батьки - не мають права знати правду про свою дитину?" Батьки мають право, звичайно: але лише індивідуально, під час розмови наодинці, і дуже делікатно.

─ Сергію Івановичу, чим конкретно ви можете допомогти людям, які звертаються до вас зі скаргами?

─ Ми можемо запропонувати адміністрації школи і заявнику варіанти вирішення конфліктної ситуації. Можемо звернутися до місцевих органів влади і самоврядування, до правоохоронних органів. Подати скаргу можна тут.

─ Якщо все-таки не вдалося залагодити конфлікт, ви можете представляти в суді інтереси заявника?

─ Так. Але тут є нюанс . У Положенні про службу омбудсмена закріплене наше право подати заяву до суду, але, згідно із законом про адвокатську монополію, який почав діяти з 1 січня, ніхто не може представляти інтереси особи в суді, крім ліцензованого адвоката.

─ Але ви маєте право брати участь у суді?

─ У якому статусі? Свідка? Зараз Верховна Рада розглядає законопроєкт про скасування адвокатської монополії, і я сподіваюся, що це питання буде знято.

─ Ваш офіс склав докладну інструкцію для батьків, у якій пояснюється, що робити, коли дитина зазнала булінгу з боку вчителя. Там зазначено, що батьки або учні мають право фіксувати на фото і відео дії педагога. Це законно?

─ Закони України це дозволяють. Погоджуюся, тут є певна законодавча неузгодженість, але, коли йдеться про дотримання прав, неузгодженість завжди трактується як відсутність заборони. Право людини фіксувати і збирати інформацію закріплене Конституцією. Решта законів не можуть скасувати її дію. Крім того, вчитель є публічною особою, що здійснює професійну діяльність у публічному місці, яким є школа.

А ось використання аудіо- й відеозаписів у суді може бути проблемою: суд має переконатися, що відео чи аудіо - автентичне (тобто не змонтоване).

Якщо говорити про аудіозапис (його часто роблять із допомогою диктофона, вмонтованого в годинник), то дуже часто батьки маніпулюють: беруть одну фразу вчителя, вирвану з контексту. В суді це не пройде.

Ось реальний приклад: учень нецензурно висловлювався у класі, і вчитель емоційно сказав: "Замовкни, нарешті!". І оце "Замовкни", вирване з контексту, демонструвалося як доказ. Учитель ─ жива людина. Звісно, є певний рівень професійної підготовки, але є й емоційні реакції, які виникають у ситуації форс-мажору. Саме тому і під час розгляду конфлікту в школі, і під час розгляду в суді треба бачити всю картину, мати інформацію про причини тих або інших подій.

Про те, як ставляться до цієї ідеї вчителі та про мобінг читайте у другій частині інтерв′ю.