Освіченість — це не тільки знання

У школах України закінчився навчальний рік, через три місяці за парти сядуть першокласники. Сьогодні ж їхніх батьків хвилює проблема вибору школи. Як не помилитися з навчальним закладом? Люди заможні дедалі охочіше вибирають для своїх дітей приватні школи. Тут дитина не загубиться серед сотень собі подібних, учителів приймають на роботу за конкурсом.

Про проблеми середньої школи, про достоїнства і недоліки приватної освіти ми розмовляємо з Олександром Добровольським — директором київської Олександрійської гімназії, яка по праву вважається одним із найкращих приватних навчальних закладів України. Показово, що популярність Олександрійської гімназії переступила межі нашої країни — дедалі частіше іноземці, які приїжджають до України, намагаються влаштувати своїх дітей саме до цього навчального закладу.

— Державні і приватні школи, при спільності основних цілей, вирішують дещо різні завдання, та й різними методами. Тому результат виходить неоднаковий. Поясню: дер­жавні школи в усьому світі — це центри масового навчання, зобов’язані «охопити» всіх дітей шкільного віку, прилучити до наукових знань, підготувати до дорослого життя. У містах такі школи, як правило, розраховані на тисячу й більше учнів, великі й учительські колективи. Для управління великою кількістю людей зазвичай застосовують командно-адміністративні методи. Вчитель відіграє роль посередника між навчальною програмою та учнем. Масова школа те саме, що потокове виробництво, технологічний процес, а потоковий метод припускає уніфікацію, усереднення. Коли хтось виділяється, він заважає працювати. На цю тему є жарт: «Якби не діти — школа була б ідеальною». Учні протестують проти нівелювання особистості як можуть. Наприклад, парти розмальовують або уроки прогулюють, дисципліну порушують. Усе це погано, але найчастіше така реакція на те, що вчителі не бачать, не чують, не беруть до уваги неповторну особистість учня.

Приватна школа не повинна бути уніфікованою, кожна дитина тут може сподіватися на розуміння та підтримку. Тому такі навчальні заклади, як і класи в них, мають бути невеликими.

— Ні, це тільки наріжний камінь. Зважати на особливості характеру кожної дитини потрібно для того, щоб забезпечити їй всебічний розвиток, зробити освіченою людиною. Освіченість не треба плутати з навченістю. Російське слово «образование» має аналог, наприклад, у німецькій мові — «ausbildung». Корінь тут один — образ, картина. В українській мові є прекрасне слово — «освіта». З’єднаємо значення цих слів і зрозуміємо найвищу мету перебування учня в школі — побачити чітку, правильну картину світу, осяяну світлом знання. Водночас «освічена людина» і сама є закінченим, суцільним, гармонійним «образом». Поняття «освічений» означає — культурна, вихована людина, яка вміє гарно поводитися. «Яка вміє гарно поводитися» — це та, яка добре собою керує, зокрема, контролює свої емоції. Проблема середньої школи в тому, що всі визнають: її випускник має бути освіченою людиною, але за масового підходу справжньої освіченості домогтися важко. Філософ Р.Емерсон влучно помітив: «Те, чого навчають у школах і коледжах — не освіта, а лише засіб для нього». Учителі часто плутають освіченість із «міцними знаннями». Та, хоч як це парадоксально, «міцні знання» можуть загальмувати розвиток людини. Засвоївши всі розділи шкільної програми й повіривши в них, як в істину, учень ризикує назавжди залишитися у вчорашньому дні. Зміни в наукових знаннях, у суспільстві, у мисленні людини нині відбуваються так швидко, що інформація за п’ять-десять років цілком може застаріти. Наприклад, жива англійська мова змінюється так стрімко, що кожні десять років учителю потрібно проходити грунтовну перепідготовку. Про фізику, біологію, економіку чи комп’ютерні технології годі й казати!

— Для нас принципово важливо навчити школяра вирішувати складні, комплексні завдання та проблеми. Адже набуття знань, інформації — лише частина вирішення того чи іншого життєвого завдання. Наша гімназія прагне розвивати мислення дітей: образне, логічне, інтуїцію тощо. Дозволю собі процитувати ще одного відомого філософа — Г.Спенсера: «Велика мета освіти — це не знання, а дії». Чи багато хто може похвалитися, що саме в школі навчився діяти в складних обставинах, розв’язувати не вигадані, а реальні проблеми?

Тестування учнів у багатьох, зокрема розвинених, країнах світу показало, що шкільна «наука» не досить ефективна. Йдеться не тільки про незнання тих чи інших фактів, правил або теорем, а й про невміння скористатися знаннями в життєвих ситуаціях. Особливо страждають на це школярі з країн колишнього СРСР. А найкращі показники — у фінських школярів. У фінській школі — максимум свободи вибору навчальних програм, підручників, у тамтешніх учителів — максимум свободи для творчої самореалізації в процесі викладання.

Олександрійська гімназія йде тим самим шляхом. Ми визнаємо за вчителем провідну роль у навчальному процесі, педагоги мають у своєму розпорядженні достатню творчу свободу. Педагог хорошої приватної школи має бути цікавою особистістю, інтелігентною людиною, мати власну думку. Без такого вчителя я хорошу школу не уявляю. Маю сказати, що ми домоглися достатньої освіченості наших учнів, і в цьому — заслуга всього педколективу. Вчителі гімназії стільки душі вкладають у свою роботу, що учню просто подітися нікуди, доводиться бути освіченим. При цьому, підкреслю, відповідність українським дер­жавним стандартам освіти — наш обов’язок, закон для нас.

— Діти заможних батьків зростають у статку, із дитинства бувають у різних країнах. Мами з татами нерідко розпещують своїх чад, ні в чому їм не відмовляють. Таке виховання створює в дитини небезпечну ілюзію легкої доступності всього, що побажаєш. У названих вами Британії та Швейцарії борються з цим суворістю шкільних порядків, аскетизмом — проста їжа, однакова форма, інтенсивність фізичних вправ. Та, як кажуть, не святі горшки ліплять — ми теж уміємо протистояти неправильному вихованню. Хочу підкреслити, що для педагогів Олександрійської гімназії виставляння чесних, справедливих оцінок — питання принципової значущості, справа честі. Ми не дозволяємо учням безкарно ображати одне одного, хизуватися своїм багатством, поводитися некоректно стосовно педагогів. Толерантність до чужої думки, іншої релігії, іншої культури — важливий елемент наших традицій. У гімназії панує дисципліна, що зовсім не заважає кожному мати власну думку та вільно її висловлювати. У нас є шкільна форма, у її розробці брали участь гімназисти різних поколінь. Ми прищеплюємо учням почуття обов’язку та відповідальності — перед сім’єю, школою, країною. У нас навчається чимало дітей з-за кордону, і наша школа їм дуже подобається. Вивчення іноземних мов, насамперед німецької, англійської, а також французької — на найвищому рівні. Нам допомагають закордонні педагоги, це дуже важливо.

— Не зовсім. Домогтися поставлених педагогічних цілей досить складно. Дитина — не маріонетка. Іноді на досягнення результату ідуть не місяці, а роки. Довго доводиться докопуватися до причин небажання навчатися чи замкнутості учня. Та наші зусилля не марні. Коли згадуєш випускників, їхні досягнення, радість, із якою вони знову й знову повертаються до школи... З академічною підготовкою теж усе гаразд: наші випускники, як правило, — найкращі студенти своїх вузів. Навіть якщо це — Гейдельберзький університет чи Кембридж.