Онлайн чи офлайн: як мають навчатися українські студенти у новому навчальному році?

Онлайн- чи офлайн-навчання з 1 вересня? Це запитання є зараз чи не найактуальнішим для освітньої спільноти України. Тим більше що недавно Міносвіти звернулося до вишів із пропозицією відкрити аудиторії та розпочати очне навчання вже в серпні. Чи наважаться на це заклади вищої освіти?

Досвіду організації навчального процесу в умовах широкомасштабної війни немає ані у наших університетів, ані у МОН України. Є лише окремі кейси деяких переміщених українських ЗВО 2014 року та досвід карантину під час пандемії. Але вихід, який забезпечив би якісний навчальний процес і високу дисципліну студентів і викладачів, шукати необхідно.

А як в інших країнах?

У лютому 2022 року Асоціація державних коледжів та університетів США разом із відомою видавничою компанією світу Wiley провели дослідження «Online Learning at Public Universities» щодо досвіду онлайн-навчання у закладах вищої освіти США. У ньому взяли участь ректори американських університетів. Зрозуміло, що не можна порівняти матеріальну базу, технічні можливості та фінансування університетів наших двох країн. Але ми можемо бачити плюси і мінуси добре організованого онлайн-навчання.

Отже, 85% керівників ЗВО у США вважають, що основною перевагою онлайн-навчання є забезпечення всіх студентів доступом до навчального процесу, незалежно від їхнього місця знаходження чи обставин життя. Таку думку підтримують 73% студентів університетів США, вони не бажають повертатися до офлайн-навчання.

І це, до слова, не лише в Штатах. Відомий укладач світових університетських рейтингів Times Higher Education у червні цього року оприлюднив результати опитування студентів університетів, більшість із яких представляють Велику Британію. До світової пандемії більш як половина студентів (близько 70%) відвідували вживу 61% і більше лекційних занять. Зараз, коли значну кількість карантинних обмежень знято, частка тих студентів, які відвідують очно 61% і більше лекцій, становить лише 24%, тобто утричі нижча, ніж до пандемії. Решту занять вони відвідують онлайн. Аналогічна проблема з поверненням в аудиторію у рамках семінарських занять. Якщо до пандемії частка тих студентів, які відвідували від 61% семінарів в аудиторії, становила 67%, то зараз лише 27% І це в країні, де не було війни, лише пандемія. Цікаво, як змінилися б ці цифри у такому випадку? Мені здається, що на онлайн перейшли б усі 100% студентів.

Недоліком онлайн-навчання ректори американських університетів вважають те, що їм усе ж таки не вдалося залучити до нього всіх студентів. Лише 18% керівників заявили, що протягом пандемії їхні університети зуміли цю проблему вирішити.

Понад те, згідно з дослідженням «Online Learning at Public Universities», 72% університетів США мають наміри продовжити інвестувати кошти в онлайн-освіту навіть після остаточного закінчення світової пандемії. Напевно, вже йдеться не просто про онлайн-навчання, а про освітні програми у форматі онлайн, кількість яких на даний момент у середньостатистичному університеті США становить 20 у доповнення до ще 16 гібридних освітніх програм.

Що важливо для нашої ситуації, 83% керівників університетів вважають, що саме онлайн-навчання забезпечує безперервність навчального процесу в умовах катастроф. У звіті це звучить як «to strengthen academic continuity in case of disaster». Щодо цього дослідження мали на увазі пандемію. У нашому випадку війна є значно більш жорсткою катастрофою, ніж пандемія, тому онлайн-навчання, на відміну від офлайн, здатне набагато краще забезпечити безперервність освітнього процесу.

Що це значить для ЗВО України? По-перше, забезпечити доступ до процесу навчання тисячам студентів наших ЗВО, які перебувають за кордоном, спроможне онлайн-навчання, а не офлайн. Якщо навчання буде тільки в очному форматі, ми їх просто втратимо. Як втратимо і тих викладачів, які виїхали із сім’єю до іншої країни.

По-друге, безперервність освітнього процесу в офлайн-формі в умовах війни забезпечити просто неможливо. Безперервність навчального процесу — це про можливість участі у цьому процесі як викладачів, так і студентів, незалежно від того, який розвиток має ситуація навколо. Війна — це не пандемія, це значно складніше і більш непрогнозоване. А якщо процес навчання не є безперервним, то про якісну вищу освіту не може бути й мови. Додайте сюди також матеріальні проблеми, з якими стикаються університети: руйнації, зменшення фінансування тощо (а треба ремонтувати корпуси і лабораторії, зруйновані війною, сплачувати за комуналку тощо). Вихід в офлайн загострить їх.

З іншого боку, проблеми, з якими наші університети зіткнулися ще під час пандемії (технічні, методичні, організаційні), показали, наскільки наша вища освіта була неготовою до онлайн-навчання. І нехай зараз ситуація уже покращилася, з’явилися певний досвід і можливості, однак у багатьох вишах навчання онлайн усе ще далеке від якісного процесу. Також зрозуміло, що деякі спеціальності є значно вимогливішими щодо вибору форми навчання на користь офлайн, бо є речі, які неможливо показати студентам на екрані ґаджета. Це важливо насамперед на  інженерно- технічних спеціальностях,   природничих. Але такі кейси потрібно вивчати окремо, для таких спеціальностей впроваджувати змішане навчання.

Очевидно, що якість онлайн-навчання залежить здебільшого від дисциплінованості студентів і викладачів. Власне, саме онлайн-навчання не є проблемою, бо проблеми можуть створюватися неналежним ставленням до нього. Але хто сказав, що офлайн-навчання здатне гарантувати в умовах війни і в принципі належний рівень дисципліни з боку учасників освітнього процесу?

Чи впевнені ми, що офлайн-навчання українських вишів в умовах війни — це безсумнівна передумова якісної вищої освіти? Відкриття дверей університетської аудиторії ще не означає автоматичного наповнення цієї аудиторії студентами. Очевидно, що і у офлайн-, і у онлайн-форматів є свої за і проти. І якщо їх покласти на шальки терезів, що переважить? На мою думку, поки в країні йде війна, переважить онлайн-навчання.

Якщо у МОН є сумніви щодо якості організації навчального процесу онлайн, а такі сумніви мають право на існування, то варто звернутися до НАЗЯВО і запросити пропозиції щодо механізму моніторингу якості навчального процесу в онлайн-формі, щоб утримати дисципліну студентів та викладачів на відповідному рівні, а разом із цим, власне, і самих студентів і викладачів в університетах в умовах війни. Але вважаю, що нам варто добре подумати, перш ніж саме зараз відмовлятися від онлайну.

Більше матеріалів Олександра Костюка читайте за посиланням.