«Обезголовлений» РІМ

Регіональний інститут менеджменту — досить відомий вищий навчальний заклад у Луганській області. Торік інститут відсвяткував десятиріччя своєї діяльності. До ювілею РІМ підійшов фактично «обезголовленим», бо ректор і засновник навчального закладу В.Федоров після здобуття мандата депутата міської ради на виборах 2002 року із загадкових причин відразу ж пішов у довгострокову відпустку, залишивши заяву про своє звільнення і сумнівний у юридичному плані наказ про призначення на посаду виконуючої обов’язки ректора інституту Т.Шаповалової.

Третій рік вищий навчальний заклад живе без офіційного керівника, його очолює людина, котра лише виконує обов’язки ректора. Чому ж так затяглися РІМські канікули?

Відповідно до Закону України «Про вищу освіту», ректором вузу III—IV рівня акредитації повинна бути особа, котра має науковий ступінь і відповідає іншим необхідним атрибутам (громадянство, науково-педагогічний стаж тощо). Здавалося б, досить просто оголосити конкурс на заміщення посади керівника навчального закладу, і гідні кандидати як у самому РІМі, так і за його межами знайдуться. Однак це не входить у плани в.о. ректора Т.Шаповалової та її «куратора» від облдержадміністрації В.Пристюка. Останній неодноразово заявляв, що не бачить іншої кандидатури, крім в.о. ректора.

Представника виконавчої влади зрозуміти можна, адже чимало його соратників у будинку з кулями, не відриваючись від чиновницького крісла, «роблять» науку, успішно захищають докторські та кандидатські дисертації. Можливо, і заступник голови облдержадміністрації, відповідальний за соціальну сферу, марить науковими успіхами свого шефа та колег. Тому він як належне сприйняв своє включення з подачі в.о. ректора до складу вченої ради РІМу. На якій підставі і що робить у вченій раді інституту пан Пристюк, знають лише він та його протеже-керівник.

Тим часом протягом останніх років адміністрація покладала всі надії на те, що Т.Шаповалова зможе написати й захистити кандидатську дисертацію. Лише тоді необхідні формальності могли бути хоч якось дотримані. І ось довгождана подія сталася. У січні 2004 року на спеціалізованій ученій раді Східно-українського національного університету відбувся захист кандидатської дисертації в.о. ректора РІМу Т.Шаповалової за фахом «економіка, організація управління підприємствами». Тема, обрана здобувачем — «Забезпечення конкурентоздатності підприємства на базі підвищення освітнього рівня персоналу», — цілком відповідає рівню кандидатської дисертації. Поцікавившись у багатьох працівників інституту змістом наукової праці їхнього керівника, з’ясував, що ніхто не лише не зміг пояснити суті цієї роботи, а й навіть не знав назви дисертації. Благо, що ознайомитися з рукописом здобувача можна в бібліотеці Східно-українського національного університету. Тому фаховий інтерес і привів мене в читальний зал.

Від прочитання багатосторінкового фоліанта залишається відчуття подиву: невже майбутній кандидат економічних наук може так не поважати свого потенційного читача, що замість власного вирішення важливої наукової проблеми пропонує розмірковування інших авторів, викладені в інших дисертаціях, підручниках, чиновницьких методичних рекомендаціях. Навіть у списку літератури можна виявити посилання не лише на укази Президента України та методичні рекомендації вітчизняного Міністерства праці й соціальної політики, а й на законодавчі акти Російської Федерації, навіть на програму розвитку освіти в... Челябінській області.

Шістдесят відсотків літературних джерел, на які посилається автор рукопису, застаріли. Переважна кількість малюнків і таблиць дисертації — чужа авторська спадщина. Деякі посилання дослідника варті того, щоб посісти місце в гумористичних журналах. Наприклад, рисунок від заголовком «Модель процесу управління знаннями на підприємствах» має посилання на роботу англійського економіста Д.Рікардо (1772—1823), опубліковану «Политиздатом» 1955 року. Примітно, що цій роботі присвячено чотири сторінки дисертації. Або автор пише: «За оцінками західних фахівців...», а за літературне джерело бере російське видання. Шедевром наукової думки здобувача ступеня кандидата економічних наук можна вважати п’ять рисунків (наприклад, «Структура мережі навчальних закладів України...»), що мають посилання на американського автора Т.Шульца, який видрукував свою роботу... 1961 року.

І таких веселих сторінок в опусі керівника інституту можна знайти чимало.

Як відомо, наукова праця має свідчити про особистий внесок автора в науку. Розмірковуючи над показниками конструкторського бюро (відсоток спеціалістів із вищою освітою, рівень комп’ютеризованості й кількість надходжень науково-технічних видань у заводську бібліотеку) холдингової компанії «Луганськтепловоз», Т.Шаповалова пропонує керівництву підприємства «для досягнення конкурентоздатності» 2002 року: 1) збільшити частку спеціалістів конструкторського бюро з вищою освітою на 4,2%, порівняно з 2000 роком, 2) підтримати наявний рівень комп’ютерооснащеності конструкторів, 3) збільшити кількість найменувань науково-технічних видань, які надходять на підприємство, на сім одиниць, порівняно з 2000 роком.

Що ж, багато років компанія «Луганськтепловоз» не знала виходу зі сформованої кризової ситуації, і ось майбутній кандидат економічних наук Т.Шаповалова запропонувала оригінальний рецепт. Як то кажуть, усе геніальне — просте. Жаль, що думки молодого вченого досі не дослухалися ні в обласній адміністрації, ні в «Луганськтепловозі». Тоді не довелося б тепловозобудівникам переходити на випуск трамваїв, а випускали б вони конкурентоспроможний локомотив 2Т-116.

При порівнянні тексту дисертації та її автореферату мимоволі складається враження, що ці документи писали різні автори, котрі перебувають у сусідніх кімнатах і не здатні обговорити спільну тему. Якщо переважна частина дисертації є оглядом чужих матеріалів та ідей, то в авторефераті не можна знайти жодного прізвища, яке відсилало б до джерел, котрі лягли в основу «дослідницької» праці. Та й висновки дисертації не дуже відповідають висновкам автореферату тієї ж дисертації. Але нехай цими навколонауковими колізіями займаються експерти ВАК. Тільки процес затвердження Вищою атестаційною комісією наукової праці керівника РІМу дещо затягнувся: може, експерти все ж таки розгледіли, що ні за формою, ні за змістом дослідження не відповідає нормативним вимогам ВАК?

Нас же більше цікавлять тривалі РІМські канікули. Тепер у будинку інституту знайшли собі пристановище Центр підвищення кваліфікації державних службовців та філія Київського інституту бізнесу і технологій. Ці заклади дедалі більше розширюють свою присутність, а от обсяги освітніх послуг самого РІМу звужуються, що позначається на настрої колективу. Відсутність наукової та педагогічної перспективи сприяла відпливу з інституту висококваліфікованих кадрів, які мають учені ступені. В.о. ректора, не знайшовши заміни звільненим завідувачам кафедрами менеджменту та підприємництва, а також «інформатики і комп’ютерних технологій», об’єднала ці кафедри й сама їх очолила. Незабаром інститут скидатиметься на структуру «бізнес-інкубатора», якою раніше керувала Т.Шаповалова.

Чим довше тривають РІМські канікули, тим менше в інституту залишається можливостей відродитися.