Неякісна освіта під час пандемії — це постріл у ногу нашому майбутньому

25 травня, 2021, 17:00 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Що уряд має зробити для шкіл

Завершення навчального року — добра нагода поглянути, як пандемія вплинула на систему освіти (перш за все шкільну, адже це найбільша її ланка), поміркувати, що робити з наслідками, та спланувати подальші дії, якщо з вересня 2021 року ми знову муситимемо періодично закривати школи на карантин. А це дуже ймовірно, зважаючи на темпи вакцинації в Україні

Перехід на повністю дистанційне навчання навесні 2020 року змусив усіх учасників шкільного освітнього процесу швидко мобілізуватися і знайти антикризові рішення для хоча б часткового навчання.

У стислі терміни було запущено Всеукраїнську школу онлайн (ВШО) — телевізійні уроки з усіх предметів для 5–11 класів, що стали швидкою технологічною допомогою для учнів та їхніх батьків. А в регіонах створювали додаткові телеуроки.

Аби допомогти педагогам швидше опанувати цифрові рішення та інструменти для онлайн-викладання, Мінцифри запустило освітній серіал із відповідними роз’ясненнями.

А ось докладні рекомендації від МОН педагогам з приводу організації дистанційного навчання з'явилися тільки у другій половині червня 2020-го.

Так і не було створено цілісної урядової стратегії повернення до безпечного та якісного офлайн чи змішаного навчання з вересня 2020-го, хоча відповідні інстанції для цього мали все літо.

Непідготовленість політичних рішень та де факто перекладання відповідальності виключно на школи і їх засновників негативно позначилися на якості організації навчання впродовж усього року.

Перш за все, освіта стала, певно, єдиною великою соціальною сферою, яка не отримала фінансування (зокрема на створення безпечних умов навчання) з Фонду боротьби з COVID-19.

Відтак виконання встановлених жорстких вимог головного санітарного лікаря — купувати маски, щитки, інші засоби гігієни — школи мали забезпечувати самостійно. Десь область, місто чи ОТГ робили це за свій кошт, а десь — обов’язок забезпечити всім переліченим школи повністю лягав на педагогів чи батьків, що вплинуло на безпеку навчання.

Крім того, в помаранчевій зоні вимоги передбачали обов'язкове обмеження кількості учнів у класі до 20 осіб. А як виконати цю вимогу без фінансової допомоги з державного бюджету, уряд не уточнив. Поділ класів на групи передбачає збільшення годин роботи вчителів, заробітна плата яким іде з державного, а не з місцевих бюджетів.

Лише наприкінці жовтня 2020 року було виділено 539 млн грн на забезпечення дезінфікуючими засобами шкіл, однак не з Фонду боротьби з COVID-19, а за рахунок урізання й так секвестрованого бюджету на освіту. До шкіл же закуплені засоби захисту потрапили під кінець грудня 2020 року, тобто через чотири місяці після старту навчального року. Крім того, так і не було спроб допомогти педагогам, з огляду на додаткове навантаження. При цьому МОН надіслало недвозначного листа керівникам обласних департаментів освіти стосовно неухильного дотримання керівниками шкіл санітарних вимог, зауваживши, що їх порушення передбачає накладення штрафу або обмеження волі строком до трьох років.

Важливою складовою успішного відновлення роботи шкіл, як і подальшого дистанційного навчання в червоних зонах, мала бути методична допомога вчителям з рекомендаціями, кращими практиками, підходами до оцінювання. Проте системної підтримки вчительство не дочекалося. Досі залишається відкритим питання, чи розуміють педагоги, як можна вдало використовувати ресурси ВШО для інтеграції їх під час онлайн або змішаного навчання.

Надзвичайно відчутним став брак постійного відкритого діалогу з педагогами щодо змісту навчання в умовах карантинних обмежень. Усім очевидно, що в онлайн неможливо втиснути обсяг, який передбачається чинними шкільними програмами. Проте намірів переглянути програми та врешті розвантажити їх не було.

Крім того, ще навесні 2020-го, на пропозицію уряду, з бюджету МОН до Фонду COVID-19 забрали 300 млн грн, передбачених на підвищення кваліфікації педагогів за принципом «гроші ходять за вчителем». Попри обіцянки, позиченого не повернули. Хоча саме ці кошти педагоги могли б використати на власний професійний розвиток, зокрема на вдосконалення організації ефективного дистанційного чи змішаного навчання. У 2021 році МОН знову не планує запустити врешті цей гнучкий механізм для професійного зростання педагогів.

Протягом усього навчального року залишалося відкритими питання, як навчалися діти в селах та містечках, у яких немає Інтернету, а також діти, чиї батьки не можуть забезпечити їх комп'ютерами або смартфонами, і чи навчалися вони взагалі.

Проте уряд так і не зробив спроб забезпечити гаджетами учнів, які їх потребують, та пріоритезувати інтернетизацію окремих регіонів. Питання, як користуватися можливостями онлайн ВШО, коли в тебе вдома немає комп’ютера, залишилося без відповіді. При цьому, до прикладу, за даними департаменту освіти і науки Івано-Франківської області, в гірському районі області 37 770 учнів мали можливість навчатися дистанційно вдома, а 13 178 учнів такої можливості не мали через відсутність доступу до Інтернету. За словами освітніх управлінців, завдання і матеріал для опрацювання ці діти отримували в СМС.

Я вітаю виділення додаткових ресурсів у вигляді субвенції Мінцифри на проведення Інтернету та субвенції МОН на закупівлю комп’ютерів для педагогів упродовж 2021 року. Хоча непокоять два питання: чому цих стратегічних інвестицій не було зроблено вже у 2020 р. (поряд із будівництвом доріг), та як усе-таки держава допоможе тим учням, у котрих немає пристроїв для онлайн навчання? Адже закупівля гаджетів для використання педагогами у школах цієї проблеми не вирішує.

На мою думку, кричуще очевидним є факт, що від слабкої організації дистанційного навчання постраждали ті групи дітей, які й так були вразливими і мали ускладнений доступ до якісних освітніх послуг. Це діти, що навчаються у сільських школах, діти, котрі не мають доступу або до Інтернету, або до гаджетів удома, діти з особливими освітніми потребами (ООП) та діти, які навчаються у спеціальних школах.

Нагадаю, що й до пандемії якість освіти цих груп учнів була значно нижчою, ніж якість освіти дітей зі звичайних міських шкіл. Згідно з PISA-2018, максимальна різниця в результатах навчання українських учнів, які навчаються у великих містах, ліцеях, гімназіях та спеціалізованих школах, і учнів із сільської місцевості становить більш як два роки навчання. Інакше кажучи, дітям із сіл необхідно було б навчатися ще два роки, аби досягти середнього рівня знань своїх однолітків із київських чи львівських гімназій.

Діти з ООП, які не так давно, завдяки розширенню інклюзивних практик, отримали можливість навчатись у звичайних школах, знову позбавлені освітніх послуг. Адже отримувати якісні корекційно-розвиткові, психолого-педагогічні послуги, а також проводити комплексну оцінку із визначення потреб дитини онлайн надзвичайно складно. Учнів із ООП, що навчаються у школах, — понад 19 тисяч.

Окремою вразливою категорією стали учні початкових класів, які, зокрема, під час локдауну в січні 2021-го не могли відвідувати школи, а також не мали підтримки у вигляді уроків ВШО. Фактично, освітою дітей 1–4 класів знову змушені були займатися їхні батьки, як це вже було навесні 2020 року. З огляду на фундаментальну важливість початкової освіти для подальших навчальних успіхів, украй важливо запропонувати компенсаторні механізми соціалізації та надолуження шкільного матеріалу.

Проте жодній із цих груп учнівства не надано додаткової підтримки. Жодних розмов від полісі-мейкерів про компенсацію втрачених освітніх можливостей цих учнів немає й тепер.

Загалом же, дивує універсалістський підхід до організації шкільного освітнього процесу з боку уряду впродовж усього періоду карантину. Якщо аналізувати доступ до освіти не лише вразливих груп, а й решти українських учнів упродовж року, то очевидною стає нерівномірність можливостей офлайн-навчання. Адже різні регіони перебували в червоних зонах дуже різну кількість часу. Якась кількість шкіл переходила на дистанційне навчання, тоді як решта працювали в очному режимі. Як наслідок — різниця у рівні знань може ще більше поглибитись між окремими регіонами та учнями з різним соціально-економічним статусом, залежно від кількості часу, проведеного поза шкільним навчанням в очному режимі.

Аби зрозуміти різницю між очікуваними освітніми досягненнями учнів різних років навчання та фактичним результатом, Міністерству освіти і науки вкрай необхідно почати проведення моніторингових досліджень на основі репрезентативної вибірки шкіл, що відображала б усі регіони України. Інакше держава не матиме інформації про реальний вплив карантину на рівень знань у розрізі всіх регіонів. А отже не зможе приймати адекватних рішень для адаптації програм, надолуження втраченого та відновлення повноцінної реалізації права на доступ до якісної освіти.

Проте здається, що ототожнення низькоякісного дистанційного та змішаного навчання упродовж 2020/21 з докарантинним офлайн-навчанням і є справжньою стратегією уряду. Вдавати, що все гаразд, що так і має бути.

Але головне питання, яке повинне хвилювати насамперед уряд, — як наслідки карантину впливатимуть на довгострокові освітні та професійні можливості учнів — майбутніх випускників?

Зачинені школи та непевної якості дистанційне навчання означають не лише неотримання нових знань, умінь та навичок, а й втрату частини вже наявного фундаменту, на якому можна далі вибудовувати навчання. Це особливо загрозливо для когнітивних навичок та розвитку соціально-емоційного інтелекту.

У майбутньому це може означати чималу втрату у професійних можливостях та рівнях доходів випускників. Уже наявні дослідження свідчать, що учнів, які провели третину навчального року при зачинених школах, у майбутньому очікує зниження рівня ймовірних доходів на 3% упродовж усього життя. А для країни це означатиме зниження рівня ВВП упродовж наступного століття на 1,5%. І ці цифри лише зростатимуть із продовженням періоду зачинених шкіл.

Тим часом саме освічені країни швидше примножують свій добробут. Відтак, продовжуючи бездіяльно ставитися до якості освіти, Україна стрілятиме в ногу власному майбутньому добробуту і економічному зростанню.

pixabay/greymatters

Отже, уряду і всім учасникам освітнього процесу варто консолідувати зусилля, щонайменше, на таких критичних завданнях.

По-перше — вакцинація педагогів! Інакше ми приречені на карантини. МОЗ повідомило про наявність вакцин Pfizer-BioNTech для 189 тисяч працівників сфери освіти. Це добре, але геть недостатньо, аби навчальний рік розпочався безпечно. Адже лише вчителів шкіл в Україні близько 440 тисяч.

По-друге — проведення серії моніторингових досліджень якості освіти для визначення глибини прогалин у знаннях та навичках. Для цього потрібно закласти кошти у бюджет УЦОЯО. Перекладання цього завдання на самі школи, як було у вересні 2020-го, означає уникнення Міністерством освіти і науки відповідальності за принаймні розуміння ситуації з якістю освіти у країні.

По-третє — індивідуалізація навчання для компенсації втрачених або неотриманих знань учнями, особливо для вразливих категорій. Інструмент для цього є в законі України «Про повну загальну середню освіту», ст. 20: учні мають право на отримання додаткових індивідуальних та (або) групових консультацій і (або) занять із навчальних предметів, із яких проводиться державна підсумкова атестація та з яких рівень досягнутих результатів навчання нижчий від середнього рівня. Отже, уряд повинен нарешті розробити порядок реалізації цієї статті, а також передбачити додаткові кошти на заробітну плату вчителям.

По-четверте — надати підтримку дітям із особливо вразливих категорій. Уряд зобов’язаний виділити їм додаткові ресурси для включеності в освітній процес.

По-п′ятевикористати уроки «карантинного» навчання для впровадження Нової української школи. Насамперед розвантажити освітні програми, привнести більше елементів індивідуалізації навчання учнів, впровадити в навчальний процес більше інноваційних педагогічних практик, у тому числі з використанням цифрових технологій. Для цього потрібно використати потужний потенціал проактивних педагогів, які зуміли якісно організувати дистанційне навчання у своїх закладах. А також запустити нарешті інструмент «гроші ходять за вчителем» для професійного розвитку педагогів.

По-шосте — надати більше можливостей та фінансової автономії закладам загальної середньої освіти, аби вони були мобільнішими у своїх діях, зокрема під час закупівель потрібних їм засобів. Поширити найкращі практики (що вже працюють, зокрема у Львові) децентралізованого підходу до фінансування шкіл, з використанням яких вони можуть вільніше розпоряджатися своїми бюджетами, а не залежати від рішення міста, району чи ОТГ в питанні поточних закупівель необхідних речей, зокрема засобів індивідуального захисту.

Ті, хто приймає рішення, зазвичай послуговуються власним досвідом карантинного року, коли їхні діти мали доступ до хорошого дистанційного навчання, мали тихе та зручне місце вдома, мали гаджет і допомогу батьків. Але не треба думати, що такі можливості є у всіх учнів країни. Кожному мають бути забезпечені доступність і якість повної загальної середньої освіти, каже українське освітнє законодавство. Але чи достатньо робиться в країні, щоб цей припис наповнився реальністю, особливо після більш як року навчання в карантині? Як на мене, найгірше, що може статися з українською шкільною освітою надалі, — це збереження статус-кво.

Під час підготовки використано матеріали аналітичного огляду «Здоров’я та освіта: як пандемія COVID-19 вплинула на доступ до публічних послуг в Україні», підготовленого ГО «Ініціатива ХОЛОН». 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК