Підтримати
Йде епоха. Саме такими словами коментують рішення нинішнього ректора Харківського національного університету ім. Василя Каразіна Віля Бакірова залишити посаду.
Вибори заплановано на 26 травня. Новому керівникові дістанеться величезне господарство: 24 факультети, близько 20 000 студентів, 1800 викладачів. І 700 млн грн річного бюджету — звісно ж, мало як для сучасного університету такого рівня, але за українськими мірками — досить серйозно.
Про те, хто претендує на пост ректора Харківського університету, і з чим кандидати йдуть на вибори, читайте в другій частині матеріалу.
Віль Бакіров очолив Харківський університет далекого 1998 року. Відтоді змінилося п'ять президентів, відгриміли дві революції. А імена Каразінського університету і його незмінного керівника встигли стати, фактично, синонімами.
Бакіров мав змогу відзначити 25-ту річницю перебування на посаді, але чекати закінчення контракту не став. І це створило благодатне підґрунтя для домислів. Чому і хто стане наступником? Непублічно ректорові закидають, що він очолив організаційний комітет виборів, а серед членів виборчих комісій важко знайти когось, хто не був би лояльним до керівництва.
Та хоч би там що казали, а Бакіров — справді епоха. І цікаво, як він сам оцінює результат свого багатолітнього керування університетом, що готується передати наступникові, як оцінює стан української науки й освіти загалом.
«До титулу почесного ректора ставлюся з неабияким скепсисом»
«Вілю Савбановичу, чи не жаль вам залишати посаду?» — запитую в ректора. «У певному сенсі, звісно, жаль, — відповідає він. — З іншого боку — задоволений тим, що вдалося зробити. Але на все свій час».
За словами Бакірова, він не розуміє людей, які «приростають до крісел» і «тримаються за них до останнього». А до титулів почесного ректора або почесного президента ставиться «з неабияким скепсисом». Він каже, що хоче більше часу приділяти близьким і своїм захопленням — книжкам та живопису. Але й повністю полишати справи ще не планує.
«Залишуся поки що головою вченої ради, — каже Віль Савбанович. — Закон передбачає можливість розділення цієї посади та ректорської. Про це мене попросив голова Наглядової ради університету, президент НАНУ Анатолій Глібович Загородній. Вчена рада вносить чимало стратегічних рішень, через неї проходять кадрові питання. Покерую кафедрою прикладної соціології та соціальних комунікацій, яку я ж і створював».
Сходження Віля Бакірова щаблями університетської адміністративної драбини почалося 1990 року, коли він очолив перший в Україні соціологічний факультет. Потім були посада першого проректора, звільнення з ректорату й тріумфальне повернення — вже в головний кабінет. Однією з перших ініціатив ректора став ребрендинг тоді ще Харківського державного університету ім. Горького.
«Це було просто безглуздо: Максим Горький ніколи тут не бував і ніякої участі в житті університету не брав, — розповідає Бакіров. — 1999 року університет отримав статус національного, а також ім'я свого засновника — Василя Назаровича Каразіна. Це не лише справедливо, а й важливо з погляду комунікацій. Адже університетів нині багато. А Каразінський — лише один».
Підпис під указом, який перетворив ХДУ ім. Горького на ХНУ ім. Каразіна, ставив Леонід Кучма. Другий президент України ще не раз допомагав університетові. Той у боргу не залишився, присвоївши Кучмі звання почесного доктора.
«Януковичу університет був зобов'язаний»
Коли йдеться про політиків, не можна не згадати Помаранчеву революцію. «Вілю Савбановичу, на виборах президента ви були довіреною особою Віктора Януковича...» — нагадую я. «2004 року влітку мені запропонували стати довіреною особою», — розповыдає Бакіров. «Особисто Віктор Федорович?» — «Людина, яку я поважаю і яка тоді обіймала високу посаду. Річ у тому, що Янукович був прем'єр-міністром. І вирішувалося питання передачі нам Північного корпусу. Передавав будівлю університетові Кабмін, і під документом мав стояти підпис прем'єра. Якби я відмовився, ми б просто залишилися ні з чим. Навіть після підпису документів ще півроку довелося боротися за будівлю, — продовжує Бакіров. — Нам її не передавали, були певні проблеми. Зрештою Янукович підписав розпорядження, й тому університет був йому, фактично, зобов'язаний».
Після перемоги Віктора Ющенка противники ректора спробували організувати зміну керівництва ХНУ, закидаючи Бакірову співпрацю зі «злочинною владою». Але на конференції трудового колективу навесні 2005-го більшість проголосувала за вотум довіри ректорові.
«Десь із 2005 року спроби тиснути на керівників вишів припинилися, — каже Бакіров. — На останніх виборах — президентських, парламентських, місцевих — жодних спроб втягувати їх у політичні кампанії вже не було».
Під час Євромайдану студенти ХНУ, за словами ректора, «робили все, що хотіли», і необхідності кудись їх не пускати або ж, навпаки, виводити не було. Вимог жорстко контролювати відвідуваність Бакіров не пам'ятає. І нагадує, що очолювана ним Соціологічна асоціація України стала чи не єдиною професійною спільнотою, котра вимагала від Януковича покарати відповідальних за побиття студентів «Беркутом» 30 листопада.
«Виробництво кандидатів наук поставлено на потік»
Третій поверх головного корпусу прикрашає галерея портретів ректорів. Наразі їх — 42.
«Уже нагледіли собі місце?» — запитую Бакірова. «Нагледів. Я не дуже марнославна людина, та якщо вже є така традиція...» — усміхається він.
До університетської історії в ХНУ ставляться з особливим трепетом. Неодноразово наголошуючи, що Харківський університет — один із найстаріших в Україні, а Київський — на 30 років молодший.
Відкриття медичного та юридичного факультетів (попри наявність у Харкові досить відомих профільних ВНЗ) Бакіров називає поверненням до коріння та відновленням структури класичного університету.
За два десятиліття університет приріс і кадрами, і студентами, і квадратними метрами. 2020 року ХНУ приєднав Харківську філію Університету банківської справи, на черзі — Інститут держуправління.
Говорячи про систему підготовки наукових кадрів, Бакіров дає зрозуміти, що в курсі актуальних скандалів, які її стрясають. Ректору є що сказати і про невдалий захист журналістки Олесі Яремчук, і про вдалий — депутата Іллі Киви. Ситуацію Бакіров називає кричущою. Адже в багатьох вчених радах країни комерційна складова давно домінує над науковою: «Я працюю в атестаційній колегії МОН. Щороку затверджуються сотні дисертацій: економіка, педагогіка, держуправління... Виробництво кандидатів наук поставили на потік. І щось із цим треба робити. Необхідно формувати раду під конкретну дисертацію. Одна річ, коли сидять 30 осіб і ніхто ні за що не відповідає. Інша — коли їх декілька і всі спеціалісти з теми. Вони стають вимогливішими, цінують свою репутацію. Що стосується докторських — вважаю, що треба зменшити кількість вчених рад разів у десять. Навіщо плодити нескінченний потік дисертацій?».
«Наука не робиться лише з допомогою крейди і дошки»
На вході до головного корпусу університету відвідувачів зустрічає пам'ятник Василю Каразіну. Тут він опинився через сто років після відкриття — 2004-го.
Із протилежного боку розміщені погруддя нобелівських лауреатів Іллі Мечникова, Семена Кузнеця та Льва Ландау.
Кожен із них найбільше визнання здобув після того, як залишив не тільки університет, а й межі країни. Але про це в Харкові згадувати не люблять.
«Думаю, в нас іще будуть нобелівські лауреати, — каже Бакіров. — Але ж наука не робиться з допомогою лише крейди та дошки. Сучасна наука — це колектив, новітнє обладнання і величезні бюджети. Український бізнес не вкладається в науку серйозно. Йому простіше купити технологію за кордоном, хай і позавчорашню.
Університети проводять ще й фундаментальні дослідження. Під них потрібне державне фінансування на конкурсній основі. Хороші західні університети власні активи формували століттями. Бюджет університету Ліги Плюща може переважати весь бюджет України на вищу освіту. Масштабів не порівняти. Ми, звісно ж, працюємо з випускниками, нам допомагають меценати. Той-таки Ярославський Олександр Владиленович. Але ж він не може взяти на утримання університет».
«Голосуйте, як хочете. Але в інтересах університету »
«Яким має бути ректор, щоб ви охоче передали йому віжки правління?» — запитую у Віля Савбановича. «Насамперед— інтелігентною людиною, — каже він. — По-друге, добрим організатором. По-третє, порядною людиною. Наполегливою. Дипломатичною».
Бакіров наголошує, що в СРСР університетами керували представники природничих і точних наук. І він, соціолог, не просто порушив традицію, а й започаткував новий тренд. Правда, наступником Бакіров свого часу розглядав першого проректора ХНУ, хіміка Юрія Холіна. Його смерть 2017 року порушила плани, і Бакірова переобрали на безальтернативних виборах.
Нині на посаду ректора ХНУ претендують три фізики й один правознавець. Про кожного з потенційних наступників ректор говорить підкреслено шанобливо, відзначаючи досвід і заслуги. І запевняє, що фаворита перегонів у нього немає.
«У мене, безперечно, є міркування й певні уподобання, — зізнається Бакіров. — Але обирати мають 2,5 тисячі людей, які 26 травня прийдуть на дільниці, — каже він. — Ближче до виборів я звернуся до колективу. Скажу: голосуйте як хочете, аби тільки це було в інтересах не окремого факультету чи кафедри, а всього університету. І попрошу всіх прийти на вибори. Нового ректора я попросив би зберегти позитивну динаміку. Не поламати те, що зроблено, а розвивати й примножувати. Вважаю, що передаю університет не в найгіршому стані».
До виборів нового ректора ХНУ ім. Каразіна залишилися лічені дні. Що ж, почекаємо результатів.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google