НА СЛУЖБІ В ЛЮДСТВА КАР’ЄРИ НЕ ЗРОБИШ, АЛЕ МАТИМЕШ МОРАЛЬНЕ ЗАДОВОЛЕННЯ

Один із моїх не дуже молодих колег вирішив підшукати нову роботу. Але на сайтах працевлаштування майже всюди, де пропонувалася праця для журналістів, наштовхувався на просте, мов зачинені наглухо двері, обмеження: «до 35 років». Решта сайтового наповнення складалася з обіцянок грандіозних заробітків «просто сортируя интернет-корреспонденцию» та самородків на кшталт «требуется опытный... лауреат Пулитцеровской премии… со знанием английского, китайского, украинского и суахили, зарплата 500 грн.». Із моря мотлоху інколи виринали й запрошення підробляти на цілком реальній валютній біржі чи міжнародному інтернет-розпродажу-чого-завгодно.

Одного разу вночі, налаштувавшись востаннє розчаровано клацнути мишкою, мій товариш вирішив поглянути, що ж криється за одним із таких «теоретично реальних» оголошень.

Сайт виявився спокусливим. Робота майже без обмеження віку і фаху, щоправда, за кордоном — але пристойний заробіток, особливого знання мови не потрібно... Єдине, що вимагалося від клієнта, — за якусь десятку євро зареєструватися через посередницьку інтернет-контору волонтером (добровольцем) Організації Об’єднаних Націй.

Зрозуміло, почувши захоплену розповідь колеги, я насамперед поцікавився, чи існують ті добровольці насправді, адже зазвичай телебачення згадує хіба що про війська ООН. Виявилося, існують. І ось що з цього приводу вдалося дізнатися з перших уст — від колишнього координатора ООНівської програми волонтерів UNV (United Nations Volunteers) в Україні пані К., яка, до речі, й сама виконувала свої обов’язки як волонтер.

Як воно працює

— Люди, які дзвонять до представництва, нерідко уявляють нас чимось на кшталт агенції з працевлаштування. Але ми вбачаємо своє завдання зовсім в іншому. Ми намагаємося на власному прикладі показати, що працювати можна не лише заради заробітку, не тільки заради процвітання своєї компанії чи навіть країни, а й для того, аби сприяти мирному і гармонійному життю у кожному куточку планети.

Програма UNV — це, можна сказати, плече добровольців у створеній ООН системі підтримання миру, взаємодопомоги й розвитку. Починаючи з 1971 року, вона мобілізує добровольців і поширює ідеали волонтерства у всьому світі.

Нині, як і три роки тому, за програмою UNV працює приблизно п’ять з половиною тисяч людей у 140 країнах світу (на території України міжнародних волонтерів торік було тільки восьмеро). Решта персоналу світової системи ООН — а це 55 тис. працівників — зайнята за професійними контрактами.

Добровольці, що представляють півтори сотні націй, підтримують дії агенцій ООН, урядових і неурядових організацій у таких різноманітних сферах, як гуманітарна допомога, права людини, освіта, статева рівність, ВІЛ/СНІД, збереження довкілля, спостереження за ходом виборів тощо.

Організаційно програма добровольців UNV є частиною Програми розвитку UNDP (United Nations Development Program). Але діапазон роботи волонтерів значно ширший, ніж можна вкласти у слово «розвиток». Часто це пов’язано з виживанням, коли населенню загрожують природні або штучні катастрофи, епідемії, громадянські війни чи руйнування довкілля.

Чи багато людей зголошуються стати волонтерами? Якщо говорити про Україну, то буває по-різному. Трапляється, що телефонних дзвінків до представництва із запитаннями на цю тему не надходить місяцями. Але кількість звернень значно зростає, якщо в суспільстві стає відомо про потребу в конкретних фахівцях у конкретній країні. Недавній приклад — допомога великій місії ООН у Заїрі.

Не заробляти, а служити

І службовці, і волонтери зацікавлені в роботі. І ті й ті намагаються виконувати її так, щоб результат працював на благо людей. То яка ж різниця між одними й другими? Хто кращий, хто гірший?

Звісно, так ставити запитання не варто. Але різниця є. Добровольча програма UNV не пропонує працівникам жодної кар’єри. Структури, яка б визначала, як високо людина просунулася, не існує. Отримують волонтери ООН відчутно менше, ніж наймані службовці, і в оплаті праці не відіграють ролі ані фах, ані волонтерський стаж. Визначальним є регіон світу і рівень життя в країні перебування, а також сімейний стан працівника: мати дружину й дітей означає мати певні зобов’язання, і тому допомогу на проживання люди сімейні отримують трохи вищу. Ось, напевно, і все.

Пані К. не згодна, що відсутність механізму побудови кар’єри й невисока платня — це однозначно зле. Волонтери не вважають кар’єру чи зарплату для себе головними, хоча стимули до роботи мають бути, і вони існують. Чи в багатьох людей нині є можливість жити відповідно до своїх переконань, та ще й отримувати за це винагороду? Добровольці ООН щасливо поєднують ці речі, і тут їм можна тільки позаздрити.

У кожному суспільстві, в кожній країні трапляються люди безкорисливі, що відчувають себе, так би мовити, громадянами світу. Зрозуміло, є й українці, які б хотіли робити щось реальне для збереження і поліпшення життя на землі. Наприклад, допомагати потерпілим від воєнних конфліктів чи природних катаклізмів. Але — не поспішайте. Саме час зробити деякі застереження.

Ви можете мати найідеалістичніші мрії, але важливо не забувати, що ООН — це велика організація з власною бюрократією, а виконання вказівок не завжди суголосне палкому прагненню допомагати людству. Крім того, в чужій країні доведеться потратити кілька місяців, аби вивчити інакший спосіб дій, звикнути до того, що зустріч можуть скасувати в останню хвилину, і змиритися з фактом, що людська поведінка і стосунки не такі, як удома. Дехто відчуває самотність і беззахисність, виникають труднощі у стосунках з іншими. На додачу, їжа може бути незвичною, транспортування — складним, а культура населення – низькою. І це далеко не всі неприємності, які можуть спіткати волонтера.

Така служба — серйозне випробування для вашої здатності адаптуватися, ваших терпимості, винахідливості. Життя вимагає від волонтера умінь значно ширших, аніж суто професійні навички.

Але припустімо, що ви — доконаний ідеаліст і відмовлятися від самопожертви не збираєтеся. Постає природне запитання —

з чого починати?

Передусім слід зареєструватися. Можна це зробити в кілька способів. Наприклад, заповнити анкету безпосередньо на сайті організації (www.unv.org). Або скористатися поштою чи й зустрітися з фахівцем, котрий відповідає за програму UNV у країні. Але, перш ніж «записуватися добровольцем», бажано дещо знати про цю програму.

Хоча б, наприклад, те, що претендентові має виповнитися не менше 25 років, він повинен мати вищу освіту і кількарічний професійний досвід. Необхідно володіти однією з офіційних мов ООН (англійська, французька, російська, китайська, арабська, іспанська — на практиці це означає знати ще якусь, окрім англійської, що її, як вважають, і так знають усі).

Відповідь вам надійде протягом 4—8 тижнів із дня отримання анкети Кіпрським центром обробки даних. У разі зарахування до реєстру ваша анкета до двох років очікуватиме відбору на конкретне робоче місце. Втім, включення до списку кандидатів ще не гарантує призначення.

ООНівські структури комплектуються переважно з місцевих кадрів, і якщо організація запрошує працівника з третьої країни, для цього мають бути вагомі причини. Ніхто не шукатиме за кордоном секретаря-друкарку чи прибиральницю. Але у світі є цілі регіони, де бракує кваліфікованих працівників певного профілю. Бувають місії ООН із таким апаратом, повноцінне функціонування і комплектацію якого країна просто не здатна забезпечити. Проте у кожному разі, програма UNV не просто постачає фахівців, яких недостатньо на місці. Важливий перш за все волонтерський дух, що його ця програма підтримує і поширює по земній кулі. Це особливо помітно в таких, наприклад, країнах, як Східний Тимор, де у період державного оновлення постало надзвичайно багато адміністративних завдань, які неможливо було б виконати без самовідданої праці волонтерів.

Втім, якщо ви справді переповнені духом волонтерства, зовсім необов’язково їхати за тридев’ять земель. Можна запропонувати свої послуги одній із «домашніх» організацій рідної країни, яких у нас стає дедалі більше, а то й просто працювати самостійно. Ви не будете самотнім: хоч як це дивно, в Україні є чимало людей, котрі завжди, не шукаючи екзотики, скромно трудилися для загального добра. Знайти одне одного вам, знову-таки, можуть допомогти працівники UNV, які традиційно намагаються підтримувати зв’язок із національними волонтерськими рухами.

Понад те: якщо ви не хочете або з якихось причин не можете залишити домівку, ви можете виконувати свою високу місію з допомогою Інтернету, добиваючись при цьому цілком реальних результатів! Для координації зусиль таких добровольців програмою UNV передбачено належне інформаційне обслуговування інтернет-волонтерів — OV (OnLine Volunteering cervice).

Шанси і відсотки

Спочатку про комерційні сторінки в Інтернеті. Тут можна сказати хіба те, що користуватися послугами таких підприємців зовсім необов’язково, незалежно від того, наскільки чесно вони працюють. За словами пані К., потрібну інформацію завжди можна отримати безпосередньо від представництва ООН і без будь-якої плати. Втім, більшість людей розуміють, що жодна фірма не має впливу на процес відбору кандидатів і може хіба що надавати консультації.

Статистично шанси різних категорій кандидатів оцінити важко, адже все вирішується суто індивідуально, до того ж призначення ухвалюється не на рівні країни. Для відбору волонтерів існує департамент, розміщений у Німеччині. Найбільше людей відсіюють на попередньому етапі, ще до включення в реєстр UNV, причому відповідь із поясненням причин відмови обов’язково надсилається кожному. Зрозуміло, що відсоток включених до реєстру залежить від кількості поданих заявок. Але не забувайте — якщо ви потрапили в список, це ще не означає, що вже можна лаштуватися в дорогу. Просто ваші дані не суперечать найбільш загальним, базовим критеріям. Якщо ж протягом двох років (саме стільки триває перебування в реєстрі) котрійсь із численних ООНівських структур знадобиться працівник чи консультант вашого фаху — дуже ймовірно, що виберуть саме вас: 13 українців, які торік стали діючими волонтерами ООН, — це майже третина реєстрового списку.

Слід, напевно, ще раз нагадати: службовці програми UNV проконсультують і допоможуть кожному, хто хоче стати волонтером, але чи варто людині, котра не здатна правильно побудувати речення по-англійському, витрачати свій і чужий час на марні спроби «проскочити» в реєстр?

Знання мов визначається шляхом телефонного інтерв’ю. Тож якщо в анкеті ви завищили свій рівень володіння мовами, цілком логічно, що це викличе сумнів у правдивості й інших даних і автоматично перекреслить будь-які подальші спроби. Брехати, навіть у дрібницях, не варто.

Офіційно не існує й вікових обмежень, але якщо ви хірург і вам уже сімдесят, то навряд чи зможете конкурувати зі своїм тридцятирічним колегою... Втім, якщо ви претендуєте на контракт консультанта, вік справді не має значення — адже в такому разі йдеться виключно про цінні знання та досвід (знов-таки, за умови, що мовний рівень дозволяє адекватно їх донести).

Кандидати, звісно, можуть висловити побажання і щодо регіонів, для роботи в яких вони вважають себе найбільш придатними, але не більше. Рішення приймається насамперед із міркувань найкращої відповідності навичок волонтера потребам країни призначення.

При цьому враховуються й інші фактори. Волонтера-ізраїльтянина не пошлють працювати в Сирію, а пакистанця — правовірного мусульманина — в індуїстський Кашмір, навіть при найкращому знанні місцевих діалектів. Зрештою, ніхто нікого не силує, але й перебирати харчами не заведено. «Хочу туди, де гарно, а де негарно — не хочу» — не проходить. Від призначення без поважних причин не відмовляються.

Що означає бути волонтером? Це означає бути готовим віддати свої здібності й уміння там, де вони зараз найбільше потрібні, і бути готовим до цього завжди й повсюди.

Пані К. зауважила між іншим, що в організаціях ООН цілком можуть знадобитися й волонтери-журналісти.

Не дивно, що мій колега зараз посилено вивчає англійську...

Їхня праця, їхні переконання

Таня Маннгард служила як працівник цивільної реєстрації в місії ООН у Східному Тіморі. Вона допомагала розраховувати продовольчі потреби регіону і готувати вибори, розподіляла на роботу соціальних працівників тощо.

— Дзвінок із Бонна про призначення увергнув моє життя у вир змін. За місяць я вже летіла в Дарвін (Австралія), щоб ще через два дні опинитися в Ділі, столиці Східного Тімору.

Перше враження не потішило. Знівечене війною місто зі спаленими будівлями й вирвами від снарядів, надзвичайна бідність навколо. Але присутність ООН була очевидна: машини ООН заповнювали вулиці, а люди займалися плануванням і відбудовою.

Я мусила жити просто неба у кімнаті напівзруйнованого будинку, захищаючись від малярії з допомогою протимоскітної сітки, замість ванни використовуючи відро, а замість електрики — свічку.

Ми повинні були протягом кількох передвиборних тижнів зареєструвати кожного з приблизно 800 тис. жителів, і я скористалася можливістю попрацювати поза межами міста. Східний Тімор — прекрасна країна, зі стрічками доріг, що в’ються між крутими горами, і дивовижними морськими краєвидами. До віддалених селищ доводилося інколи добиратися верхи або гелікоптером, а для реєстрації, фотографування й видачі посвідчень ми використовували ноутбуки.

Малавійський волонтер Джиммі Мбендела працює над поліпшенням життя біженців. Кілька років поспіль він жив у Намібійському таборі для біженців Осіре: «Протягом цього часу я виконав багато завдань, від організації рослинницької ферми до контролю переселення біженців. Останнім і найвідповідальнішим із них була репатріація семи тисяч ангольців, яку мені вдалося організувати й провести за кілька місяців».

Карлос Керезо — один із 25 волонтерів, котрі працювали на Мінданао, другому за величиною острові Філіппін. Він відповідав за створення бази даних і картографічної системи, що сприяла б запобіганню військовим сутичкам між філіппінськими солдатами та бійцями Ісламського фронту:

— Але, попри основні обов’язки, мене попросили організувати медичні клініки в трьох евакуаційних центрах. Щоб краще виконати цю роботу, я поставив палатку і жив на території одного з центрів.

Був період, коли я сам-один копав канаву, щоб відвести застояну воду, а люди лише стояли навколо і спостерігали. Але, зрештою, розуміючи, що я це роблю заради них, допомогли мені закінчити роботу.

Яя Конате з Малі, служив як соціо-агро-економіст у Зеленому Мисі:

— Вислів «надія помирає останньою» поширений у Зеленому Мисі. Тутешні люди і їхня відвага — це найвищий дар, найбільший ресурс країни. Основна їхня сила — стійкість. Ви маєте ростити врожай. І якщо нічого не виходить, ви садите наступного року, і після наступного, знову й знову.

Доріс Клеффнер з Німеччини служила у різних підрозділах ООН в Афганістані, Пакистані, Ліберії, Руанді:

— Те, що я взялася за цю роботу, було, радше, випадковістю. Але я в жодному разі не жалкую — ви розвиваєте абсолютно нові перспективи! Я маю багато друзів, які хотіли б щось подібне робити, але не наважуються залишити звичний спосіб життя і своє оточення. Можу лише запевнити їх, що для людей, котрі цей крок зробили, справді важким здається повернення назад.

Глаусія Ваз Йошіура, волонтер із Бразилії, працювала асистентом із гуманітарної допомоги в Мозамбіку:

— На волонтерській службі я багато дізналася про світ і про себе саму. Після років складання бізнес-контрактів і підготовки юридичних висновків для банків я нарешті отримала шанс бути поруч із людьми, які боролися за власне життя і водночас вказали мені шлях до щастя. З ними я заново відкрила те, що називаю сутністю життя: люди і їхній добробут — ось що насправді має значення.

Швейцарський доброволець Селін Бутікофер, у минулому педагог і спостерігач за ходом виборів у Кампучії, Південній Африці та Гаїті:

— Я твердо вірю в ідею волонтерства. Як громадянка світу вважаю, що допомагати спільнотам у їхніх потребах — мій обов’язок. Я досить багата, але, доки можу собі дозволити, виконуватиму добровільну роботу. Що ми можемо — це примусити людей подумати, як багато вони здатні досягти засобами, котрі мають.

При підготовці матеріалів використано інформацію з сайтів ООН.