На шляху до "Європи знань"

Гарантією високої конкурентності і сталого розвитку економік, держав і самих суспільств є не стільки природні ресурси чи високотехнологічне виробництво, скільки людський капітал. Провідну роль у його формуванні відіграє вища освіта.

У міжнародних рейтингах конкурентоспроможності Україну відносять до країн, що розвиваються, тобто характеризуються підвищеною політичною та економічною нестабільністю, несприятливим інвестиційним кліматом і надзвичайно високими ризиками господарської діяльності. За щорічними даними звіту Всесвітнього економічного форуму, Україна значно поступається країнам з розвинутою економікою.

Конкурентоспроможність країни визначається чинниками, серед яких важливу роль відіграють її науковий потенціал, рівень освіченості населення, людський капітал. У країнах, що розвиваються, зокрема й в Україні, людський капітал - це найбільш недооцінений актив.

Що таке людський капітал? Чим він є для громадянина і для держави? Для громадянина людський капітал - це поточна вартість усіх майбутніх заробітних плат. З якісними актуальними знаннями та затребуваною професією ви завжди матимете шанс на працевлаштування і справедливу заробітну плату.

Для держави якісний людський капітал - це конкурентні переваги національної економіки. Це і ноу-хау, і інновації, і специфічні знання, і особливі професійні компетенції трудового ресурсу.

Дві третини національного багатства сучасної економіки припадає на людський капітал, який формується у вищій освіті. 56% ВВП виробляють фахівці з вищою освітою.

Вища освіта дає людині три основні можливості - бути розвиненою особистістю, успішною в житті, бути конкурентоспроможною на ринку праці і здатною зробити свідомий громадянський вибір. Якісною можна назвати освіту, яка забезпечує реалізацію всіх трьох можливостей.

Місія вищих навчальних закладів - це навчання, дослідження, взаємодія між освітою, наукою, бізнесом, місцевими громадами та іншими спільнотами. Коли три складники місії поєднуються, вища освіта виконує ту мету, яку перед нею ставлять сучасні суспільства, - формування інноваційної економіки. А самі університети й академії перетворюються на майданчики, які генерують нові знання, ідеї, технології, стратегії розвитку.

Щоб продемонструвати, чим насправді має стати університет для конкурентоспроможності країни, слід згадати приклад Японії. Близько 20 років тому Гюнтер Паулі, автор проекту "Синя економіка - 10 років, 100 інновацій, 100 мільйонів робочих місць", виклав свою ідею "Нульових викидів" Ейтору Гургуліну де Соуза, ректору Університету ООН у Токіо. Той одразу ж узяв його на роботу як свого спеціального радника. Університет став "воротами" і "лабораторією" цієї ідеї. Невдовзі концепція "Нульових викидів" була поширена в Японії та інших країнах. Приватні японські компанії швидко почали інвестувати в технології та обладнання, щоб на практиці реалізувати цю оригінальну концепцію, підвищуючи конкурентоспроможність країни.

Наскільки досягають цієї мети українські вищі навчальні заклади? Українські ВНЗ підвищують свої рейтинги, але все ще залишаються одними з найбільш непопулярних у світі. За всі роки незалежності лише цьогоріч двом українським ВНЗ вдалося потрапити до 500 найкращих світових університетів за версією QS World University Rankings 2014/15. Це Київський національний університет ім. Т.Шевченка (місце 421-430) і Харківський національний університет ім. В.Каразіна (місце 481-490).

Якість вищої освіти не задовольняє ринок праці. Лише 30% випускників українських вишів улаштовуються на роботу протягом року після отримання дипломів. У розвинених країнах цей показник становить 60-90%. Близько 7% молодих людей одразу після закінчення навчання звертаються до служби зайнятості з проханням зареєструватися на біржі праці. В Україні навчається порівняно мало студентів з-за кордону - лише 3% від загальної кількості. Причому серед цих 3% студенти з розвинених країн Заходу становлять теж усього 3%. Іноді іноземці з українськими дипломами не можуть підтвердити отриману кваліфікацію на батьківщині, а відповідно, й знайти роботу.

За оцінками українських роботодавців, щорічно витрачається понад мільярд гривень на перенавчання спеціалістів і вдосконалення фахової підготовки відповідно до вимог виробництва.

Це негативно впливає на конкурентоспроможність України. Щорічні результати індексу людського капіталу в контексті 122 країн свідчать, що Україна за показниками загального індексу на 63-му місці, освіти - на 45-му; здоров'я і доброго самопочуття - на 55-му; чисельністю та зайнятістю - на 67-му; сприятливим середовищем - на 96-му.

Згідно зі звітом про глобальну конкурентоспроможність за 2013 рік, Україна серед 148 держав погіршила свої показники, за показником "вища освіта і практика" посівши 43-тє місце (проти 37-го 2012 р.), 69-те місце (проти 64-го 2012 р.) - за якістю наукових досліджень, 100-те (проти 58-го 2012 р.) - за показником "здатність до інновацій".

У звіті Європейської комісії Україна виявилася аутсайдером, посівши 47-ме місце з 47 і отримавши 2,2 бала з п'яти можливих за впровадження Болонського процесу. А саме він є сьогодні дієвим інструментом для України, для української вищої освіти. Чому? Тому що Болонський процес - це "Європа знань".

Із чим у нас, як на перший погляд, усе добре - це з показником охоплення вищою освітою. Україна входить до першої десятки країн світу. Маємо більше вишів на душу населення, ніж, наприклад, Великобританія чи Франція: понад 800 закладів, з них 325 мають ІІІ-ІV рівень акредитації.

Та, на жаль, кількість вишів не конвертується в якість освіти. А сама вища освіта не корелює з конкурентністю людського капіталу. Хоч ми й на десятому місці у світі за охопленням вищою освітою, але на 47-й позиції за її станом. Очевидно, що Україна "перевиробляє" фахівців із вищою освітою. Співвідношення випускників із вищою освітою та випускників із професійно-технічною освітою в Україні становить 70 на 30. А ринок потребує зворотної пропорції. Це підтверджує і європейський досвід. Наприклад, у країнах Північної Європи ця пропорція може становити
60 на 40 на користь спеціалістів з професійною освітою.

Попри наявність окремих прогресивних наукових шкіл та університетських лабораторій, українські виші не виробляють сьогодні достатнього обсягу нових знань. Хтось скаже, що на це бракує коштів. З одного боку - так! У вищій школі працюють 80% кандидатів і 90% докторів наук, наявних у країні, натомість фінансування наукової та науково-технічної діяльності спрямовується здебільшого в інші інституції. У результаті за обсягами фінансування цієї діяльності (6,3%) сектор вищої освіти поступається іншим - академічному і підприємницькому.

З іншого боку, Україна витрачає на вищу освіту більшу частку загального бюджету освіти - 31% у порівнянні з 25% в середньому по ЄС. Майже половина коштів, які витрачаються на вищу освіту загалом, - це кошти з позадержавних джерел. У країнах ЄС на позабюджетні джерела припадає лише від 3%. А з державного бюджету країни ЄС у середньому виділяють на вищу освіту 1,3% ВВП. В Україні цей показник 2013 року був на рівні 2,3% ВВП. Однак в абсолютних показниках у перерахунку на одного студента це, звичайно, недостатній рівень фінансування.

Як зауважив економіст Мілтон Фрідман, лауреат Нобелівської премії, "кількість грошей, витрачених на навчання, збільшується надзвичайно стрімкими темпами, куди швидше, ніж наш загальний дохід…Та проблема не в тому, що ми витрачаємо занадто мало. Проблема в тому, що ми отримуємо занадто малу віддачу на кожен витрачений долар".

Зважаючи на макропоказники, стан ринкових і структурних реформ, рівень політичної стабільності та інші ризики, Україна сьогодні є малопривабливою для стратегічних інвесторів. За таких умов важливого значення набуває саме освітньо-науковий складник конкурентоспроможності України. З позиції держави слід зрозуміти, що конкурентна вища освіта - це конкурентне суспільство. Тому, вочевидь, варто звернути увагу на реформування цієї галузі.

Можливо, освітні реформи не видадуть "на-гора" негайний результат. Це мають бути системні, виважені довгострокові інвестиції в майбутнє.

Незважаючи на значні втрати ресурсів, наукового, технологічного та кадрового потенціалу і часу, Україна ще має перспективи в досягненні міжнародної конкурентоспроможності національної економіки. Державна політика у створенні конкурентних переваг має зосереджувати зусилля насамперед на тих напрямах, де роль держави незамінна. І чи не в першу чергу - на розвитку освіти і науки.

В умовах інтеграції України в європейський та світовий економічний і політичний простір економіка й суспільство стають дедалі більш відкритими. Це істотно збільшує ризики й загрози в контексті соціально-економічного і суспільно-політичного розвитку країни. Зростає конкуренція за економічний, політичний, життєвий простір.

З орієнтиром на європейські стандарти якості освіти ухвалено в новій редакції Закон України "Про вищу освіту". Але створення належних умов для формування людського капіталу та підвищення конкурентоспроможності країни реформами у вищій освіті не вичерпуються. Готуються в новій редакції базовий закон про освіту і закон про науку. Ухвалення їх парламентом вже нового складу - тест на розуміння проблеми і на відповідальне ставлення до майбутнього українського суспільства.