Монреальські університети

За кількістю студентів на душу населення Монреаль посідає друге місце у світі після Бостона, і домінанта його силуету, гора Мон-Рояль, зусібіч оточена університетами. На східних схилах солідний англомовний Мак-Гілл (21-ше місце в топ-листі університетів світу за 2006 рік, тридцять тисяч студентів та аспірантів) і юна Конкордія (тридцять шість тисяч, як у МДУ). Поруч, у Латинському кварталі, молодий франкофонний квебецький університет Монреаля UQAM (сорок тисяч студіозів). На західному схилі — зарозумілий Монреальський університет (франкофонний, не любить емігрантів, п’ятдесят п’ять тисяч люду). І за річкою Сен-Лоран, у південному передмісті Лонгей, — відділення Шербруцького університету. Є й інші навчальні заклади. Та все ж назріває криза нестачі спеціалістів! Але це окрема тема, а поки що ознайомимося з деякими нюансами канадської освіти.

Як відомо, капіталізм — це те, що роблять люди, якщо їм дати спокій. Ось і невістка, вирвавшись із-під нашої опіки, вступила відразу і до UQAM, і до вищої школи бізнесу HEC Montreal, вибрала другу. Засновано школу в 1907 році, 10 факультетів, 250 професорів, 12 тисяч студентів, 33 спеціальності, є докторантура. Випускники котируються високо, роботодавці віддають їм перевагу навіть над бакалаврами економіки UQAM. Щоб стати бакалавром, треба пройти відповідний курс або здобути три сертифікати (спеціалізації). Навчальний рік поділяється на триместри, тривалість навчання залежить від ваших здібностей та можливостей, у тому числі й фінансових. Спеціалізація тягне на тридцять кредитів — так тут рахують навчальні години. Один кредит — 15 годин. Узявши 12 кредитів на триместр (як усі), ви пройдете курс за дев’ять місяців.

Щоб стати бакалавром, треба провчитися щонайменше три роки. Але якщо сімейні чи інші обставини не дозволяють так напружуватися, вам підуть назустріч і дозволять узяти по шість кредитів на триместр. У Монреалі ніхто нікуди не квапиться...

Школа хороша тим, що в ній навчаються багато зубрів-практиків, яким дипломи потрібні лише для дотримання формальностей. Молоді корисне спілкування з такими асами — і в сенсі передачі практичного досвіду, і — не в останню чергу — у плані корисних зв’язків. Начальники, котрі вирішили підучитися, добирають собі перспективних співробітників серед тямущих молодих однокурсників.

Освіта — найвигідніший бізнес як для студіозів, для навчальних закладів, так і для країни! І не тільки тому, що Канада непогано заробляє на десятках тисяч іноземних студентів, кількість яких зростає з кожним роком (тільки в Монреалі їх більше, ніж в Україні). Починається вихід на пенсію бебі-бумерів, чисельного повоєнного покоління, і в Монреалі назріває гострий кадровий голод на керівників та спеціалістів нижчої й середньої ланок. А заміни немає. Молоді кебекуа, розбалувані провінційним соціалізмом, навчатися не хочуть, і кількість тих, хто не закінчив старших класів школи, сягнула 38 відсотків (цих даних намагаються не афішувати)! Навіщо навчатися, якщо можна, трохи підробляючи за «кеш», непогано жити на соціальну допомогу? Можна. Але це означає — насувається пора емігрантів. Частка іноземних студентів та емігрантів серед студентів HEC Montreal сягнула чверті і продовжує зростати. Те ж саме стосується й університетів.

Говорячи про провінційний соціалізм, я не іронізую, а маю на увазі соціальну спрямованість політики провінції Квебек. Так, соціалізм потребує високих податків, і вони тут удвічі вищі, ніж в решті Канади. Квебек — дотаційна провінція. Зате багато хто зміг не лише емігрувати в одну з найкращих країн світу (за індексом людського розвитку Канада довго посідала перше місце у світі), а й продовжити освіту, яка тут також одна з найкращих у світі. Мало того, що Квебек платить допомогу, доки емігранти сходинку за сходинкою проходять курси французької мови, — він оплачує і навчання в університетах!

Залежно від доходів студента, його сімейного стану та безлічі інших чинників, дер­жава кредитує його енною сумою. Проте повертати після успішного завершення навчання доведеться лише близько третини її! На прикладі HEC Montreal це має такий вигляд. Іноземцям рік навчання коштує 11—12 тис. дол. Жителям інших провінцій Канади — від п’яти тисяч. Квебекцям — дві-три тисячі, залежно від спеціальності. Моїй невістці видали кредит на дев’ять із гаком тисяч доларів. Із них повертати доведеться три тисячі, а решту — 3300 дол. школі за навчання, 900 дол. на підручники (вони тут дорогі, хоча, у принципі, це ваша справа, як витрачати гроші, — хоч на косметику, аби результат був), ще частину на інші витрати та на стипендію. Звісно, залишається обмаль, попри всі пільги (знижки в деяких кафе, магазинах і перукарнях, допомоги на дітей, компенсація частини квартплати, дитсадка тощо). Загалом, стипендія 300—450 дол.

Порівняємо: вартість курсу в американських університетах безперервно зростає, і в елітній Лізі плюща починається вже з 36 тис. дол. У решті — з 25 тисяч. Окрім того, довгостроковий кредит на навчання у США дає не держава, а банк, і закінчуєте виплачувати його майже перед виходом на пенсію (за рахунок відсотків фактично сплачуєте дві суми). Стипендії — велика рідкість. Тому поїзд «Адірондак», який прямує за маршрутом Нью-Йорк—Монреаль, завжди заповнений. Більшість його пасажирів — студенти. Значно дешевше (і значно приємніше!) наймати квартиру у святковому Монреалі й навчатися в престижному Мегіллі (так вимовляється Мак-Гілл), ніж у нуднуватій і небезпечній Америці.