Міністр пропонує школярам малювати горщечки?

Повністю поділяю думку О.Слоньовської про серйозні прикрі прорахунки чинної програми з української літератури за загальною редакцією Раїси Мовчан («Дзеркало тижня», №14, 2005 р.).

Прорахунки в програмі зумовлені не лише тим, що її переважно укладали автори, які ніколи не працювали в школі, а тому не знають особливостей сприймання учнями літератури як навчального предмета, не врахували інтересів дітей, їхніх запитів. Коли читаєш програму, справді створюється враження, що, рекомендуючи для вивчення художні твори, її автори знайомилися з ними давно й тому дуже смутно пам’ятають їх зміст. У програму включено ряд творів, які далеко не на користь морально-етичному й естетичному вихованню школярів. Наприклад. У Григора Тютюнника є багато чудових творів, і він як письменник повністю заслуговує на те, щоб їх вивчали учні на уроках української літератури. Та чи варто включати до програми для текстуального вивчення в шостому класі оповідання «Дивак»? Читаючи його, діти зосереджують увагу не на вчинках неординарного хлопчика, що сприймає навколишній світ не так, як інші діти. Те, що найбільше їм запам’ятовується, — це нерозумна поведінка вчительки Матільди Петрівни. Вони ніяк не можуть збагнути, чому саме вчителька вирішила запропонувати учням малювати перегнійний горщечок. Хіба немає інших об’єктів, які із задоволенням малюватимуть школярі? Невже вона така нерозумна? Гіршого не придумаєш! Підтекст оповідання дітям незрозумілий. Ще б пак! Торфоперегнійні горщечки прославляли на повну силу і в пресі, і по радіо та телебаченню давно, ще в радянські часи. Їх називали «чудом віку», вважали, що, вирощуючи в них розсаду, можна значно підвищити врожайність окремих сільськогосподарських культур.

Чи, може, оповідання Г.Тютюнника «Дивак» включено до програми, щоб підлітки ще з ранніх років збагнули «філософію» дідуся, що повчав свого внука: «Хе-хе! Ти знаєш, що таке теща? Ні! Підростеш — узнаєш. Клята баба»? Це також яскрава переконлива «знахідка» для родинного виховання школярів! І подібних недоречностей можна навести багато.

Викликає подив і занепокоєння те, що новий міністр освіти й науки України не має наміру здійснювати перегляд програм, підручників (мовляв, уже проводилися конкурси!). Та чи знає Станіслав Миколайович, як ці конкурси були організовані? Відзначу, що проведені конкурси на кращий підручник, програму не дали позитивних результатів. Переможців конкурсу в міністерстві визначали заздалегідь. Не якість програм і підручників, а зовсім інші чинники, як це часто було й раніше у корумпованій Україні, вирішували суть справи: хто ближче до міністерства, той і переможець...

Щоб не бути голослівним, наведу конкретні факти. Під час конкурсу мені запропонували прорецензувати програму з української літератури і три рукописи підручників для шкіл з молдавською, румунською, угорською мовами навчання (усі три рукописи були ідентичними й відрізнялися один від одного не змістом, а лише назвами титульних сторінок).

Програму з української літератури для шкіл національних меншин України, як мені стало відомо пізніше, вже після проведення конкурсу, створено колективом авторів під керівництвом О.Івасюк. Програма була складена вкрай некваліфіковано. Автори виявили елементарне незнання української історії. Наприклад, ватажків селянських повстань, таких, як Устим Кармелюк та інші, вони називали ватажками Запорозької Січі. Та головне не в цьому. Подібні недогляди легко можна було б виправити. Рецензована програма була чистої води плагіатом програми, складеної Н.Волошиною й О.Бандурою («Освіта», 1992). Надто некваліфікованими були за змістом і методичним спрямуванням і рукописи підручників. Я написав чесну, принципову різко негативну рецензію. І що б ви думали?! На мої зауваження конкурсна комісія аж ніяк не відреагувала. Програмі з української літератури для шкіл національних меншин України присудили друге, практично перше місце, бо першого місця нікому не виділили.

Під час проведення конкурсу на кращий підручник і кращу програму з української літератури його організаторами не було дотримано елементарних правил демократії, не враховано роками виправданої триваріантності програм. Більш того, Міністерство освіти і науки наклало вето на публікацію альтернативних програм, хоч такий прогресивний часопис, як «Дивослово», мав намір надрукувати зміст цих програм, щоб широке коло вчителів мало можливість обговорити їх і сказати своє вагоме слово про їх якість.

Створення доброякісних програм і підручників — не приватна, а державна справа, і якщо новий міністр справді піклується про завтрашній день української школи, він повинен виявляти особливу турботу про удосконалення змісту освіти. Це найголовніше в справі навчання й виховання підростаючого покоління. Та новий міністр проти варіативності програм і підручників.

Відзначу, що альтернативність, варіативність програм і підручників — це звичайна, десятиліттями виправдана норма в освіті в цивілізованих країнах світу. Альтернативність забезпечує право їх авторам на змагання, для вчителів — це право на самостійне вирішення, який із підручників кращий і цікавіший, доступніший для учнів. Не можна ні програми, ні підручники нав’язувати вчителям силовими методами. Спроба нав’язати єдину програму, до того ще надто недосконалу, за якою створюватимуться підручники з літератури, — це свідома лінія Міністерства освіти й науки України віддати видання навчальних книг у руки певних кланів, захистити спритних ділків від конкуренції.

Альтернативність, варіативність програм і підручників з літератури аж ніяк не вносить різнобій у літературну освіту учнів, якщо вони базуються на стандартах освіти, які, як відомо, створювалися спеціально для того, щоб чітко визначити коло найважливіших для вивчення учнями художніх творів, систему теоретико-літературних понять, що повинні засвоїти учні. Стандарти передбачають також і основні вміння та навички, якими повинні оволодіти школярі.

Відсутність альтернативності й варіативності програм з навчальних предметів, тим більш з літератури, — це крок назад, а не вперед у системі освіти. Відзначу, що навіть у брежнєвські часи, коли не шанували, а зневажали плюралізм думки, учитель-словесник не був загнаний у прокрустове ложе єдиної програми; він мав право на вибір (тоді паралельно діяли три програми).

Невже, пане міністре, тепер, коли в країні йде переоцінка всіх духовних вартостей, ви свідомо зробите крок назад у житті нашої школи, повернетеся у вчорашній день, до того, що вже давно відкинуте й засуджене нашими освітянами як таке, що не виправдало себе?