«МЕТОД СОКРАТА» ПО-ЦЕНТРАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКОМУ

Я щойно повернулася з Будапешта, де мала нагоду вчитися в Центральному європейському університеті (ЦЄУ). Цей досвід виявився настільки корисним і захопливим, що я вирішила поділитися деякими враженнями з читачами.

ЦЄУ заснувала 10 років тому рада засновників на чолі з Джорджем Соросом. Університет — частина Інституту відкритого суспільства (Open Society Institute), програми, спрямованої на сприяння розвитку демократії в країнах Центральної і Східної Європи та країнах колишнього СРСР.

Мова навчання в університеті — англійська. ЦЄУ має близько десяти департаментів, зокрема юридичний, економічний, міжнародних відносин, європейських студій, середньовічних учень, психології, гендеристики, історії та інші. Умовами вступу в ЦЄУ є висока академічна успішність, наявність сертифіката про присвоєння принаймні ступеня бакалавра, а також проходження конкурсу, що складається з тестів та усної співбесіди з представниками університету. Після успішного закінчення навчання, яке триває один рік (в економістів два роки), випускники отримують диплом американського зразка, оскільки ЦЄУ акредитований Нью-йоркським університетом.

Судячи з акредитації, цілком логічно, що ЦЄУ перейняв переважно американську систему викладання, так званий метод Сократа. Цей метод розрахований здебільшого на самопідготовку і полягає у тому, що студенти отримують певну кількість матеріалів чи завдань для самостійного опрацювання. А під час уроку, уже певною мірою орієнтуючись у темі, опрацьовують їх із викладачем.

З огляду на обмежений час і великий обсяг програми, педагоги підбирають матеріали для опрацювання самі і роблять рідери (щось схоже на підручники, в яких для кожної теми зібрано матеріали з багатьох джерел), щоб хоч трохи полегшити життя студентам. Бувало, зокрема на правовому департаменті, де я навчалась, за вечір тільки з одного предмету ми мали прочитати більше ста сторінок. Предметів, як правило, було декілька. Тому студенти-юристи, особливо в першому півріччі, вважали за щастя лягти спати о другій ночі. Коли вже було ходити в бібліотеку?

Після прочитаного курсу складаються іспити. Для повної об’єктивності іспити виключно письмові, без прізвища студента, лише з номером ідентифікаційної картки.

Університет, маючи достатньо коштів, запрошує найвидатніших спеціалістів з усього світу, людей, для яких наукова, викладацька і дослідницька діяльність є професією, а не просто хобі чи засобом для підвищення престижу. Основна, після пояснення матеріалу, роль викладача полягає у вмінні ставити запитання. Причому запитання такі, на які неможливо відповісти, не знаючи матеріалу.

Дуже сувора політика ЦЄУ щодо плагіату. За відсутність зноски або неправильне оформлення цитати (не кажу вже про копіювання з Інтернету) є високий ризик бути вигнаним з університету. Як і за неуспішність. Траплялося, коли студентів, які вже ось-ось мали отримати диплом, відраховували прямо перед закінченням навчання.

Дуже велика увага в юридичному департаменті ЦЄУ приділяється прецедентному праву. І не тільки праву країн системи загального права, а й міжнародних судових установ, зокрема Європейського Суду з прав людини. І це заслуговує на увагу з боку викладачів юридичних вузів України — країни, яка є членом Ради Європи, країни, в якій ситуація у сфері захисту прав людини далека від задовільної, країни, проти якої велика кількість справ подається до Європейського Суду і не доходить до розгляду тільки тому, що позов не відповідає чітким критеріям для прийняття справи. Викладання прав людини, і не лише, у наших вузах занадто теоретизоване, без практичних прикладів. Відтак у нас немає достатньо юристів, кваліфікованих саме у цій сфері. Як на мене, то час розширювати рамки підготовки юристів на міжнародний рівень і за міжнародними стандартами, особливо в державі, яка хоче бути повноправним членом міжнародної спільноти, яка має турбуватися про захист прав людини.

В Європі, мабуть, немає жодного іншого навчального закладу, студентський склад якого щороку повністю оновлювався б. Хоч би в який заклад ви приїхали — всюди вже існує колектив і компанії, скрізь ви спочатку опиняєтесь у ролі новенького і мусите адаптуватися вже до того, що є. В ЦЄУ колектив формується щороку, всі приїжджають сюди на рівних умовах — ніхто нікого не знає, більшість, до того ж, не знає ні країни, ні мови, тому процес здруження і зближення відбувається дуже швидко.

Цьому також дуже сприяє той факт, що більшість студентів ЦЄУ живуть у гуртожитку Центрального європейського університету. Хоч назвати це гуртожитком, у нашому розумінні, не просто важко, а неможливо. Офіційно він називається Житловий центр і Центр для конференцій (Residence and Conference Center). Тут створено всі умови для життя і навчання. Кожен студент має окрему кімнату з комп’ютером та Інтернетом. Крім того, в гуртожитку є комп’ютерна лабораторія. При вступі кожен отримує квоту для принтера, якої більш ніж достатньо.

Це для навчання. Для відпочинку є тренажерний зал, басейн, сауна, тенісний корт, спортивний майданчик для баскетболу, футболу тощо. Тут-таки, в приміщенні гуртожитку, є студентський ресторан, кафетерій і паб. Тобто можна провести рік, узагалі нікуди з гуртожитку не виходячи (крім як в університет, звичайно). ЦЄУ платить своїм студентам стипендію. На яку, до слова, можна не просто вижити — досить пристойно жити.

За що я особливо вдячна ЦЄУ — це за те, що він створив нам можливість істотно розширити культурний світогляд. Якими всі ми приїхали? Переповнені національними й культурними упередженнями, що є цілком об’єктивним феноменом, характерним для молодих та й немолодих людей, особливо з пострадянських держав. Цікаво, що всі люди в ЦЄУ пишаються своєю національністю і культурою, незважаючи на те, наскільки багаті чи бідні їхні країни. І завдяки цьому повагою до інших країн та культур переймаються й усі інші. Скільки разів, бувало, ми збиралися ввечері, слухали розповіді одне одного про наші народи, країни, традиції, життя, співали національні гімни, народні пісні... Хіба ж таке коли-небудь забувається?