Львівський медуніверситет боїться інформації

Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького (ЛНМУ) є однією з найбільш космополітичних установ міста Лева. Тут навчаються, крім українців, сотні студентів з різних куточків світу. ЛНМУ відрізняється від інших медичних ВНЗ України великою кількістю студентів із сусідньої Польщі. Однак схеми, за якими до Львова потрапляють поляки, — це приклад непрозорих, корумпогенних механізмів родом із «кучмізму».

Медицину, стоматологію і фармацію вважають у Польщі одними з найпрестижніших напрямів університетського навчання. Польські медики не мають проблем із працевлаштуванням, що в країні з високим рівнем безробіття украй важливо.

Характерним для медичних спеціальностей є їх дуже висока собівартість. З огляду на це, кількість місць у медичних університетах Польщі є набагато меншою, ніж попит на цей вид освітніх послуг. Навчання за контрактом нічим не відрізняється від бюджетного, крім астрономічно високої оплати, яка сягає 5000—6000 доларів на рік. Це значно перевищує фінансові можливості пересічного поляка.

Виходом із цієї ситуації є платне навчання в Україні, що набагато дешевше, ніж у Польщі та інших країнах Європейського економічного простору (1700 — 3000 доларів на рік плюс «неформальні оплати»). Проте дізнатися полякові, як вступити до нашого ВНЗ і на яких умовах — украй важко. Кожен колись чув, що така можливість існує, але ніхто не в змозі сказати нічого конкретного. Адже Львівський медуніверситет не поширює у країні над Віслою інформації про свої послуги. Це може дивувати, якщо взяти до уваги розвинуті офіційні та неформальні зв’язки цієї установи з Польщею та добрий бізнес, який ЛНМУ робить на навчанні поляків. Достатньо було б бодай створити польську мовну версію веб-сторінки та розмістити інформаційні листівки перед входом до медичних ВНЗ Кракова, Любліна й Варшави, щоб кількість потенційних польських студентів ЛНМУ зросла у кілька разів. Тоді замість того, щоб приймати всіх охочих без винятку, університет міг б провести справжній вступний іспит, обрати найкращих і збільшити вартість контракту від двох до трьох тисяч доларів. А що здібніші студенти та що більша офіційна оплата за навчання, то менший ризик, що студенти даватимуть хабарі під час сесії.

Дуже багато поляків прагне щось дізнатися про навчання у Львові, але не знає, де шукати інформацію. На форум біологічного порталу biolog.pl (www.forum.biolog.pl) одна дівчина пише: «Знаю, що можна студіювати медицину в Україні, але не можу знайти жодної інформації на цю тему! Може, хтось знає адресу веб-сторінки?». Інші поляки запитують, як виглядають там вступні випробування, якою мовою навчають іноземців, скільки це коштує тощо. «А знаєте, як туди вкрутитися???» — є й такі запитання на цьому форумі: не як вступити, але як «вкрутитися» (тобто не зовсім чесно, якимсь непрозорим каналом).

Тим часом до Львівського медичного університету зовсім не треба «вкручуватися», як думають користувачі згаданого форуму. Достатньо просто поїхати до Львова й потрапити в деканат іноземних студентів, який знаходиться у головному корпусі університету. Там ввічлива заступник декана прояснить чистою польською мовою, які документи треба скласти й які формальності слід уладнати. Потрібні будуть, зокрема, свідоцтво про середню освіту, довідка про відсутність ВІЛ-інфекції, ксерокс паспорта. Потім треба ще переписати відповідну заяву, зразок якої висить на інформаційній дошці, й можна вже чекати на вступну співбесіду. А питання на неї складені таким чином, що практично неможливо цей «іспит» не скласти.

Більшість потенційних польських студентів львівського медуніверситету відлякує мовний бар’єр. Тим часом незнання мови — також не проблема. Всі працівники деканату іноземних студентів вільно володіють польською. Абітурієнт може відповідати рідною мовою під час співбесіди та навіть упродовж першого курсу — головне, щоб він українську хоч трохи розумів. Та про це знає дуже небагато поляків. Із офіційних джерел аж ніяк не дізнаєшся, що більшість польських студентів лише впродовж першого-другого курсу вивчають українську мову і що під час співбесіди знання української — не обов’язкове.

Особа, котра не має корисних знайомств, не довідається також про те, що співбесіда є для університету лише відмазкою. ЛНМУ фактично приймає всіх бажаючих громадян Польщі. Інакше питання, з якими мусить упоратися абітурієнт, не пристосували б до рівня початкової школи. Для прикладу: 2004 року, щоб вступити на фармацію, польському громадянинові достатньо було знати формулу сірчаної кислоти, записати просту хімічну реакцію та ще розв’язати кілька подібних завдань, із якими впорався б навіть учень гімназії.

Цікавою є також мовна частина «іспиту». Вона покликана перевірити, чи достатній рівень володіння українською для слухання лекцій цією мовою. Того ж року для вступу на фармацію достатньо було відповісти українською на три коротких запитання: як тебе звати, звідки ти й ким хочеш бути. І все. «Вистачить», — сказала комісія, і підсунула вступнику контракт для підпису.

Експорт освітніх послуг міг би стати важливим двигуном розвитку українських ВНЗ. Передумови для цього вже створено. Однак замість того, щоб використати перевагу високої якості навчання у поєднанні з низькою ціною, деякі університети воліють приваблювати іноземців до смішного низькими вимогами. Таку стратегію, на жаль, узяв на озброєння Львівський національний медичний університет. Дивно лише, що ця установа всіма способами приховує перед потенційними клієнтами інформацію про послуги, які є важливим джерелом її фінансування.