Куди піти навчатися: погляд із Піднебесної

Китайська економіка сьогодні розвивається на диво успішно і динамічно, тому одна з найдавніших світових цивілізацій має реальні шанси посісти вакантне з 1991 року місце другої наддержави і в такий спосіб відновити біполярність світу. Поєднавши «янь» капіталізму та «інь» соціалізму, китайці створили диво, формулу якого Андрій Сахаров разом із західними колегами в 60—70-х роках минулого сторіччя визначив як «теорію конвергенції». Реально поєднати найкращі ознаки світових систем, що домінували протягом ХХ сторіччя, взявся не Брежнєв і навіть не Горбачов, а китайський лідер Ден Сяопін. Його гасло: «Не важливо, якого кольору кішка — головне, щоб вона ловила мишей!» —у цьому разі спрацювало повною мірою.

«Китайський прорив» навряд чи відбувся б, якби системі університетської освіти і підготовки висококваліфікованих фахівців не було зарезервоване ключове місце в системі всеосяжних реформ. Тому відомий анекдот про американський університет, де «викладачі з колишнього СРСР навчають китайських студентів», не позбавлений певного сенсу. Китайський сегмент студентства найкращих світових університетів уже давно став чималим і зримим. А країна із населенням 1 мільярд 317 мільйонів чоловік, яка багатіє на очах, своєю чергою, перетворилася на серйозне джерело поповнення університетських бюджетів багатьох країн, зокрема й України. Тому боротьба за залучення китайських студентів — один із важливих пунктів безжалісної конкуренції як на національному, так і на глобальному університетському ринку.

Не дивно, що університетський рейтинг, розроблений фахівцями Інституту вищої освіти Шанхайського університету Хіа Тон (Institute of Higher Education, Shanghai Jiao Tong University), має горду назву «Академічний рейтинг світових університетів» (Academic Ranking of World Universities — //ed.sjtu.edu.cn/rank/2007/ranking2007.htm ). Адже він не тільки впливає на рішення студентів, куди вкладати кровно зароблені гроші, а й «підказує» університетам, у якому напрямі варто поліпшувати якість освітніх послуг.

Результати Шанхайського рейтингу помітно різняться від результатів рейтингу Таймс, про який йшлося в попередній статті («ДТ», № 47,
2007 р.). Відрізняються й методики розрахунку рейтингів. Але є і схожі тенденції. Так, Гарвард і в рейтингу Таймс, і в Шанхайському рейтингу — безумовний лідер, еталон університету в сучасних умовах, єдиний навчальний заклад, що набирає 100 балів за стобальною шкалою. У першій десятці Шанхайського рейтингу, як і в рейтингу Таймс, — лише американські й англійські університети (8 і 2 відповідно — див. табл.).

Що стосується першої сотні найкращих світових університетів, то тут зберігається абсолютне домінування американських університетів — їх 54. Далі йдуть Англія (11 університетів), а також Німеччина і Японія — по шість університетів відповідно. По чотири університети в першій сотні Шанхайського рейтингу мають Швеція, Франція і Канада. Трьома університетами представлено Швейцарську конфедерацію, по два університети припадає на Австралію і Нідерланди. Пощастило росіянам — на відміну від рейтингу Таймс, МДУ імені Ломоносова ввійшов у першу сотню Шанхайського рейтингу і посів 76-те місце. Нагадаю, що укладачі рейтингу Таймс відвели йому лише
231-ше місце. Зате СПбДУ (239-те місце в рейтингу Таймс) у Шанхай­ському лише наприкінці третьої сотні університетів. Крім Росії, наявністю одного університету в першій сотні Шанхайського рейтингу можуть похвалитися Ізраїль, Данія, Норвегія і Фінляндія. Показовою є китайська самокритичність — якщо в першій сотні рейтингу Таймс подано три китайські і три гонконгські університети, то в першій сотні Шанхайського рейтингу вони відсутні. Жодного українського університету ні в першій сотні, ні в п’ятистах найкращих світових університетах, за версією цього рейтингу, немає.

Шанхайський рейтинг розраховується згідно з такими критеріями: 1) якість освіти (10%), що визначається кількістю випускників університету, які здобули Нобелівську премію (https://www.nobelprize.org/ ) або особливі відзнаки у своїх галузях (зокрема медалі Всесвітнього союзу математиків — //www.mathunion.org/medals/ ); 2) рівень викладачів (40%), що розраховується у двох підкатегоріях: а) кількість викладачів — лауреатів Нобелівської премії і спеціальних відзнак у своїх галузях — 20%; б) частота цитування праць викладачів у 21 предметній категорії за версією ISI Highly Cited (//www.isihighlycited.com/ ) —20%; 3) результативність наукових досліджень (40%), що визначається з огляду на кількість публікацій у провідних академічних журналах світу, і 4) своєрідна «академічна щільність» університету (10%), коли результати, набуті за першими трьома критеріями, діляться на кількість постійних викладачів університету. У сумі виходить «індекс Гарварду» — 100%.

Інститут вищої освіти Шанхайсь­кого університету розраховує і публікує «Академічний рейтинг світових університетів» починаючи з червня 2003 року. Для того щоб скласти список із п’ятисот найкращих університетів, дослідники проаналізували дані, отримані з більш як тисячі світових університетів. Укладачі рейтингу не претендують на абсолютну об’єктивність — вони зазначають, що до будь-якого університетського рейтингу можна висунути серйозні претензії. Серед переваг Шанхайського рейтингу вони зазначають зрозумілість та універсальність індикаторів, відповідно до яких відбувається оцінювання, і відкритість даних, що використовуються в процесі складання рейтингу. До того ж ці дані беруться з авторитетних джерел, визнаних у всьому світі. На користь цього свідчить і той факт, що методика розрахунку рейтингу за останні роки не зазнала істотних змін. Якщо ж у вас є серйозні коментарі і критичні зауваження, укладачі рейтингу будуть раді їх вислухати. Адже нова версія «Академічного рейтингу світових університетів» буде опублікована в серпні 2008 року, а, як показує практика, у сучасному світі життя не стоїть на місці. Навіть у Піднебесній.