Контрабандисти, студенти і рок-н-рол

— Чиє то є? Ваше? — запитує мене польський митник, дістаючи блоки цигарок з верхньої полиці, з-під обшивки сидіння. Я заперечливо мотаю головою: у поїзді «Київ — Варшава» починається моя особиста програма з вивчення Польщі.

Насправді, мене гріх підозрювати. Офіційне запрошення від Фонду польсько-чехо-словацької солідарності на десятиденний тур вивчення Польщі переконує митника остаточно. Справжні контрабандисти, страшенно засмучені, до Варшави не доїжджають — вони сходять у першому населеному пункті після перетину кордону. На пероні варшавського вокзалу приєднуюсь до інших учасників «Study tours to Poland». Запрошено вісім студентів з України, одну дівчину з Білорусі й одну з Калінінградської області Росії. Таку «несправедливість» організатори програми пояснюють тим, що Україна має найбільше шансів потрапити до Євроспільноти. Тож нам найактивніше треба вивчати польський досвід.

Одна з умов програми — пересуватися по місту громадським транспортом. Видається навіть безплатний тижневий квиток. Лише раз його треба дати «проковтнути» апарату в автобусі і більше з ним не розлучатися. Штраф за проїзд «зайцем» — 120 злотих (180 гривень). Обідати і вечеряти мусимо на 40 злотих добових. Якщо економити, то вистачить і на похід до музею і на різдвяні сувеніри. Виручають молочні бари — це такі їдальні, де поїсти можна дешево і «сердито». Сердито, тобто несмачно (через незнання польської кухні). Скажімо, борщ з квасолею — це миска квасолі, залита солодким буряковим відваром. Тож краще брати страви інтернаціональні, наприклад: гречку, котлету і компот.

Щодня нас очікує в середньому три зустрічі. Про користь Євроспільноти у житті Польщі розповідають експерти дослідницьких інститутів. Нашій команді, до складу якої входять три юристи, чотири економісти, інженер, математик і журналіст, цікаво з’ясувати не лише плюси, а й мінуси вступу Польщі до Унії Європейської (так її тут називають). Однак про негативні моменти поляки переважно мовчать. На питання харків’янки Лілі, чи насправді життя сучасних поляків наближається до ідеального, в Центрі європейської інформації відповіли: «Ну, що ви, звісно проблеми існують. Наприклад, подорожчали банани!» Під час екскурсії в сейм депутат Лукаш Абгарович агітував нас, як молодь, посприяти найшвидшому приєднанню України до Євроспільноти.

Зустрічі політичного забарвлення межуються з поїздками до Університету кардинала Вишинського, Варшавського університету та Головної торговельної школи. Дякувати Богу, на пари нам ходити не треба, ми спілкуємося з молоддю і споглядаємо життя вузів. Серед студентів вельми популярні інтернет-портали їхніх колег. У редакції студентського сайту Polibuda працюють над розміщенням всієї неофіційної інформації про життя університету. Тут ви не знайдете назв факультетів або переліку вступних іспитів, однак дізнаєтеся, в якому клубі концерт, де нині вечір поезії чи аргентинського танго. Відвідання одного зі студентських клубів виявляє: тутешня молодь прогресивніша за нашу, і залюбки ходить танцювати чистий рок-н-рол. Після побаченого починаєш замислюватися, а чи не стати студентом одного з варшавських вузів, хоча б на семестр? Та спершу треба досконало вивчити польську. Найінтерактивніші заняття — у славетному центрі польської мови і культури «Полонікум». Година мовних вправ — і група готова йти на сучасне польське кіно, аби оцінити номінанта на «Оскар» фільм «Коморник» (укр. «Податківець»).

Зранку поспішаємо на одну з найцікавіших екскурсій програми. Серед бетонних коробок спального району сховалася модернова будівля. Кілька поверхів займає «Газета виборча» — певно, найпопулярніше польське видання. Нас зустрічає Ян Фусєцкі — редактор одного з додатків газети. Цю екскурсію можна назвати «ідеальне робоче місце». Журналісти сидять по своїх робочих куточках, у численних конференц-залах з прозорими перегородками проводяться інтерв’ю та співбесіди, у дитячій кімнаті няньчать немовлят співробітників. Є кухня і душ. Жаль, що на роботу до «Виборчої» беруть виключно поляків.

Протилежне враження лишає по собі регіональне польське телебачення. TVP 3 — провінційне і нуднувате — як по телевізору, так і всередині.

Недержавні організації у нашому розкладі траплялися ледь не щодня. Найцікавіший похід до громадського центру «Хліб життя» — по суті, притулку для жінок. Працівник закладу Агнєшка Андрієвська розповіла, хто звертається до центру: «Загалом, приходять жертви насильства в сім’ї (б’ють чоловіки). Часом вони тікають разом з дітьми, і ми допомагаємо їм відновити нормальне життя, психологічно і юридично. Буває, чоловіки вимагають повернути «свою половину»: горланять під вікнами, гупають у двері. Але ми не згоджуємося, поки жінка сама не вирішить, що робитиме далі. У неї на це два місяці. Був випадок, коли до нас звернулася жінка, що стала жертвою сексуального рабства. За нею приходив конвой з кулеметами. Ми у свою чергу викликали охорону і врятували сердешну.

За десять днів ми Польщу не вивчили, хіба що ліквідували неграмотність. У Великому театрі пройшлися шляхом актора від гримерної до виходу на сцену і подивилися «Травіату». Були вражені свободою польського сучасного мистецтва. Але питань, хто такі наші західні сусіди, стало вдвічі більше. Здається, ще тиждень і розібралася б. Однак двічі на програму не запрошують. А набір учасників на березневий тур уже закінчився. Найбільше шансів потрапити до складу учасників туру мають студенти віком 18 — 21 роки, які успішно навчаються. Щоправда, підтвердити свою успішність мають завіреними у деканаті ксерокопіями заліковки. Хоча найважливішою у відборі кандидатів стане анкета. В ній необхідно не тільки перелічити успіхи, а й написати есе. До всього додається рекомендація від керівника неурядової організації, викладача або начальника (якщо студент працює). Зазирнувши на сторінку www.studytours.pl можна дізнатися детальніше про програму та ознайомитися з найсвіжішими враженнями мандрівників.