Конкурс програм чи фальсифікація?

Проблеми, порушені в статті Ольги Слоньовської («ДТ», №14, 2005 р.), хвилюють нас не менше, і тому ми не могли не відгукнутися. Має рацію авторка статті: навіть найкращий хірург-кардіолог не візьметься за операцію на кришталику ока, хірург-офтальмолог — за операцію на печінці, бо в медицині це вважається злочином і тягне за собою кримінальну відповідальність, а в освіті все можна. Люди, далекі від методики, педагогіки, психології, беруться робити те, чого вони не знають і не вміють. Як може складати програму для учнів людина, яка жодного дня не працювала в школі, яка скрізь повторює, що вона не знає методики?

Ми — укладачі альтернативної програми, поданої на конкурс Інститутом педагогіки АПН України. Члени авторського колективу, що працювали над програмою, — вчені-методисти і літературознавці, кваліфіковані вчителі з багаторічним педагогічним стажем роботи в школі й у вищих навчальних закладах.

Декілька слів про саму програму. Укладена в 2002 році, вона як проект для 12-річної школи була опублікована для обговорення у фаховому журналі, автори дістали численні схвальні відгуки; були й зауваження і побажання, на які укладачі програми зважили, допрацювали і подали виправлений варіант на конкурс.

До участі у конкурсі готувалися ретельно, сподіваючись на його відкритість, чесність. Переконані, що найкраще можуть оцінити (а отже, і вибрати) програму учителі-словесники. Вважаємо, що і сьогодні, і надалі мають бути запропоновані учителям альтернативні програми. З 1992 року діють 2—3 програми вивчення української літератури на вибір учителів, учнів, з правом паралельного використання.

Тепер про сам конкурс. Коли його оголосили, програми Інституту літератури НАН України ім. Т.Шевченка для 12-річної школи не було (був передрук для 11-річки). Ми хотіли ознайомитися з програмою, яка нібито перемогла, але нам сказали, що її немає, а буде на сайті Міністерства освіти і науки. На сайті її теж не було. А як же вчитель? Чи зможе він знайти ту програму? Згодом (через півроку) на сайті з’явилася програма лише для п’ятого класу, та й то недолуга. А де ж інші класи? Адже програма — це система, яка ґрунтується на певних принципах, і вчитель через неї має побачити кінцевий результат, побудувати систему методичної роботи, тобто сконструювати технології навчання. То хто ж тоді переміг? Кіт у мішку? І де побачать програму вчителі? Нам дозволили ознайомитися з рецензіями. Правда, не з усіма, лише з тими, висновок яких був однозначний: програма №2 (Інститут літератури) — найкраща, а інші дві — недостойні, хоч їх складали кваліфіковані фахівці, а читачі у листах під час обговорення писали, що програма Інституту педагогіки складена на рівні європейських стандартів.

Хто ж був у конкурсній комісії? Літературознавці, що, ми переконані, якимось чином залежні від Інституту літератури. Не було жодного ученого методиста, доктора чи кандидата наук.

Окрім того, члени конкурсної комісії були юридично неправильно призначені: серед них були люди, які працювали на кафедрі разом з авторами програм, а тут можуть спрацювати підлабузництво або негативне ставлення.

Ми вважаємо, що керівництво Міністерства освіти і науки має розглянути питання варіативності програм. Не можна повертатися до тоталітарного режиму. Учителі вже звикли вибирати ту програму, яка їм підходить. Он у Росії для початкових класів є декілька програм з читання. І кожна забезпечена підручниками. З літератури так само. І вчителі, і діти мають вибір. Чому ж ми, ледь вдихнувши свіжого повіву демократії в освіті, знову заганяємо вчителів у прокрустове ложе? Хіба нам не потрібні мислячі люди?

Дві чинні програми Інституту літератури пішли у небуття, не витримавши конкуренції. Чому ж нині діємо за принципом: чия влада, того сила? Діти наші не піддослідні кролики чи миші, не треба на них випробовувати свої амбітні проекти. Кожен має робити свою справу. Чи мало ще недослідженого в літературознавстві, у критиці?..

Так, літературознавці можуть визначити список знакових імен і творів: ось вибирайте з цих літературних шедеврів. А методисти, педагоги, психологи, лікарі, виберуть твори, посильні для вивчення, які дадуть нашій молоді естетичну насолоду, допоможуть виховати національно свідомих громадян України.

У статті Ольги Слоньовської наведено чимало прикладів, які свідчать про некомпетентність авторів програми. Додамо ще й свої. Так, у програмі Інституту літератури ім. Т.Шевченка знівельовано важливий принцип педагогіки —наступність. Немає наступності у вивченні художніх творів, у структуруванні літературного матеріалу. У 5-му класі вивчаються твори Т.Шевченка, М.Вінграновського, О.Олеся, з якими учні ознайомилися в початкових класах. Програма не відповідає віковим особливостям школярів. Вона — скорочений варіант для ВНЗ. Хіба під силу нашим учням освоїти хоча б побіжно 600 імен? Схаменіться! Наші діти сьогодні користуються різними засобами інформації, які й так витісняють художню літературу. За один урок у п’ятому класі учитель має ознайомити учнів з кількома творами різних письменників. Чи під силу це 11-річній дитині? Але нашим укладачам байдуже. Замість того, щоб по-новому розглядати літературу, починаючи з прадавньої й до наших днів, вони взялися за непосильну справу. Хіба створення навчальних програм і підручників для школи входить у функції Інституту літератури? Кожен має працювати у своїй галузі, за яку він відповідає.

Учителям досі не можна запропонувати періодизацію літературного процесу, бо їх існує безліч. І кожен з літературознавців по-своєму це трактує. А як же бути вчителеві? Що сказати учням, щоб не затьмарити естетичне сприймання творів письменників розповіддю про суперечки між літературознавцями з приводу періодизації літературного процесу?

У 5-му класі укладачі «програми-переможця» пропонують стільки літературознавчих понять, що ознайомлення з ними учнів потрібно було б розподілити на три роки: образ, літературний герой, оповідання, переказ, легенда, міф, казка, портрет, прозова мова, віршована мова, акровірш, прислів’я, приказка, літопис, загадка, метафора, віршований ритм, драматичний твір і його побудова, тема художнього твору, сюжет, кульмінація (а де ж тоді зав’язка і розв’язка?), пейзаж, гіпербола, художній опис, ліричний герой і т.д.

Навіщо передбачати для п’ятикласника виразне читання, якщо, за словами укладачів, учень має «широкий простір для самостійного сприйняття і осмислення літератури як явища мистецтва». Не можна зрозуміти твердження авторів про те, що загальний результат програми стосується вчителя, для якого передбачається (програмою!) підвищення фахових вимог. Абсурд! А чого варта порада: «Під час навчально-виховного процесу програмою передбачено (!) таку його організацію....». Програмою ніколи не передбачається організація навчального процесу. Або таке «відкриття»: «У сучасній загальноосвітній школі вивчається не історія літератури, а українська література», або: «виховання в учнів афористичності». Таких «шедеврів» у програмі безліч.

Грубе порушення конкурсу програм ще й у тому, що некомпетентні рецензенти присудили друге місце (фактично перше, бо першого не було присуджено нікому) програмі з української літератури і підручнику для 5 класу (автори О.Івасюк та ін.) шкіл національних меншин, яка виявилася копією нині чинної в школах України (варіант 1992 р., автори Н.Й.Волошина, О.М.Бандура). А це вже чистісінької води плагіат, що тягне за собою судову відповідальність за порушення авторського права. Видавництво «Освіта» виявило цей плагіат, але Міністерство освіти та науки на лист директора видавництва І.Подолюк якось дивно відреагувало, виявивши некомпетентність у нових і старих програмах. Доки будуть творитися такі безчинства?

Шановний пане міністре, ми щиро сподіваємося на ваше розуміння і підтримку не лише нас, але й усіх вчителів-словесників України, які хочуть мати вибір програм і підручників.