Комп’ютер сказав: «Плагіат»

На Заході вже давно сушать голови над методами боротьби з плагіатом. Тільки в США близько 50% школярів і 80% студентів регулярно списують домашні роботи з Інтернету. За даними журналу Wired, сайти курсових робіт посідають третє місце за популярністю після онлайнових казино і порносайтів.

Серед найвідоміших — ізраїльський SchoolSucks.com (дослівно «Школа дістала») і американський GeniusPapers.com («Геніальні курсові»). За шість років роботи обидва сайти щодня відвідують близько десяти тисяч студентів. І передплата коштує всього 20 доларів на рік. Дедалі частіше на сайт зазирають самі викладачі, аби перевірити походження учнівських робіт.

Значно полегшити розпізнавання плагіату покликані спеціально розроблені програми. Один з найпопулярніших сервісів — Turnitin.com. Програма, закладена в його основу, дозволяє створювати цифровий портрет вхідного тексту студента, а потім порівнює його зі зразками власної бази даних, а також мільйонами інших Інтернет-ресурсів. Клієнт отримує «звіт про оригінальність» протягом 24 годин. Нині у Turnitin.com. понад 20 тисяч зареєстрованих користувачів у 20 країнах світу. В Америці програму передплачують цілими штатами. Ціна за аналіз роботи одного студента на рік обходиться в 50 центів.

Донедавна керівництво українських вузів нарікало на відсутність подібної «зброї» у боротьбі з ледачим студентом. Недавно група співробітників Національного авіаційного університету (НАУ) та Національної академії наук України презентували комп’ютерну систему виявлення плагіату в українсько- та російськомовних текстах, яка не має аналогів на терені СНД.

— На сьогодні в наших вузах повна сваволя: викладачі приймають інтернетівські реферати, а часто і самі продають роботи випускників, — розповідає один з авторів проекту, директор науково-виробничого підприємства ООО «Авіа-Центр» Анатолій Шевченко. — Наша пошукова система змінює логіку поведінки у навчальному закладі. Як вона працює? По-перше, необхідно створити базу даних студентських робіт. За нормативними документами студент має подавати курсову в друкованому вигляді. Якщо так, то десь є і електронна версія. Ввівши за правило здавання дискети, ми зможемо в комп’ютері кафедри накопичити базу даних. Далі всі роботи наступних курсів звіряються з роботами попередніх років. І вже за три роки базові роботи, з яких цуплять абзацами, сторінками і цілими розділами, вичерпають себе. Система проста у користуванні. Вводяться необхідні дані: дисципліна, назва і вид роботи, прізвище студента та викладача. Потім обираються параметри бази, в якій проводиться перевірка. Для наших студентів база українська. Роботи іноземців перевіряються спочатку в локальній базі, а потім відсилають в інтернет на наш пошуковий сервер.

За словами пана Шевченка, система змусить викладача бути прискіпливішим при прийомі робіт. А студенту не дасть відкрутитися: на екрані висвітиться джерело запозичення зі списку захищених робіт. До всього, система підкреслить рожевим кольором заміну слів синонімами, жовтим — переклад з іншої мови. І, так би мовити, на десерт видасть список використаних сайтів.

Треба наголосити, вітчизняна система має переваги у порівнянні з найпопулярнішою в англомовних академічних колах, створеною професором Блюмфельдом з Університету Вірджінія (США). Його схема не дуже зручна: сумнівні роботи надсилаються в офіс, де проходять перевірку інтернетом. Пошук відбувається за ключовими словами і з мережі приходить півмільйона текстів, в яких ще треба розібратися. Вітчизняні розробники натомість створили локальні системи, які можна встановити на кожній кафедрі. Ще однією перевагою є полімовність програми: окрім української і російської, вона розпізнає англійську і французьку мови. Невдовзі система працюватиме ще й з німецькими та іспанськими текстами. Ще одна перевага — швидкість перевірки: від 500 — 800 друкованих аркушів в секунду.

Як стверджують автори проекту, розробка програми зайняла три роки. Вища акредитаційна комісія привітала з унікальним винаходом, але впровадження системи в життя, як часто буває, застопорилося через відсутність коштів.

— Якби вузи об’єдналися задля встановлення системи, сума була б невеликою, а престиж кожного з них зростав би, — пропонує вихід з ситуації пан Шевченко. — В середньому «репутація» коштуватиме 10—15 тис. грн. Але ціна залежить від кількості оснащених системою місць в навчальному закладі і його географічного розташування. В пакет послуг входить створення бази даних, а також навчання персоналу.

Найкращим доказом життєздатності системи була її практична апробація на кафедрі комп’ютерних систем і управління НАУ. За словами наукового керівника проекту Олександра Литвиненка, експеримент мав сумні наслідки. Багатьох викладачів було спіймано на продажі робіт випускників. Деякі викладачі протягом трьох років вели одні й ті самі дипломні проекти. Однак плагіатори лишилися непокараними.

— На жаль, при захисті роботи ми не маємо права занижувати оцінку за плагіат, — пояснює О.Литвиненко. — Адже в методичних вказівках Міносвіти нічого про це не сказано! Критерії оцінювання були прийняті ще за радянських часів і потребують перегляду. Оскільки Міносвіти ще не визначило інструменту боротьби з плагіатом, ми можемо лише посварити студента, але не знизити оцінку. Тоді як у західних університетах лише за факт компіляції слухача можуть відрахувати з навчального закладу без права поновлення і відшкодування грошей за навчання.