Хто у виші господар? Українським студентам хочуть дати більше прав

У Верховній раді України зареєстровано законопроєкт, який розширює права органів студентського самоврядування. Його автори — 41 народний депутат. Такого інтересу законотворців ми не пам′ятаємо з 2010 року, коли в парламенті ухвалили перший законопроєкт щодо прав студентських об’єднань. У Європейському просторі вищої освіти це — звичайна практика організації студентів для захисту їхніх прав та представлення інтересів. Наприклад, у Великій Британії схожі організації існують понад століття, а в українських закладах вищої освіти (ЗВО) почали створюватися після розпаду СРСР. 

Інтерес законотворців до студентського самоврядування можна пояснити досить просто — до Верховної ради IX скликання нарешті увійшли колишні активісти органів студентського самоврядування (ОСС). 

Однак новий законопроєкт виглядає як косметичний ремонт. У ньому містяться кілька пропозицій, котрі, теоретично, можуть посилити роль студентів у житті їхніх університетів, але радикально нових ідей законопроєкт не пропонує. Проте навіть незначні зміни вже викликали певні дискусії, що очікувано в нашій певною мірою консервативній системі освіти. Тож розглянемо ідеї нового законопроєкту.

Перша. В органах управління університетів має бути більше студентів. 

Законодавці пропонують збільшити представництво студентів у вчених радах (з 10 до 20% від загального складу) та конференціях трудових колективів (з 15 до 20%). 

Представники студентства вже понад десятиліття беруть участь у роботі цих органів. Я сама входила до вченої ради університету в студентські роки, тож можу з власного досвіду заявити, що присутність студентів в органах управління ЗВО вигідна для обох сторін. Студенти можуть обстоювати свої права та інтереси, вносити важливі для них пропозиції, а викладачі й адміністрація — отримувати зворотний зв′язок щодо впливу їхніх рішень на студентство. Посилення представництва студентів потенційно може посприяти тому, що наші навчальні заклади стануть більш студенто-орієнтованими. Врешті-решт, студенти становлять найбільшу частину академічної спільноти.

Народні депутати пропонують розширити повноваження студентського самоврядування, зобов’язавши ЗВО погоджувати кандидатів на адміністративні посади зі представниками студентів у студентських гуртожитках. Згідно з чинним законом, представники студентів вже погоджують призначення заступників деканів/проректорів з виховної роботи. Крім того, вони сьогодні мають 15% голосів на виборах ректора. Всі ці повноваження можуть зробити студентів не просто споживачами освітніх послуг, а активними членами академічної спільноти.

Проте народні депутати не обґрунтували зазначених пропозицій, що дало привід керівниками ЗВО критикувати законопроєкт. На їхню думку, збільшення кількості студентів у вчених радах нівелює їх значення. Адміністратори не бажають погоджувати свої рішення зі студентами, бо це може призвести до управлінського хаосу. Студенти не є фахівцями, вони не несуть відповідальності за ухвалення рішень. Водночас збільшення відсотка представників студентів означає пропорційне зменшення представництва адміністративного складу університетських працівників, а відповідно — і послаблення їхнього впливу. Тоді як чимало їх входить до органів управління університету за своєю посадою. 

Водночас головним викликом для ефективної участі студентів в управлінні ЗВО є, радше, не кількість їхніх представників, а їх якість. Для студентського самоврядування характерна швидка плинність кадрів. Зазвичай студенти беруть участь у роботі ОСС упродовж років двох. Незважаючи на три десятиліття історії студентського самоврядування в Україні, в багатьох ЗВО так і не сформувалася культура підготовки студентських активістів. Не завжди на місцях є навчальні матеріали чи проводяться заходи, які б готували представників студентства до ефективної співпраці з адміністраціями ЗВО та владою. 

Натомість не всі керівники університетів вітають участь студентів в управлінні ЗВО ще й тому, що студенти — часто найбільш незалежні й інколи непередбачувані учасники академічної спільноти. Вони можуть виступати як союзниками, так і противниками адміністрацій університетів. З цим пов′язана ще одна проблема студентського самоврядування, яку намагаються розв'язати законотворці, — незалежність студентських організацій. Часто керівники ЗВО віддають перевагу не кваліфікованим, а підконтрольним студентським представникам, які не перешкоджатимуть просуванню інтересів адміністрації. 

Друга ідея законопроєкту — намагання знайти запобіжники, які не дадуть адміністрації та викладачам впливати на студентське самоврядування.

Аби просувати власні інтереси, адміністратори ЗВО, у кращих совєтських традиціях, нерідко втручаються в роботу ОСС. Траплялися випадки, коли студентським активістам погрожували позбавленням стипендії, виселенням із гуртожитку чи навіть відрахуванням. Але загалом в українських університетах можна побачити приклади всіх рівнів участі молоді в суспільному житті згідно з драбиною Харта — від маніпуляцій студентами до реального спільного прийняття рішень. 

Законотворці пропонують розв'язати проблему втручання адміністрації в роботу ОСС, ухваливши таку норму:

«Адміністрація закладу вищої освіти (особи, що обіймають посади, які передбачають виконання адміністративно-управлінських функцій) та наукові, науково-педагогічні, педагогічні працівники не мають права втручатися в діяльність органів студентського самоврядування. 

Рішення органів студентського самоврядування, прийняті в межах їх компетенції та доведені до відома адміністрації, не потребують затвердження, схвалення чи введення в дію керівником, іншими органами управління закладу вищої освіти.

Обмеження здобувачів вищої освіти у праві на здобуття вищої освіти у зв’язку з їх участю у студентському самоврядуванні не допускається.»

На практиці реалізація цієї норми закону не видається можливою. По-перше, не передбачено будь-якого покарання за її порушення. По-друге, формально права студентів обмежуються не через їхню активну позицію. Найпоширенішою маніпуляцією є залякування студентів заниженими оцінками на сесії або відрахуванням за неуспішність у навчанні. Відтак довести, що студента «завалили» на сесії через активну позицію, вкрай складно. 

Народні депутати пропонують знизити ризики академічної неуспішності лідерів ОСС, надавши їм академічну відпустку на час повноважень. Зокрема законопроєкт дає таке право голові органу студентського самоврядування, що може стати позитивною новацією. Відпустка від навчання дозволить голові ОСС сфокусуватися на якісному виконанні роботи. Проте не лише лідер ОСС може зазнавати тиску, тож право на академічну відпустку варто поширити й на інших обраних членів ОСС. Правда, поки що невідомо, чи готові студенти відстрочити своє навчання задля можливості представляти інтереси своєї спільноти. 

Третя ідея законопроєкту — зобов’язати університети фінансувати громадські організації ОСС. 

Університети системно не виконують чинного законодавства в частині фінансування студентського самоврядування. На нього ЗВО має виділяти не менше 0.5% власних надходжень. Законотворці пропонують зобов'язати адміністрацію університетів перераховувати кошти на діяльність студентського самоврядування до громадських організацій, які можуть утворювати ОСС. Проте важко уявити, щоб керівники ЗВО на це погодилися.

Імовірно, що адміністрації університетів і далі ухилятимуться від виконання відповідної норми закону через ризики неспроможності ОСС відзвітувати за витрачені кошти. Деякі студентські ради вже мають зареєстровані громадські організації. Одним студентським лідерам вдається успішно управляти громадськими об'єднаннями, тоді як інші зіштовхуються з серйозними викликами через брак ресурсів та кадрів. Пам'ятаємо ж, що ОСС не мають у штаті професійних бухгалтерів і юристів, аби забезпечувати діяльність громадської організації. Студентських лідерів обирають не за їхнє вміння вести бухгалтерію і складати податкові звіти, а за їхню здатність представляти інтереси інших студентів. 

Що далі?

У парламентських кулуарах уже подейкують, що скоро з’являться альтернативні законопроєкти стосовно прав студентського самоврядування. Очевидно, деякі з них можуть бути пролобійовані ректорами і ставитимуть за мету захистити вотчину керівників ЗВО від втручання студентських активістів. Поки що незрозумілою залишається й позиція Міністерства освіти і науки, яке опікується питанням управління в університетах. 

На жаль, законотворці не залучили до розробки законопроєктів представників студентства, що прямо суперечить ідеї участі студентів у прийнятті рішень. Народним депутатам потрібно почати ґрунтовні консультації щодо потреб студентського самоврядування насамперед із самими студентами. Студентам та їх об’єднанням варто активно долучитися до законотворчого процесу. Українська асоціація студентів, яка має чималий досвід розробки законодавчих ініціатив, мала би провести всеукраїнське обговорення законопроєкту і подати пропозиції студентів на розгляд парламентаріїв. 

Усі статті Єлизавети Щепетильникової читайте тут.