Інституційна пастка академічної доброчесності

З останніх - гучне викриття Тетяною Пархоменко академічного плагіату трьох членів НАЗЯВО та не менш гучне виправдання двох із них з одночасним звинуваченням самої викривачки.

Нагадаємо, що роботу першого складу НАЗЯВО спочатку заблокував міністр Сергій Квіт внаслідок потрапляння туди люстрованих осіб, а далі - до припинення діяльності - доклала руку міністр Лілія Гриневич, якій удалося через проведення норм Прикінцевих та перехідних положень ЗУ "Про освіту" перезавантажити цей орган.

НАОКВО Сер.Квит.lb.ua

Що становить рушійну силу невщухаючих скандалів навколо НАЗЯВО? Що не так із цим органом?

Загальновизнаною аксіомою є твердження, що влада розбещує. Тому кожна влада має бути обмежена.

Головним інструментом обмежень є встановлення норм, правил, що призначаються для регулювання поведінки/відносин у корисному для загалу напрямі. Система цих норм становить суспільні інститути - закони і структуру органів, які їх реалізують. Найбільшою інституційною структурою суспільств є держава. Проте не лише держава може регулювати суспільно важливі відносини. Самоорганізовані, самоврядні спільноти також цілком спроможні виконувати функції інститутів.

Інститути призначені не лише для обмеження чи структурування владних відносин. Насамперед вони потрібні для вирішення конфліктів, подолання проблем та виконання функції вирішення спорів.

Якщо проаналізуємо дизайн інститутів вищої освіти, заданий ЗУ "Про вищу освіту" та ЗУ "Про освіту", то побачимо два нових принципи - автономії та академічної доброчесності. Це суспільні інновації, що задали новий вектор розвитку. З ними пов'язані як можливості, так і проблеми. Але якщо смаку можливостей - за браком імплементації - ще ніхто не відчув, то з проблемами/конфліктами якраз "усе гаразд". Саме інституційна неспроможність втілити нові принципи, тобто реалізувати новий дизайн відносин у вищій освіті, є джерелом конфліктів і проблем.

Перший із конфліктів стосується розподілу влади між державою в особі ЦОВВ - Міністерства освіти і науки (МОН) - та іншими стейкголдерами: університетами, бізнесом, громадськістю, академіями наук, студентами та їхніми родинами. Очевидно, що, відповідно до нового дизайну, НАЗЯВО має бути незалежною самоврядною організацією, яка виникає на основі самоорганізації спільноти стейкголдерів.

Як свідчать події останніх чотирьох років, саме МОН зазіхає на незалежність і самоврядність НАЗЯВО, застосовуючи законодавчу та нормотворчу ініціативи і вплив міністрів. Згадаємо лише сумнозвісний конкурсний відбір до нового складу на базі МОН, що пройшов із низкою порушень, через які триває судова тяганина.

Окремої уваги заслуговує фінансове узалежнення НАЗЯВО від МОН, - кошти бюджету перерозподіляються через ЦОВВ, а мають бути зазначені окремим рядком у Державному бюджеті України. Чому КНУ ім. Т. Шевченка повинен фінансуватися безпосередньо з держбюджету, поза розподільчою системою МОН, а НАЗЯВО - ні? Очевидно, що вага і вплив цього органу на порядок вищі, ніж провідного університету.

Отже, держава в особі відповідальних осіб систематично опирається незалежності НАЗЯВО. Більше того, передбачаємо, що ця традиція збережеться й за нового міністра освіти і науки. Тому звертаємо увагу стейкголдерів, - треба вносити зміни до ЗУ "Про вищу освіту", які сприяли б вирішенню цього конфлікту.

Другий із наявних конфліктів стосується задоволення приватних та корпоративних інтересів, на противагу загальному, в частині дотримання принципу академічної доброчесності. В період дії нового закону науково-освітянська спільнота неодноразово ставала свідком вирішення таких конфліктів на користь академічно недоброчесних фігурантів. Згадаємо гучні справи дружини віце-прем'єр-міністра Катерини Кириленко, вихованки НПУ ім. Драгоманова Чжан Сінь, декана економічного факультету Ужгородського національного університету Віталія Сержанова. Більше того, статистика звернень до МОН із приводу академічного плагіату, ініційована членами "Дисергейту", свідчить, що лише приблизно в половині випадків атестаційна колегія МОН приймає рішення про скасування рішень спеціалізованих учених рад. Але такі звернення становлять 0,5% від усіх атестаційних справ, що розглядаються, тобто, по суті, є винятками. Отже, навіть у таких надзвичайних випадках використовуються всі можливі механізми для захисту несумлінних представників спільноти та їхніх спецрад, університетів. При цьому тисячі робіт залишаються без перевірки, оскільки ресурсів громадськості замало для їх охоплення, а механізму державного контролю - немає.

Варто відзначити кілька маніпуляцій із боку захисників дій НАЗЯВО в питанні розгляду плагіату членів цього агентства (хоча вони не є новими й неодноразово використовувалися раніше захисниками недоброчесних осіб). Перша - буцім звинувачення членів НАЗЯВО в академічному плагіаті "руйнують інституції". Ні, такі звинувачення зовсім не є руйнуванням інституцій, - їх руйнують ті, хто відмовляється адекватно реагувати й ставить у пріоритетну позицію особисті та корпоративні інтереси, захист "свого кола", хоча це шкодить цілям і стратегічним завданням самої інституції.

Друга - використання англійськомовної лексики як евфемізмів для терміну "академічна недоброчесність": був використаний термін "poor academic quality", що можна приблизно перекласти як "погана академічна якість". І англійська, і українська мови дуже багаті на синоніми, проте коли якісь дії чітко відповідають визначенню, наведеному в законодавстві, мав би використовуватися саме відповідний термін законодавства, а схильність до філологічної творчості мала б розглядатись як маніпуляція з метою викривлення суті.

Третя маніпуляція: члени НАЗЯВО визначили текст пана Бутенка, в якому Тетяна Пархоменко знайшла плагіат, як "ненауковий" і тому вирішили не розглядати питання плагіату в ньому. Проте, згідно зі згаданою вище статтею 42 Закону України "Про освіту", означення академічного плагіату не містить вимоги щодо науковості тексту, в якому може бути виявлений академічний плагіат: ідеться про "оприлюднення (частково або повністю) наукових (творчих) результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного дослідження (творчості) та/або відтворення опублікованих текстів (оприлюднених творів мистецтва) інших авторів без зазначення авторства".

Виправдання академічного плагіату двох обраних членів під час розгляду їхніх справ у НАЗЯВО дає підстави припускати такі наслідки:

створення небезпечного прецеденту для оцінки наступних випадків як із боку членів НАЗЯВО, так і з боку академічно недоброчесних фігурантів;

загроза несправедливого судового переслідування заявників унаслідок інституціоналізованого рішення про відсутність академічного плагіату, оскільки саме НАЗЯВО уповноважений вирішувати такі спори і є останньою суспільною інстанцією, яка приймає рішення щодо цього;

використання інституту задля контролю над системою атестації кадрів та отримання вигоди від захисту несумлінних науковців і корпорацій.

Щоб запобігти таким ситуаціям у майбутньому, варто внести зміни до законодавства в частині перевірки доробку обраних членів на наявність академічного плагіату, фальсифікацій, фабрикувань до їх затвердження, а також якщо такі факти виявилися під час виконання повноважень, для уникнення конфлікту інтересів передбачити перевірку незалежними експертами/органами.

Окремого слова заслуговує звинувачення у "плагіаті" відомої викривачки Тетяни Пархоменко, яке скидається на спосіб її дискредитації (вона працює в секретаріаті НАЗЯВО). Очевидно, що інституційний орган не повинен діяти таким чином, оскільки ознакою нормального функціонування є мирне розв'язання конфліктів, а не додавання скандалів у дискурс.

Більше того, банальний трудовий конфлікт позначився на спроможності органу виконувати свої повноваження і звузив для суспільства поле можливостей діяти відповідно до принципу академічної доброчесності. Це велика інституційна поразка, бо ми не можемо відіграти події назад. Аналогічна ситуація мала місце у червні 2016 року, коли Атестаційна колегія МОН виправдала Катерину Кириленко, що надалі призвело до руйнування інституту позбавлення наукового ступеня.

Третій конфлікт пов'язаний із управлінням вищою освітою, оскільки чинна централізована модель не відповідає передбаченій у ЗУ "Про вищу освіту" мультицентралізованій, тобто такій, у якій кількість центрів управління відповідає кількості суб'єктів, які мають автономію. В таких умовах треба переосмислювати роль як МОН, так і НАЗЯВО. Вони мають перетворитися на диригентські структури, які координують злагоджене функціонування системи. Проте за наявності нинішніх повноважень та практик навряд чи вдасться безболісно здійснити такий перехід, бо існуватиме спокуса залишити суб'єкти під власним впливом і контролем. Тому вже тепер варто думати про скорочення повноважень МОН та перерозподіл повноважень НАЗЯВО. Головною проблемою мультицентралізованої системи є фінансове забезпечення. Саме від її вирішення залежить успіх реформування. Проте поки що не створено моделі досягнення оптимального балансу інтересів у розподілі фінансів, зокрема між провідними та регіональними центрами, універсальними і спеціалізованими, такими, що підпорядковані МОН або іншим відомствам.

Чи зможе НАЗЯВО як інституційний орган сприяти подоланню означених конфліктів?

Це питання відкрите і пов'язане з такими чинниками:

- наявністю реалістичної моделі дійсності і відповідної їй візії та стратегії змін у вищій освіті;

- відмінною командою, до якої входять найкращі фахівці та залучені експерти з бездоганною репутацією;

- достатнім матеріальним і фінансовим забезпеченням;

- якістю гавернменту та менеджменту;

- відкритою, демократичною взаємодією зі стейкголдерами. Гуртуванням спільноти;

- вдалою комунікаційною політикою;

- вмінням визнавати і виправляти помилки, а також здатністю мінімізувати ризики, зокрема репутаційні.

Поки що інституційна спроможність нового НАЗЯВО не відповідає очікуванням. На етапі становлення органу важливо подбати про головне - встановити червоні лінії, які унеможливлять його захоплення та перетворення на структуру імітації. А для цього треба мислити як інституціоналісти, діяти як інституціоналісти, бути інституціоналістами.

Закон України "Про освіту" не містить чітких вказівок, хто і як має встановлювати факти академічної недоброчесності, якщо відповідна особа не є здобувачем освіти чи наукового ступеня. Хоча серед санкцій передбачено: "За порушення академічної доброчесності педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники закладів освіти можуть бути притягнені до такої академічної відповідальності: ... позбавлення права брати участь у роботі визначених законом органів чи займати визначені законом посади". На жаль, зазначений закон не вимагає від членів НАЗЯВО дотримання принципів академічної доброчесності й не вимагає перевірки академічної доброчесності до допуску до конкурсу.

Проте, на нашу думку, цей закон містить досить чіткі визначення для того, щоб у більшості випадків академічний плагіат міг бути встановлений будь-якою функціонально грамотною особою, котра здатна порівняти два тексти. Певні проблеми можуть становити коректне датування двох порівнюваних текстів (відомі випадки фальшивого датування видань приватних друкарень, які вчасно не надсилалися до нормативно визначених бібліотек і не були зареєстровані цими бібліотеками) та ситуації, коли звинувачення в академічному плагіаті виникають у результаті співавторства кількох осіб: коли одна з цих осіб публікує результати спільної роботи як власні .

Окремим випадком є також математичні тексти, в яких власне тексти й формули можуть збігатися навіть параграфами чи сторінками і при цьому жодним чином не бути плагіатом (у математичних роботах використовуються досить усталені фрази та міркування), посилання на результати інших людей традиційно можуть даватися без цитування конкретних праць (наприклад, "теорема Піфагора"). Але досить легко зробити повністю плагіатний текст "неплагіатом для неспеціаліста", якщо замінити літери в позначеннях, замінити терміни на нові вигадані та замінити математичні вирази на еквівалентні й дуже перефразувати виклад. Проте для математиків встановлення оригінальності результатів зазвичай не є великою проблемою, і в математичних статтях чітко вказується, які саме результати автори презентують як нові та власні. Очевидно, у відповідних нормативних документах варто зазначати, що встановлення академічного плагіату у "формульних" та "числових" галузях потребує участі експертів. Ми не змогли знайти застосовних міжнародних документів щодо математичних текстів, - очевидно, світова математична спільнота переважно вирішує ці питання всередині самої спільноти. Проте, можливо, слід спеціально обговорити цю проблему серед українських математиків і визначити якісь орієнтири, бо є приклади "формульного" плагіату в математиці, у природничих та технічних науках.

Проте в українських спільнотах багатьох "текстових" наук (відомі численні приклади академічної недоброчесності, наприклад, у педагогічних, філософських науках, соціальних комунікаціях, літературознавстві) проблема недоброчесності не може бути вирішена всередині спільнот: більшість членів цих спільнот або самі вдаються до недоброчесності, або вважають найвищим пріоритетом корпоративну солідарність і категорично не висловлюються проти конкретних осіб, звинувачених у недоброчесності, або готові оголошувати чорне білим задля збереження власного статусу. І тут роль і окремих викривачів, і інститутів (МОН, НАЗЯВО, відповідних органів навчальних закладів) надзвичайно важлива.

Цікаво, що чистий академічний плагіат трапляється рідко, - зазвичай замінюються об'єкти "дослідження", деякі числові показники, тобто до академічного плагіату додаються фабрикація й фальсифікація, і такі роботи в багатьох спільнотах категорично не визнаються академічним плагіатом. Для майстер-класів із пошуку академічного плагіату ми використовували пошук дисертацій за ключовими словами, наприклад "культура праці" та "культура труда" (для пошуку відповідних російських дисертацій). Таким чином можна знайти численні дисертації з педагогіки для різних навчальних предметів і вікових груп, у яких, практично, збігаються опис методики, висновки й посилання (в українських дисертаціях додані посилання на українських педагогічних класиків, проте посилання на російських класиків з російських дисертацій залишаються). Числові дані результатів "анкетувань" очевидно підозрілі для математика, хоча досить складно пояснити нематематикам, чому це так. Є спеціальний вид послуг для недоброчесних педагогів, психологів, медиків: генерація наборів числових даних, які видаються правдоподібними для неграмотних у числах осіб. Аналогічні результати дає пошук за багатьма іншими стійкими педагогічними словосполученнями. Навряд чи такі "дослідження" та підвищена оплата викладацької або адміністративної діяльності їх авторів є ефективним використанням бюджетних коштів, навіть якщо хтось проводив справжні анкетування.

Ми добре розуміємо, що проблема академічної недоброчесності - дуже складна, і повністю вона не вирішена в жодній країні. Можна довго говорити про коріння недоброчесності, пріоритет корпоративної лояльності та викривати недоброчесність, - але коли ми хочемо мати освітні можливості не лише на окремих острівцях підтримки академічних цінностей, якщо ми хочемо довіряти експертам у різних галузях, потрібно будувати і інституції, і цінності, і довіру. Так, лише покараннями ми нічого не досягнемо, але без розгляду конкретних випадків викритої академічної недоброчесності та хибних практик застосування маніпуляцій і покривання "своїх" не можна говорити про якусь ефективність системи освіти.

Насамкінець: сценарій повної деградації системи освіти - це послідовно оголошувати академічний плагіат "поганою академічною якістю", яка не шкодить спроможності оцінювати якість і результати освіти, або ж оголошувати тексти відповідальних осіб, у котрих знайдено плагіат, "просто публіцистичними" та жорстко карати викривачів за нібито "наклеп". Але в такій ситуації постає питання: замість витрачання коштів і зусиль на передрук чужих текстів (дослівно чи з простою заміною назв країн, ліків і вікових груп) та імітації якості освіти й самої освіти, чи не краще МОН орендувати куток у симпатичному кіоску з тортами і кавою біля свого центрального офісу, де продавати дипломи кандидатів і докторів наук? Це буде значно ефективніше, з погляду фінансової політики, та й можна одразу відзначити новий папірець кавою з тортиком. А люди, котрі хочуть займатися наукою, поїдуть до країн, у яких цінуються наукові результати і неприйнятна академічна недоброчесність. Проте навряд чи такий сценарій бажаний для суспільства.

Академічна доброчесність - необхідна складова реальної якості реальної освіти. Жодна кількість паперів, стандартів, відділів та цілих інститутів "забезпечення якості освіти" в університетах не забезпечить якості, якщо й надалі толеруватимуться плагіат, фальсифікації та фабрикації наукових результатів.