ІМПЕРІЇ МАЙБУТНЬОГО — ІМПЕРІЇ РОЗУМУ

Поділитися
До позитивних тенденцій сучасної української освіти найчастіше зараховують комп’ютеризацію середніх і вищих навчальних закладів, модернізацію галузі, її «підгонку» до сучасних вимог суспільства...

До позитивних тенденцій сучасної української освіти найчастіше зараховують комп’ютеризацію середніх і вищих навчальних закладів, модернізацію галузі, її «підгонку» до сучасних вимог суспільства. Часто акцент у цих питаннях робиться на суто технічному боці справи. Моє покоління може легко пригадати народження в 60-х роках уже минулого століття звичайної механічної рахункової машини, чомусь під ім’ям того, хто мав «гаряче серце й холодну голову». З її появою навіть освічені люди передрікали смерть математиці. Але примітивний «Фелікс» пішов у небуття, а бабуся-математика залишилася...

Перепрошую за консерватизм, але в сьогоднішній українській освіті існують проблеми, не менш важливі, ніж комп’ютеризація. Про них і розмірковує ректор Мелітопольського державного педагогічного університету, депутат Запорізької обласної ради, голова комісії Запорізької обласної ради з питань освіти, науки та культури Іван АНОСОВ.

— Сьогодні вже ніхто не заперечить, що система освіти має бути адаптована до вимог сучасного суспільства, — вважає Іван Павлович. — Тобто питання сучасності освіти напряму пов’язане з фінансуванням галузі. Настав час переходити від кошторисного фінансування освітніх установ до фінансування за результатом, тобто за обсягом освітніх послуг. Це означає, що значна частина бюджетних коштів за надані послуги має надходити у вузи через студентів, котрі своїм вибором «підстьобуватимуть» конкуренцію.

Сьогодні багато сперечаються, чи затребувана наша вища освіта в її нинішньому обсязі? Можу з усією відповідальністю заявити: затребувана. Вища освіта визначає розвиток нації. Інформаційне суспільство передбачає зайнятість 70—80% населення інтелектуальною працею. Тому тут доречно пригадати ті об’єктивні причини затяжної кризи в науці та вищій освіті. Йдеться про недостатність капіталізації української економіки, що спричиняє відсутність економічної оцінки інтелектуальної власності. Водночас ринок — засіб регуляції економічних відносин, а не духовного життя суспільства. А освіта належить саме до духовної сфери, і помилки в цій галузі можуть призвести до найбільш руйнівних наслідків. Якщо говоримо про педагогічні університети, то необхідно відзначити: у процесі навчання потрібно займатися не лише освітою, а й вихованням. Виховання не протиставлене освіті, саме воно стоїть на чільному місці, а освіта завжди виступала лише частиною виховання.

Існують три основні ідеї освіти: відновлення зв’язку середньої і вищої школи, зміцнення державного статусу вчителів та викладачів вузів і зміцнення взаємних обов’язків освіти й держави. Лише в такий спосіб українська школа зможе зберегти кращі традиції вітчизняної освіти й дасть молодому поколінню знання і створить всі умови для духовного виховання.

Це — по-перше. По-друге, необдуманий експеримент, проведений під прапором доступності освіти, себе не виправдовує. Та й як могли дати позитивний ефект два різноспрямовані процеси: з одного боку, вищу школу залишали професіонали, з іншого — зростала кількість вузів і, відповідно, кількість їхніх працівників? А либонь на виховання кадрів вищої школи витрачаються роки копіткої праці... Розв’язання цієї проблеми може бути лише одне — якісна освіта. Нині вже ані політики, ані економісти не заперечать, що для розвитку суспільства й економічного зростання важливі саме нові технології, що базуються на нових ідеях і нових знаннях. І пригадаємо того ж таки Черчілля, котрий стверджував, що імперії майбутнього — це імперії розуму... Саме освіта має стати пріоритетною сферою при розподілі обмежених бюджетних ресурсів.

Освіта — єдина соціальна галузь, яка безпосередньо бере участь у формуванні передумов економічного зростання. Та де там: нові українські капіталісти направляють своїх дітей навчатися за кордон. Яке їм діло до вітчизняної вищої освіти?.. А либонь відправити свою дитину на навчання до англійського коледжу ще зовсім не означає забезпечити їй щастя: воно багато в чому залежить від того, якими будуть рідна країна, її культура, рівень освіченості її народу. Фінансова допомога народній просвіті — безпрограшні інвестиції. Залишивши ж сферу освіти без підтримки, ризикуємо непомітно повернутися в країну, де унеможливляться чимало вже звичних речей. Зокрема і свобода підприємництва.

Мене не вельми тішить, коли стихійно виникають і множаться приватні вузи, коледжі, ліцеї і гімназії, мета яких — одержати більше грошей за навчання. Вони самі затверджують собі програми, роблячи наголос на економіці, правознавстві, іноземних мовах. За рахунок цього в багатьох новоспечених навчальних закладах скорочуються години на викладання фізики, хімії, історії і літератури — того, що протистоїть дегуманізації суспільства. Адже немає сьогодні потреби доводити: відбудовувати й розвивати освіту можна лише з допомогою відродження філології. Слово — єдиний шлях і засіб здобуття освіти. Мова — основне джерело духовності й речовинного досвіду поколінь і водночас основа культури. Класична література потрібна всім.

Сьогодні — не 20-ті роки минулого століття, коли можна «скинути з корабля сучасності» кращих письменників, композиторів і художників. Звісно, простіше і навіть вигідніше зганяти людей на величезні стадіони й розважати їх ревищем, гарчанням і епілептичними конвульсіями псевдомайстрів культури. Усе це породило одну з найгостріших проблем нашого суспільства — десоціалізацію молоді. Так ми не виплекаємо нову інтелігенцію.

Переважна більшість приватних навчальних закладів паразитує на тілі державних, використовуючи їхню матеріальну базу, бібліотеки, викладацький склад. Низькою якістю підготовки студентів вони завдають шкоди вищій освіті, нерідко займаючись узаконеним продажем дипломів, даючи убогі знання й водночас роблячи «ставку» на модні нині професії. Соцопитування показують: молоде покоління готове піти в бізнесмени, стати адвокатами і якщо навчатися у вузах, то все одно з наступною орієнтацією на комерційну діяльність. Але Україні потрібні не тільки власники таких дипломів.

Якщо ж ідеться про соціально-економічні реформи, то держава передусім має на увазі удосконалення законодавства, вироблення промислової політики, реформу державного управління тощо. Освіта як системотворчий елемент функціонування суспільства в такому контексті майже не розглядається: коли обговорюються проблеми освіти, то обговорюються лише аспекти її змісту й фінансування. Але освітня функція пов’язана не тільки з передачею накопичених знань наступному поколінню. Такі неприємні явища, як нетерпимість, ворожість, дискримінація, ксенофобія й етнічні конфлікти, нерідко є результатом неуцтва. Тому навчання і просвіта — важливий інструмент розвитку та зміцнення демократичних підвалин соціуму. Сама доступність знання для його рядових членів завжди була показником відкритості суспільства.

Давайте, нарешті, звернемося до нашого сучасного бізнесу. Хто сьогодні в Україні успішно веде його? Більшість успішних вітчизняних підприємців — колишні випускники природничонаукових факультетів. Водночас серед топ-бізнесменів, хоч як це дивно, мало тих, хто має економічну освіту. І при цьому сьогодні наша талановита молодь зіштовхується з вузівським менеджментом ще доперебудовних часів. Вузи стали розсадниками наукового й освітнього шовінізму, вони не бажають прийняти те, що диктує життя. Немає обговорення наукових досягнень, аналізу успіхів інших країн і причин нашого відставання. Мати активну еліту з освітою, яка відповідає часу, у таких умовах вельми складно. Що в даному випадку має зробити держава? Через нові методи навчання, через форуми й обговорення привернути увагу викладачів до проблем бізнесу, науки й освіти. Це не вимагає залучення в сферу освіти значних фінансових коштів.

Не менше загрожує українській освіті й «демографічна яма». За минуле десятиліття різко зменшилася кількість випускників школи і, відповідно, зменшилися конкурси в усі вузи... Водночас демографічна криза може поставити хрест на низькосортній комерційній освіті. Тон, як і в усьому цивілізованому світі, задаватимуть державні навчальні заклади (які сьогодні в нас, до речі, також не славляться якістю освіти через убоге фінансування).

Вихід із важкої фінансової ситуації є. На мою думку, авторитетним державним вузам потрібно зосередитися на продажі власних наукових розробок та інновацій. Це може залучити в освіту позабюджетні кошти. Хорошим прикладом на підтвердження моїх слів є досвід США, де з 1980 року університетам надано право використовувати свої розробки й розпоряджатися ними, що дозволило їм заробляти вже тоді до 40 мільярдів доларів на рік.

На закінчення хочу зачепити питання, порушене президентом відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» Петром Таланчуком, котрий виступив на сторінках «Дзеркала тижня» у №49 за 2003 р. Вважаю, немає необхідності вводити в курс навчання в українських вузах основи православ’я. Від часів Михайла Ломоносова наукові авторитети оберігали студентів від релігійної містики й ідеологічного фанатизму, відокремлювали науку й освіту від віри в дива, у потойбічне життя і надприродні сили. Протягом століть біблійні оповіді багаторазово зазнавали критики з позицій елементарного здорового глузду. І якщо вже є необхідність говорити про діалог освіти і релігії, то, відзначаючи його перспективу, хочу перевести проблему в іншу площину — майбутнє за синтезом знання і віри.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі