Хрестики в квадратики — не дитяча гра

Струшуючи з себе травневу зливу, відчиняю двері Київської школи №75. На вході цілий «наряд» із чергових, викладачів і охоронця просять показати запрошення на тестування і паспорт. Те, що мене сплутали з випускницею, сприймаю як комплімент: школу я закінчила давно. А справжні одинадцятикласники вже сидять за партами — слухають інструкції зі складання тесту з української мови. Сьогодні проставлятиме хрестики у квадратики «збірна команда» випускників (усього — 175) із п’яти шкіл Печерського району. В кожному класі по кілька парт вільні. Директор школи Алла Ратушна переконана: кожна дитина має право самостійно вирішувати, писати тест чи ні. Жоден із 68 випускників її школи не погодився пройти зовнішнє тестування. Тим часом 75-та школа вважається спеціалізованою, з поглибленим вивченням української мови.

— Ми проводили батьківські збори, — розповідає Алла Ратушна, — зачитували батькам наказ управління освіти, міністерства, проводили роз’яснювальну роботу серед дітей — нічого не допомогло. Батьки разом із дітьми написали заяви про відмову. Аргумент у них спільний: навіщо дітям зайвий раз нервувати? Краще вже написати випускний переказ, адже тренувались всі шкільні роки.

Проте навіть якби тутешній випускник і погодився прийти на тестування, до рідної школи не потрапив би. Умова зовнішнього тестування — повна об’єктивність. Заяви бажаючих подавалися в управління освіти, а їх списки по школах формував комп’ютер. Максимально «перемішані» і самі викладачі: по аудиторіях зачитують інструкції вчителі з іншого району. Педагоги 75-ї школи лише чергують на поверсі. У класі, де проходить тестування, присутній громадський спостерігач. Ним може бути представник батьківської громади, преси, вузу, власне – будь-хто, що попередньо зареєструвався.

Тож вважається, що підказки учневі чекати ні від кого. Списати теж ніяк — парти одна від одної розставлені на відстань 1,5 метра. При собі можна мати тільки чорну ручку і пляшку води. Однак умови написання тесту особливого хвилювання дитячим обличчям не додають. Для більшості випускників — це перевірка знань. Одинадцятикласниця Катерина Близнюк – уже студентка Міжрегіональної академії управління персоналом. Вступила одразу по закінченні курсу довузівської підготовки. В її рідній школі №78 існує угода з МАУП: випускні зараховують як вступні іспити. Тому пройти тестування — для неї формальність. Єдине, що насправді не подобається, – весь червень займе складання іспитів.

— Результати тестування з мови знатимемо тільки 19 червня, — каже Катерина Близнюк. — Якщо оцінка буде низька, маємо право писати переказ, який у цьому році перенесли з перших чисел аж на 21-ше. Тільки 23 червня довідаємося результати з алгебри або історії. А вже 24-го у нас випускний.

Нарешті дістають пакет із завданнями. Це скидається на ритуал: аби перевірити герметичність упаковки, кличуть третього за списком школяра. Після цього пакет розрізають і дістають тести. На кожну парту кладуть зошит із завданнями, він же й чернетка, а також чистовики: папірець «А» з квадратиками для відповідей і «Б» — для творчої роботи. На документи викладачі наклеюють штрих-код, за яким комп’ютер упізнає автора. На дошці викладач пише час завершення тестування 11:15 і, полегшено зітхнувши, бажає дітям: «Ні пуху!»

Рівно дві з половиною години школярі виконують тестові завдання. Здавши зошити хвилина в хвилину, як за секундоміром, жваво висипають із класів, ділячись враженнями. Більшість їх відгукуються про тест позитивно, мовляв, така форма перевірки знань стимулює вчити правила. Тим часом у диктантах і переказах можна «виїхати» на відчутті мови. Школярі зізнаються, що деякі клітинки закреслювали навмання.

— Погано, що ми мало готувалися до тестування, — серйозно міркують деякі випускники. Тестову систему варто впроваджувати з п’ятого класу, аби звикнути. Можна у формі тестів проводити поточні зрізи знань і випускний екзамен. Класичні письмові та усні іспити теж мають залишитися.

Крім суто тестових вправ, пропонувалося і творче завдання — написати про те, як випускник розуміє поняття «відповідальність». Школярі кажуть, що найбільше боялися, аби не випало завдання, пов’язане з конкретними датами життя і творчості видатних українських діячів. А з приводу відповідальності можна було трохи пофілософствувати. Наскільки добре це вдалося 42 тисячам відважних по всій країні, стане відомо 19 червня. Як обіцяють в Українському центрі оцінювання якості освіти, результати прийдуть, знову-таки, у герметично запакованих конвертах. У списках не буде ні імен, ні прізвищ, лише код, позначений на запрошенні, навпроти якого стоятиме оцінка. Таким чином організатори забезпечують конфіденційність результатів. У разі незгоди їх можна оскаржити в центрі, а також здати переказ у рідній школі. Але цей іспит не зараховуватиметься як вступний до вузу. Тож декому доведеться, у загальному підсумку, складати українську, математику або історію (на вибір) тричі!

Тим же, хто на тестуванні отримає високий бал, відчинено двері до вузів без вступних іспитів. Щоправда, не всі вищі навчальні заклади з цим погоджуються. Наприклад, ректор Національного університету «Києво-Могилянська академія» В’ячеслав Брюховецький наголошує, що при вступі братимуть до уваги результати зовнішнього тестування абітурієнта. Однак це зовсім не звільняє його від могилянських тестів.

Чи стане тестування «панацеєю від хабарництва»? Багато хто вважає, що говорити про це ще зарано. Пройдемо експеримент до кінця, отоді й побачимо.