ФОРМЕНЕ СВАВІЛЛЯ

3 вересня ц.р. мого сина не пустили до школи: немає форменого піджака. Сварили за це й раніше, у тому числі й працівники райвно, але не пустили вперше. Шкільна адміністрація посилається на указ Президента, датований 1996 роком, відповідно до якого носіння школярами форми стало обов’язковим «на підтримку ініціативи громадськості та пропозиції Міністерства освіти України».

Не розумію, навіщо це може бути потрібно «громадськості»? Адже очевидно, що прикрити таким способом соціальну нерівність неможливо. Це ще можна було зрозуміти років 30 тому, коли я навчався в школі. При зарплаті батьків у 300 карбованців, ціні горезвісної ковбаси — 3 крб./кг, коли виробництво дитячого одягу дотувалося державою і форма шилася із натуральних тканин — синтетика була дефіцитом — вона коштувала взагалі нічого, десь 15 карбованців. Та навіть тоді до такого не доходило, а носили її найчастіше діти, яким форму видавали безплатно, для яких вона була єдиним повсякденним і одночасно парадно-вихідним костюмом.

Нині, коли все не так, коли ціна одного лише піджака становить близько третини прожиткового мінімуму, а про склад тканини можна лише гадати, ретельність педагогів не може не дивувати. Невже їм невідомо, що нинішні діти відрізняють своїх однолітків не за одягом, а за наявністю таких «дрібничок», як комп’ютер, CD-плеєр, мобільний телефон? Невже незрозуміло, що тільки для мізерної частини громадян «формені» витрати непомітні, а для інших — дуже суттєві? І щоб уберегти своє чадо від моральної травми — не робити з нього білу ворону — їм доводиться або обмежити його в чомусь цікавішому, корисному та необхідному, або принижуватися перед шкільною адміністрацією, доводячи свою малозабезпеченість. Що, нарешті, для всіх разом — викинуті на вітер гроші.

Навіщо форма вчителям і шкільним чиновникам? Кажуть, є дослідження, відповідно до яких однаковий одяг сприяє концентрації уваги дитини на уроці. (Певне, настільки, що «перебиває» дзвінки мобільників.) Проте тоді логічно було б вдягти в уніформу насамперед самих учителів, оскільки саме вчитель перебуває в центрі уваги школяра на уроці й саме його вбрання може миготіти-заважати ходу навчального процесу. Якщо викладач нездатний захопити дітей предметом, причому тут їхній одяг? (До речі, цікаво, як поставилися б учителі-жінки до наказу носити одяг установленого кольору й покрою, та ще й придбати його за свій рахунок?)

Як бачимо, на користь форми залишився лише один вагомий аргумент — власне указ Президента. На думку спадає суща дурість: а може, хтось нелегкого 1996 року вирішив таким способом піднімати виробництво одягу, дії чиновників від освіти — лише уповільнена реакція держапарату, а вчителі (як колись управдоми з лотерейними квитками) — лише підневільні виконавці «світлого» задуму? Та чому за наш рахунок?

Що ж робити? Для початку, мені здається, варто було б у законодавчому порядку ввести для вчителів обов’язковий іспит на знання Конституції. Може, прекрасні слова про честь і гідність людини, про державу як гаранта прав і свобод громадян і т.п. проб’ються таки до їхньої свідомості крізь команди начальства.

P. S. Я небідна людина й можу купити сину шкільний піджак, але не вважаю для себе нормальним вдягати його в цю робу, а також витрачати свої гроші за вказівкою чиновників.