Фактор чавуну

Освіта - це те, що залишається, коли забувається все, чого навчали.

А. Ейнштейн

Одного разу в Донецькому техуніверситеті, де років 15 тому я працював професором кафедри промекології, студентка-заочниця складала мені іспит із екологічної безпеки, однак на жодне, навіть найпростіше запитання відповісти так і не змогла. "Візьмімо металургійний завод, - кажу я, - які в нього фактори забруднення природного середовища?" - Тривале мовчання. - "Ну що в метзаводу з димової труби викидається?" - з надією підказав я. - "Чавун!" - радісно випалила студентка.

Присягаюся, це не студентський жарт, на жаль, це сувора вишівська реальність! Можливо, зараз вам її відповідь здалася смішною, але тоді я не засміявся. Я... злякався. Сам не знаю, чого, - чи то її моторошнуватої дрімучості, чи то тієї ж таки чавунної болванки, яка чомусь вилетіла із заводської димової труби й ось-ось шваркне мене по голові, і тоді я вже не зможу працювати професором (але доцентом, мабуть, ще зможу...).

Ще одне зауваження. Англійську для навчання в університеті треба вчити, як казав Жванецький, "тщательнее". Якщо, приміром, ви, трохи вивчивши англійську, прийдете в американський госпіталь і скажете там: "Ай хев пейн ін спайн"
(I have pain in spine - У мене біль у хребті) - вас направлять у нейрохірургію. Якщо ж ви вчили вимову абияк, переплутали звучання слів і заявите в лікарні "Ай хев пайн ін спейн" (I have pine in Spain - У мене сосна в Іспанії) - вас направлять до психіатра…

* * *

Університети й коледжі США поділяються на два типи: приватні і "штатські" - тобто фінансовані з бюджетів окремих штатів (федеральних "держвишів" у США немає: історично склалося так, що освіта не згадується в Конституції США у 1787 р. Батькам-засновникам США, очевидно, було не до того). Всі університети у США - платні, безкоштовної післяшкільної освіти у США немає взагалі.

Післяшкільна освіта у США багатоступенева, вчитися треба буде довго, важко й дорого. Але справа варта заходу. Після середньої школи (high-school) американські діти зазвичай ідуть в community college (ну, а хто багатший - у приватний, престижніший). Такий коледж еквівалентний першим двом (загальним) курсам університету. Після коледжу йде університет (точніше, Undergraduate School всередині університету), і через два роки навчання ви отримуєте ступінь бакалавра (bachelor). Наступні два роки - навчання в Graduate School (але, як правило, в якомусь іншому університеті, вищому за рейтингом) - і ви отримуєте майстра (Master's degree). Провчившись після майстра ще два-три роки - можна отримати вчений ступінь Phd. (Але слід розуміти, що захист дисертації у США не веде до автоматичного просування по службі або до підвищення зарплатні, - це всього лише гарний запис у резюме, не більше; у США платять виключно за результат праці, а не за гарні папірці з печатками). Після бакалавра можна також вступити на два-три роки у спеціалізовану "вищу школу" - Law School або Business School, бажано вже при якомусь знаменитому університеті "з першої світової десятки". Але не так усе просто: для того, щоб тільки бути допущеним до конкурсу, треба скласти (і успішно, всередині топ-5%!) спеціальний величезний і надзвичайно складний тест - GMAT у бізнес-школу або LSAT - у лоєрську. (Є ще Medical School - але це "окрема пісня").

Ось після навчання в одній із таких суперпрестижних "School" вам майже гарантована робота в престижному місці за хорошу зарплату (для початку - 75 тис. дол./рік). Але безбідним життям ви заживете не скоро, - адже, припустімо, за два роки навчання в Harvard, Stanford або Yale University вам доведеться викласти 50 тис. дол. х2=100 тис. дол., плюс 180 тис. дол. за Business School, разом - 280 тис. дол., які ви, швидше за все, візьмете в банку в кредит і 10 років віддаватимете з відсотками. Але потім, до 40 років, коли ви повернете кредит, а ваша зарплатня підскочить до 300–500 тис. дол./рік (якщо будете працювати по 10–12 годин на добу, включно з вихідними, - а це не кожен витримає, бо може настати т.зв. "синдром вигоряння"), ви станете заможним американцем; можна буде і будинок купити (знову в кредит, але тепер уже не тяжкий), і дітей завести (раніше - ніяк!). Якщо ж ви закінчите "штатський" (тобто не приватний престижний) університет, - це коштуватиме значно дешевше - 25–35 тис. дол./рік, але й робота після нього вам світить "пісніша", та й знайти її буде важче. Зате якщо ви з незаможної сім'ї і добре навчаєтеся, - в такому університеті вам дадуть щорічний безоплатний грант на кілька тисяч доларів і можливість працювати всередині університету (так зв. "work-study" - 3–
4 години на день за 7 дол./година).

Ще раз хочу підкреслити виняткову важливість того, щоб навчатися у США в "правильному" університеті, тобто в університеті з "першої світової десятки": це деякі університети з т.зв. "Ліги плюща" (Ivy League) - Гарвард (Harvard), Прінстон (Princeton), Єль (Yale), а також Массачусетський Технологічний (MIT), University of Chicago і три Каліфорнійських університети Тихоокеанського узбережжя - Stanford (Стенфорд), Caltech (Каліфорнійський Технологічний), Berkeley (Берклі).

Чому? Ось уявіть, ви закінчуєте навчання в американському університеті й за півроку до фінішу починаєте шукати роботу (наприклад, отримуєте бакалавра/майстра економіки або фінансів). Звісно, ви прагнете потрапити в "хороше місце": великий відомий банк, велику консалтингову компанію тощо, для чого складаєте резюме й розсилаєте його по корпораціях (певна річ, попередньо потрібно зайти на сайт кожної з них і ретельно вивчити всі відкриті вакансії на предмет відповідності їм вашої реальної кваліфікації ("skill") та вашого резюме. Далі (увага!) ваше резюме потрапляє до рук (тобто в комп'ютер) агента з "відділу кадрів" (Human Resources) однієї з престижних корпорацій, куди ви надіслали резюме. Що зробить цей агент із вашим резюме? Він насамперед дивиться: а який університет ви закінчили? І якщо це не "перша десятка", далі він, як правило, вашого резюме не читає, й ніякої відповіді на своє резюме ви взагалі не отримуєте, - на жаль, суперкорпoраціям не цікавий ваш диплом із відзнакою з якогось Zadrischensk University. Більше того, в перелічених вище "крутих" університетах щовесни прямо в університетських холах представники цих найбажаніших "суперкорпорацій" влаштовують "базар": сидять там за столиками, і кожен студент (із високим балом, звісно) може безпосередньо підійти до кожного з них зі своїм резюме, а не надсилати його "наосліп". Тож якщо вже витрачати сімейні грошики на американську освіту - то тільки в університетах "першої світової десятки"…

Важливим елементом передових університетів США є т.зв. GARAGE ("Гараж"). Ні, це не крита стоянка автомобілів, це місце для студентських стартапів (там є безкоштовні потужні комп'ютери із просунутим софтом, стенди й верстати для виготовлення і монтажу електроніки та моделей тощо). Назва "Гараж" відсилає до факту, що багато знаменитих корпорацій у Silicon Valley починалися (через безгрошів'я!) студентами в реальних гаражах: так, два молодих стенфордських випускники, Вільям Г'юлетт і Девід Паккард, нашкребли аж 540 доларів (!) і свій перший прилад склали в орендованому гаражі в Пало Алто, - так почалася знаменита нині корпорація "hp" з оборотом 111,5 млрд дол. і 302 тисячами співробітників. Талановиті студенти не чекають диплома й не розсилають свої резюме, - вони з 2–3 курсу йдуть в університетські "Гаражі" зі своїми "божевільними" ідеями. У цих "Гаражах" працюють інструктори топ-рівня, переважно відставники з керівного складу Hewlett-Packard, Microsoft, Lockheed Martin і т.ін. Наступним поколінням ("цифровим поколінням" - "digital generations") уже не варто покладатися на найману роботу в держустанові, на заводі або в корпорації, на стабільну зарплату, медстраховку і на майбутню пенсію. Їм знадобиться активніша життєва позиція. Їм доведеться запитати себе: що я реально хочу й можу робити? Яку справу я міг би започаткувати? Яким способом я можу зробити свій внесок у розвиток цивілізації й водночас отримати прибуток та забезпечити себе і свою родину?

Цікаво, що саме з цих університетів "першої десятки" вийшли майже всі американські президенти і Нобелівські лауреати; крім того, близько 20% членів китайського уряду здобули там освіту, - чи не звідси почасти "ростуть" видатні економічні успіхи Китаю?

Під час вступу в університети США будь-яка корупція повністю виключається. Ось як, наприклад, у США вступають в університет: ви заходите на його веб-сайт і заповнюєте анкету (можна і в 10 різних університетів, - це коштує 60 дол. "за штуку"); окрім імені-прізвища та ін., туди вводяться ваші оцінки в коледжі (при цьому ваш середній бал множиться на коефіцієнт, що відображає місце вашого коледжу в міжнародному рейтингу: якщо це престижний коледж - тоді це одиниця, а якщо не дуже - то від 0,95 до 0,85), ваші перемоги на конкурсах, ваша громадська активність (дуже цінується поволонтерити десь у притулку для бездомних) тощо. Тобто на цьому сайті у вас з'являється своє "абітурієнтське вікно". Якщо захочуть щось перевірити, там з'являється запит на копію якогось документа (відсканувати і прикріпити). Ніяких вступних іспитів, ніяких особистих контактів ні з ким! Через певний час у вашому "вікні" з'являється лист, який починається зі слова "Congratulate" (вітаємо) або "Sorry" (нам жаль); на "sorry" можна подати апеляцію, але зазвичай із 10 університетів мінімум 2–3 вас приймуть. А ось хабар давати попросту нікому!

Списувати з інтернету студентам не можна, - в кожному університеті є спеціальна програма Plagiary, яка тут-таки вас "закладе" (всі домашні завдання виконуються в електронному вигляді й "вішаються" на сайт викладача, і він одразу пропускає їх через Plagiary). Крізь цю ж "інквізиційну" програму проганяються й усі дисертації, - спробуй тільки щось "стибрити"! До речі, якщо студент попався на плагіаті - йому кінець: виганяють із "вовчим університетським квитком". Як що ж на плагіаті впіймали дисертанта - кінець не тільки йому; це кінець репутації його керівника разом із його науковою школою.

Корупція виключена й на іспитах, які проводяться за принципом multiple choice: вам видають аркуш, наприклад, із тридцятьма запитаннями, на кожне запитання пропонуються чотири відповіді (всі досить правдоподібні, але правильна - тільки одна!). Часу - одна година, тобто по дві хвилини на запитання (ви замальовуєте кружок навпроти вибраної відповіді); ще п'ять-шість таких самих запитань-відповідей пов'язані з обчисленнями, на них - по п'ять хвилин (це ще 30 хв). Далі викладач сканує ваш аркуш у свій комп'ютер, який, використовуючи простеньку програму, видає вашу оцінку (зазвичай за 90% і більше правильних відповідей - "А", 80% - "В", 70% - "С", нижче 70% - "D" - тобто "незадовільно"!). Ох, суворі вимоги, - але ж, щоб потрапити в престижний університет, ще й треба навчатися не нижче "ей-майнус" (А-)!

Основа популярності американських університетів - їхні найвищі міжнародні рейтинги. Виші оцінюються міжнародними рейтинговими агентствами, наприклад найавторитетнішим QS World University Rankings (головний офіс - у Лондоні). У 2017 році в його опитуваннях взяли участь 16 тис. найбільших роботодавців і 32 тис. провідних представників академічної спільноти за кількома критеріями: кількість лауреатів Нобелівської та інших престижних міжнародних премій, популярність навчального закладу серед міжнародної академічної спільноти й в інтернеті (частота запитів у пошуковиках), розмір приватних інвестицій, цитованість їхньої професури в міжнародній науковій пресі, популярність випускників серед престижних роботодавців, відсоток іноземних професорів і студентів (наприклад, у 2012-му навчальному році в американські виші вступило близько 700 тис. абітурієнтів із інших країн, половина їх - китайці), співвідношення кількості студентів і викладачів тощо. Згідно з QS World University Rankings-2017, до десятки найкращих вишів світу увійшли "американці": два технологічних виші - MIT і Caltech, а також Harvard, Stanford, Yale, Berkeley, та три "англійці" - Cambridge, Oxford і Imperial College; поруч - американські Princeton і Chicago. Найкращий російський виш - МГУ - 108-й, українських вишів у списку "Топ-200" немає. Достовірність такого рейтингу підтверджується й сумарним розподілом Нобелівських премій (за всіма номінаціями за всі роки): "чемпіон" тут США - 276 лауреатів, вслід іде Велика Британія - 102 лауреати.

Щоб краще розуміти, що означає "один із найкращих університетів світу", важливо зазначити: "чистий" річний бюджет, наприклад, Гарварда - близько 4 млрд дол., a загальний обсяг його спеціального фонду (Endowment) становить 35 млрд дол. Професура першої півсотні світових університетів має індекс цитування (Science Citation Index - SCI) у сотні, а то й тисячі одиниць. Це означає, що ці професори не тільки публікують свої статті у престижних міжнародних журналах, - а ще й сотні та тисячі інших професорів такої ж високої кваліфікації читають наукові статті колег і посилаються на них у своїх статтях, публікованих у цих або інших журналах аналогічного рівня.

Наприклад, типовий професор із "вищої університетської ліги" - професор Стенфордського університету (Каліфорнія) Себастьян Тран (Sebastian Thrun), директор Стенфордської лабораторії штучного інтелекту (SAIL), керівник проекту корпорації Google "Безпілотний автомобіль" ("Гугломобіль"). Перед безпілотним автомобілем відкриваються неймовірно широкі перспективи. Тільки у США машина претендує на нішу із сукупним виторгом 2 трлн дол. на рік. Технологія "автобезпілотника" в майбутньому має реальний потенціал зберегти тисячі життів і вберегти мільйони людей від травм, як і визволити для економіки сотні мільярдів доларів - за рахунок: а) зниження кількості ДТП на 90%; б) до 60% економії часу водіїв і витрати палива за рахунок оптимізації шляху; в) розширення попиту на "Гугломобіль" (який зможе безаварійно водити навіть "блондинка з анекдоту"!). Тобто тільки для США йдеться про 30 тис. урятованих життів на рік, про приблизно півтора мільйона відвернених травм і приблизно про 500 млрд дол. зекономлених страхових та медичних виплат, а також про вдвічі менші витрати на моторне пальне щорічно. (А в усьому світі, за даними ВООЗ, щорічно гинуть на дорогах
1,25 млн людей, із них 270 тис. пішоходів, а травмуються близько 50 млн, - уявляєте масштаби впливу цієї розробки?!).

Чи багато нинішніх вишів України мають "кафедру відновлюваної енергії", "кафедру генного редагування", "кафедру квантових комп'ютерів", "кафедру наноматеріалів", "кафедру нейроінтерфейсів", "кафедру блокчейну", "кафедру 3D-принтингу", "кафедру роботехнологій", "кафедру безпаливних двигунів" і т.д.?

Бурхливі хвилі технологічних революцій на наших очах революційним чином змінюють не просто "перелік спеціальностей", а саму природу праці. Природні ресурси, праця й капітал у XXI столітті поступово втрачають свою цінність і значущість, а цінністю "номер один" стають ЗНАННЯ та ІНТЕЛЕКТ. Нинішні навчальна база і якість викладання у школах та в більшості вишів завтра призведуть до того, що наші діти взагалі не зможуть знайти роботу. Ми мусимо навчати наших дітей бути інноваційними й творчими. Замість того, щоб субсидіювати МИНУЛЕ, треба інвестувати в МАЙБУТНЄ! Бо ті країни, які не встигнуть або зовсім не зможуть адаптуватися до П'ятої технологічної революції, - ризикують залишитися на задвірках цивілізації…