ДРЕЙФ ВИЩОЇ ШКОЛИ

Переконаний: вища освіта необхідна розумним, талановитим і обдарованим людям, аби отримати основи теоретичних знань, із допомогою яких вони зможуть відкрити нові сторінки знань. Решта — виконавці, реалізатори цих нових знань, мають учитися на іншому, нижчому рівні, в інших навчальних закладах.

Реформування вищої школи, як і всього народного господарства України, перебуває в стадії чекання чогось або когось. Відбувається щорічне підпудрювання, підфарбовування, експериментування, а либонь давно назріла докорінна, революційна перебудова в цілому, організації й методики навчання зокрема. Необхідно ліквідувати філії вузів, бо жоден із них з об’єктивних причин не в змозі забезпечити високий науковий, методичний і фаховий рівень підготовки фахівців, не кажучи вже про відсутність достатніх навчальних площ і матеріально-технічної бази. Так чому б їх не влити в солідні за віком і престижні за рівнем університети?

Переосмислити слід також роль і місце заочної системи освіти. Її захисники наводять «залізні» аргументи, мовляв, заочники мають багатий досвід роботи за фахом і їм бракує лише теоретичних знань (читай — диплома). Але ж ніяких теоретичних знань заочник одержати не може через відсутність часу й, головне, потреби в них. По-друге, їхній практичний досвід — учорашній день нашого виробництва. Скільки ж іще триватиме це навчання-фікція, скільки можна видавати ерзац-дипломи?.. Екстернат, приміром, практикувався раніше як індивідуальна система навчання, і можливо, її слід відновити, удосконаливши для зазначених вище категорій людей, котрі не зуміли з вагомих причин здобути очну освіту.

За роки незалежності всі інститути України миттєво поміняли свій статус на вищий — університетський. А в сутності при цьому нічого не змінилося: не підвищився науковий рівень вузу, не з’явилися нові наукові школи й нові наукові напрями, не піднялися на новий щабель матеріальна й науково-технічна бази. Дивовижно й те, що більшість студентів і навіть викладачів не бачать різниці між інститутською й університетською освітою. Результати опитування з цього питання можна звести до фрази відомого кіногероя Попандопала: «А слово... гарне! »

Настав, напевно, час надати студентам право вибору вивчення загальноосвітніх курсів, вивільнюючи тим самим час на вивчення спеціальних дисциплін. Адже смішно й сумно, але студент, формуючи свій світогляд, лише один семестр вивчає курс філософії в обсязі 30 годин аудиторних занять! Із іншого боку, відсутня будь-яка логіка в запровадженні повторного вивчення у вузах шкільних дисциплін (безпека життєдіяльності, українська мова, іноземна) — їх можна вивчати факультативно, поза програмою.

Кожен викладач завалений нікому не потрібною (крім чиновників) паперовою роботою. При впорядкуванні робочої програми дисципліни необхідно крім самої робочої програми скласти ще безліч документів, із вказівкою в кожному рекомендованому першоджерелі сторінки для читання — від і до! Кожен викладач повинен розробити методичні вказівки з самостійної роботи студента — скільки студійованих предметів, стільки й методичок. А в студента свій метод навчання! А чергування в корпусах, гуртожитках, щоденні звітності... Хочеться кричати: «Чиновники! Скільки можна знущатися з учених людей, коли зупиниться цей паперовий вал?» Водночас зарплата викладача, кандидата наук залишається мізерною. У вузи України вступають і «успішно» навчаються особи, котрі мають в атестатах двійки за дванадцятибальною шкільною шкалою. Якось я запитав студента, що не зміг скласти заліку:

— Андрію, у чому труднощі? Чому ви не можете скласти залік?

— Розумієте, — відповідає той, — читаю конспект, книжку, але нічого не можу зрозуміти з прочитаного.

— А як ви складаєте інші заліки, іспити?

— Інші бачать, що нічого не розумію, і просто ставлять оцінку, аби більше до них не приходив. Адже гроші за навчання я заплатив...

Можливо, так і виникає дефіцит розумних людей серед управляючих державою?

Деякі теле- й радіокомпанії в своїх передачах нарікають, мовляв, немає в Україні бодай одного лауреата Нобелівської премії. Колись у нас працював майбутній лауреат цієї премії Лев Ландау, але й того вигнали з харківського фізтеху за те, що ставив нездарам двійки. Так чи можна за існуючої системи добору й підготовки фахівців очікувати на появу нобелівського лауреата в Україні? Чи можна дрейф зупинити? Гадаю, так. Тільки от чи під силу це нинішньому керівництву нашого освітнього корабля?..