Чи прийшов той син?

Відповіді міністра освіти і науки І.Вакарчука на актуальні запитання журналістів «Дзеркала тижня»
(№4, 2008 р.) у багатьох освітян України оживили вже давно втрачену надію. Усі без винятку проблеми, порушені в інтерв’ю, турбують нас не один рік. Ми шукаємо шляхи їх вирішення, а коли напрацьовуємо плідні ідеї, вони губляться саме в міністерських кабінетах.

Повністю підтримуємо дум­ки про стан гуманітарної освіти, які висловили на шпальтах газети Г.Клочек, О.Слоньовська, Л.Сімакова, О.Ісаєва, Б.Шалагінов та інші науковці. Щоб зрушити з місця цю глобальну проблему, насамперед необхідно переглянути: Державні стандарти базової та повної середньої освіти — тому що вони є основою навчальних програм; програми — тому що відповідно до них мають створюватися підручники; підручники — тому що вони значною мірою забезпечують якість літературної освіти.

На жаль, усі ці три ланки є недосконалими. Для прикладу наведу прорахунки, які стосуються шкільної дисципліни «Зарубіжна література».

По-перше, розробляючи Державні стандарти, важливо враховувати специфіку літературної освіти й додати до тексту літературний канон — перелік художніх творів, які ввійшли до золотого фонду світової літератури. Сьогодні твори для обов’язкового читання визначають на свій смак і розсуд чотири-п’ять осіб — члени авторського колективу програми, що й спричиняє безконечні дискусії.

По-друге, відсутність альтернативних програм призвела до того, що наявну недосконалу програму нав’язано всім і кожному, а Міністерство освіти і науки не підтримує жодної спроби обговорити програми, жодного побажання з їх удосконалення.

Програма, яку затвердило МОН України із зарубіжної літератури (керівник авторського колективу Ю.Ковбасенко), з’явилася окремим виданням лише в 2005 році. Її аналіз, зроблений науковцями, довів, що вона значно поступається чинним програмам як змістом, так і методичним забезпеченням.

На жаль, автори програм, за якими вже навчаються учні 5, 6, 7 класів, не зробили якісного аналізу попередніх програм (а їх є вже понад десяток), щоб уникнути їхніх недоліків і використати здобутки. Тому нові програми і за змістом, і за методичним забезпеченням є кроком назад у системі програмотворення в Україні.

По-третє, аксіомою є те, що за недосконалими програмами важко створити досконалі підручники, а якщо їх пишуть не фахівці, а люди, які хочуть заробити на дітях, — це великий гріх.

Колектив учених-методистів кафедри методики викладання світової літератури Національного педагогічного університету ім. М.Драгоманова протягом останнього десятиліття вивчав і узагальнював досвід створення шкільних підручників та хрестоматій. До роботи було залучено 30 викладачів методики викладання літератури, 150 учителів загальноосвітніх шкіл, понад 100 студентів заочної форми навчання, які викладають у школі цю дисципліну. Останні відповіли на цільову анкету. Усім було запропоновано однакові запитання, а саме: Чи відповідають композиція та зміст підручників чинним програмам із світової літератури? Який їхній науково-теоретичний рівень? Визначте достоїнства й недоліки теоретико-літературних статей підручників, хрестоматій. Які функції виконують запропоновані в підручниках запитання і завдання, чи відповідають вони специфіці вивчення світової літератури в середніх класах? Чи враховували автори підручників, хрестоматій якість перекладів художніх текстів?

Критичне вивчення зарубіжного й вітчизняного досвіду підручникотворення, відповіді на запитання анкети допомогли провести нові самостійні творчі пошуки в цьому напрямі. Було розроблено концепцію створення шкільних підручників та хрестоматій.

Одним із головних положень концепції є теза, що і підручники, і хрестоматії мають бути спрямовані передусім на розвиток творчої особистості учня. Це посібники творчості. Одна з найсуттєвіших сторін духовного життя сучасної людини — її причетність до творчості в широкому розумінні цього слова. Досвід показує, що соціальну творчість, як і талант, можна розвивати, виховувати, шліфувати... І тут на допомогу приходить посібник творчості — найдо­сконаліша основа для розуміння гармонійних стосунків людини і навколишнього світу.

Для забезпечення якісної літературної освіти на кафедрі за роки незалежності було підготовлено й захищено понад двадцять кандидатських і чотири докторські дисертації. В науку прийшли люди, закохані у справу свого життя, з великим науковим потенціалом. Але, на жаль, цей потенціал активно не задіяний Міністерством освіти і науки. У двері МОН ми стукали, але марно.

Нема в світі Правди,

не знайти, немає.

Хто забуту Правду

нині відшукає?

Нема в світі Правди,

не знайти до скону,

Правда — під п’ятою

лютого Закону.

Тепер свята Правда сидить

у темниці,

а вельможна Кривда —

з панами в світлиці.

Правду зневажають,

як сірому голу,

а Кривда сідає

до панського столу.

Тепер святу Правду

топтано ногами,

а вельможну Кривду

поєно медами.

Правдо, мати рідна,

орлице крилата,

де ж той син, що прийде

тебе відшукати?

Стане Бог великий йому

на підмогу

І вкаже, єдиний, праведну

дорогу.

Цю пісню «Про правду й неправду» співав славетний кобзар з Чернігівщини Остап Вересай. За її виконання кобзаря кілька разів заарештовували. На що сподіватися науковцям України сьогодні? Чи прислухається до крику нашої душі нове керівництво МОН?