…БУДЕ ВАМ КОМП’ЮТЕР, БУДЕ І УРОК

Телебачення час від часу показує відкриття (з допомогою меценатів) чудових комп’ютерних класів у сільських школах. Заодно ненав’язливо повідомляється, зусиллями кого із сильних світу цього створюється це благо. Якщо простежити географію комп’ютеризації (а, за даними Міністерства освіти і науки України, вже організовано близько 150 комп’ютерних класів у різних регіонах), можна досить точно визначити, якими інтересами керується той або той благодійник.

Село Слобода Романівська, без жодного перебільшення, — справжня українська глибинка. Щоб потрапити на торжества, присвячені відкриттю тут нової школи, ми тряслися в автомобілі майже 250 кілометрів, минули кілька щитів, на яких повідомлялося, що проїжджаємо районами партизанських боїв, і, зрештою, вже вирішили, що заблукали, — коли працівник ДАІ, якого ми зустріли, пояснив, куди потрібно їхати.

Незабаром потяглися бідні, схожі одна на одну поліські хатки. Слобода Романівська лежить у Новоград-Волинському районі серед лісу, осторонь магістральної траси. Лісництво, мабуть, єдине місце, де місцеві жителі можуть знайти собі роботу...

І ось несподіванка — на сільській вулиці одна по одній почали з’являтися іномарки, припарковані до похилих штахетних парканів. Ближче до центру села іномарки середнього класу замінили дорогі «мерседеси». Нарешті, серед хат-руїн засяяла банями новенька церква, а трохи оддалік — елегантна двоповерхова школа.

Після зворушливих промов на урочистому мітингу, зміст яких мало змінився відтоді, як у місті N, описаному Ільфом і Петровим, пускали трамвай,— залунала музика і перед присутніми відчинилися двері школи. Тут відчуття дива посилилось. У вестибулі на першому поверсі переливався вогнями штучний водоспадик, чудово вписуючись у виліплений скульптором гірський пейзаж, вигадлива мансарда...

На другому поверсі в кутку причаїлися, ну достоту як живі, опудала ведмедя, гігантського кабана, бобра, оленят і ще кількох мешканців навколишніх лісів. Класи обладнані так, що зробили б честь будь-якій елітній столичній школі. Шкільна бібліотека вражала навіть не ретельним, а вишуканим добором книг. Очевидно, для тих юних жителів поліського села, хто встигне перечитати ці книги і вирішить збагатитися за рахунок кращих книгосховищ світу, тут встановлені комп’ютери, під’єднані до Інтернету. З його допомогою школяр може підключитися до серверу Національної бібліотеки ім. В.Вернадського, поблукати залами бібліотеки Конгресу США, перегорнути електронний варіант знаменитої Британіки. Ну хто тепер наважиться назвати Слободу Романівську глухоманню, відірваною від цивілізованого світу?..

Після всього побаченого спеціальний комп’ютерний клас уже сприймався як цілком природний для цієї школи. Я спеціально запитав у жителів села, чи є в когось із них комп’ютер. Вони лише всміхнулися у відповідь: «І не бачили такого!»

Зі шкільного вікна у дворі можна було бачити доглянуті газони, а далі — маківки новенької церкви. Як сказали жителі села, на її освячення приїжджав сам Президент Леонід Кучма.

Зсередини школа виявилася триповерховою — на мансарді обладнали зручний зал для урочистостей та зборів. Керівник адміністрації Президента Володимир Литвин, який має чималий досвід закордонних поїздок, розповів присутнім, що українці, які працюють утричі більше, ніж інші народи, і одержують вдесятеро менше, заслуговують на кращу долю. Ще високий гість доречно зазначив, що такі школи в селах — провісники кращої долі, яка мусить нарешті прийти в українську глибинку і вдихнути в нашу країну нове життя, тому що все справжнє починається не в столиці, а ось у таких і схожих на нього, здавалося б, забутих Богом селах...

Щодо нового життя і пов’язаної з цим надії — прямо в яблучко. Пригадується, вже колись у наших дідів заронили надію, що 100 тисяч тракторів зроблять революцію в патріархальній країні і принесуть нове щасливе життя в села. Потім обіцяли щось ще і ще, завжди підпираючись досягненнями технічного прогресу. Та чомусь і досі не виходить із кращим життям. Чи вийде цього разу краще, спираючись на комп’ютери, чи знову буде як завжди?..

Так, окремо взятому поліському селу пощастило. Власне, про це розповідає табличка на стіні, повідомляючи, що цей освітній шедевр побудовано за сприяння Володимира Литвина, який народився в цьому селі і закінчив місцеву школу...

На жаль, не кожна сільська школа з глибинки (поки що комп’ютерні класи обладнані менш ніж в 1% шкіл) може похвалитися тим, що вона батьківщина керівника адміністрації Президента. Невже решті українських шкіл доведеться чекати оновлення доти, доки в них народиться керівник такого самого високого рангу і з таким самим високим відчуттям вдячності до рідних пенатів?..

P. S. До речі, про комп’ютеризацію сільських шкіл у провінціях, до яких є певний політичний інтерес у меценатів, уперше можна було почути під час попередніх виборів до Верховної Ради. Вже тоді окремі найосвіченіші кандидати, причетні до інформатики або засобів зв’язку, обіцяли постачити комп’ютери окремим школам, з’єднати електронним зв’язком українські села з усім світом. Школи їх цікавили лише там, де вони планували балотуватися в депутати.

Але тоді ще й комп’ютери були порівняно дорогі, й Інтернет не такий доступний, як тепер, та й для жителів сіл і навіть районних адміністрацій слова «комп’ютер», «Інтернет», «електронний зв’язок» мало про що говорили. Досить сказати, що лише дві українські партії на час попередніх виборів мали сайт в Інтернеті. Тоді опора на «комп’ютерний ресурс» ще не могла дати достатніх політичних дивідендів, хоча в нашого північного сусіда (не кажучи вже про США і європейські країни) Інтернет на той час відігравав досить істотну роль у боротьбі партій на виборах.

Проте відтоді сталося багато змін. Теперішній досить високий рівень розвитку зв’язку в Україні свідчить про те, що під час наступних виборів нові можливості буде розгорнуто на повну потужність. Більше того — вже винайдено і випробувано наше, українське, ноу-хау використання сучасних засобів зв’язку на виборах. Дехто з тих, хто планує балотуватися від відповідних округів, уже повною мірою усвідомив, що відкриття комп’ютерного класу — чудовий рекламний трюк, у якому кандидат у депутати постає безкорисливим благодійником. Крім того, під благим приводом шкільної комп’ютеризації, що потребує проведення у відповідний пункт надійної лінії зв’язку, серйозна послуга надається місцевій адміністрації, яка одержує ефективний вихід у світ і, що ще важливіше, — на вище начальство.

Це один із тих поодиноких випадів, коли й сільське населення не залишається обділеним. Сучасний зв’язок, як колись усім відома «лампочка Ілліча», приносить у село світло іншого життя. Й ім’я благодійника можна прочитати на табличці, прикріпленій до стіни школи...