БІЛЬШЕ СВОБОДИ ВУЗАМ

Реформа освіти сприймається на місцях неоднозначно. І хоча міністр освіти й науки В.Кремень говорить про те, що «у регіонах наші дії вже почали розуміти», далеко не все запропоноване чиновниками сприймається на «ура». Про плюси й мінуси проведеної реформи, зокрема у вищій освіті, розповідає ректор Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» Леонід Товажнянський.

Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут» створений 1885 року. Його наукову, методичну школу закладали такі всесвітньо відомі вчені, як Бекетов, Стрєлков, Ландау, Пильщіков, Ляпунов. Згодом у ХПІ працювало чимало вчених, які розвивали цю школу: Будников, Атрощенко, Ємельянов, Орлов, Вашура, Карпухін.

На сьогодні інститут готує фахівців із 65 спеціальностей. У вузі навчається 600 іноземних студентів із 67 країн. «ХПІ» має спільні програми з 26 університетами світу, у тому числі в США, Англії, Німеччині, Франції, Австрії, Угорщині, Румунії, Греції.

— З чим пов’язані реформи, які проводяться в системі вищої освіти?

— Завжди є цілі, до яких потрібно рухатися, підвищуючи якість навчання, пристосовуючись до сучасних умов. Реформи освіти ніколи не втратять своєї актуальності. Колишня парадигма вищої освіти призвела нас до технократії, тобто ми в основному навчали студентів технічних дисциплін, давали їм певні знання і направляли їх на певне виробництво, де їхні знання могли застосовуватися лише для вузьких цілей. Сьогодні парадигма інша — ми повинні дати студенту широку освіту, таку, яку він міг би застосувати в житті, вільно змінюючи види діяльності.

— Які, на вашу думку, основні напрями вузівської реформи?

— Сьогодні життя динамічніше, ніж десятиліття тому. Це змушує нас, крім фундаментальної базової підготовки, вводити спеціальні дисципліни, які дозволяють освоювати сучасні високі технології, особливо Internet. Тобто наше завдання — дати студенту фундаментальну підготовку в сфері інформаційних технологій.

Кожний студент — це особистість. Для її розвитку обов’язкові знання в галузі естетики. Тому в наших навчальних планах існує цикл гуманітарних дисциплін, яких п’ять-шість років тому в нас не було.

— Ваші бачення вписуються в концепцію, запропоновану В.Кременем, міністром освіти й науки?

— Ми підтримуємо міністра насамперед у частині демократизації освіти. При цьому виділяємо два напрями реформ: перший — надання студенту права поступати в два й більше вищих навчальних заклади, навчатися одночасно на стаціонарі й заочній формі навчання, а також отримувати додаткову освіту по одній чи кількох навчальних дисциплінах за системою дистанційної освіти, чи шляхом відвідування занять на інших кафедрах вузу. Другий напрям — це розширення прав вузів, особливо таких, які мають статус національних. У національних вищих навчальних закладах зосереджений величезний інтелектуальний потенціал. І вони, як правило, у змозі виконувати крупні проекти в галузі науково-дослідних робіт, у розробці й впровадженні в навчально-виховний процес нових форм і методів навчання, зокрема й методів прискореного отримання знань і постійного їх відновлення.

— Як ви ставитеся до запровадження міністерством дипломів нового зразка?

— У мене, як і в багатьох моїх колег, неоднозначний підхід до цього проекту. З одного боку, відкритість нашої системи освіти, її інтеграція в міжнародну систему, напевно, потребує цього, але з іншого боку — трохи насторожує, коли твій підпис сканують і ставлять без твоєї власної участі.

— Як у вас справи з визнанням дипломів ХДПУ на міжнародному рівні?

— На сьогодні наші випускники не мають проблем із підтвердженням дипломів, особливо дипломів інженера, у Канаді, США, Німеччині, Мексиці та інших країнах. Ми б хотіли, щоб наші дипломи справді сертифікувалися за кордоном. З цією метою сьогодні ведемо переговори з крупними навчальними закладами на Заході.

— Як ви ставитеся до конкуренції з боку приватних вузів?

— Спокійно. Позаторік до нас із США приїжджала делегація відомих політиків і бізнесменів. Вони зазначили, що рівень знань студентів нашого вузу досить високий.

Якщо ж оцінювати потребу України в додаткових вищих навчальних закладах, то слід згадати про два аспекти. Перший — це потреба в кадрах з конкретних спеціальностей у регіонах. Другий — загальний рівень освіти населення. В Україні на 10 тис. населення припадає 170 чоловік із вищою освітою, що, звичайно, дуже низький показник.

— Чи сприяє платна форма навчання поліпшенню фінансового становища вузів?

— Гроші, які ми заробляємо, дозволяють не лише триматися на плаву, а й рухатися вперед, тобто купувати техніку й устаткування. Проте якщо колись вирученими коштами інститут розпоряджався сам, то нині всі отримані доходи відразу ж «окошторюються», тобто гроші ідуть у бюджет державі.

Значну частину зароблених в минулі роки коштів ми змушені були витратити на погашення заборгованості по заробітній платі й оплату комунальних платежів, тобто фактично компенсувати ті кошти, які ми недоотримали з бюджету. 2000 року такий стан речей змінився на краще. Ми одержали близько 3,5 млн. грн. на погашення комунальних платежів. Це дозволило частину зароблених коштів направити на ремонт навчальних корпусів, відновлення устаткування, придбання техніки, комплектування бібліотеки.

Тому я вважаю, що ректорату необхідно дати можливість розпоряджатися коштами, отриманими університетами, на свій розсуд.

— Розкажіть, як у вас справи з фінансуванням наукових програм політеху.

— Це дуже важлива проблема для будь-якого вузу. Тим паче, коли йдеться про наш найстарший політехнічний інститут із його багатими традиціями, відомими в усьому світі науковими школами, великим науковим потенціалом. Так, за останні три роки наші вчені отримали три Державні премії України в галузі науки й техніки.

Говорячи про фінансування наукових досліджень, слід зазначити, що його обсяг складається з двох складових — бюджетної і позабюджетної. 2000 року від держави ми отримали 2,2 млн. грн. Плюс до цього обсяг науково-дослідних робіт становив 2,7 млн. грн. Ці НДР стали основою широкомасштабного договору нашого інституту з обласною державною адміністрацією і Харківським відділенням УСПП.

— Леоніде Леонідовичу, чи могли б ви розказати про динаміку підготовки фахівців із вищою освітою в останні роки. Які спеціальності найпопулярніші?

— За останні десять років у нашому вузі відкрито 28 нових спеціальностей.

Нам вдалося не лише зберегти «держзамовлення» на 1740 чоловік, а й збільшити кількість тих, хто навчається за плату. Торік ми прийняли 3240 чоловік, із котрих 1500 «контрактників».

На сьогодні в інституті, крім
17 інженерних факультетів, є ще економічний факультет, де конкурс становить 5—6 чоловік на місце. Факультет управління бізнесом має такий самий конкурс.

Характерно, що в нас збільшується конкурс на інженерні спеціальності.