«Житниця Європи»: поточного року збитки вітчизняного агропромислового комплексу оцінюються в мільярдах

Попри вирощений урожай, попри сівбу озимини під новий сезон, думка, що аграрний сектор уперше за 30 років буде збитковий, лунає дедалі частіше. Час говорити про головне — про гроші?

Все пропало?

У кулуарах офіційного Києва чи на полях, де ще збирають пізні культури, вітер розносить інформацію про те, що в сільському господарстві складається критична ситуація щодо фінансових результатів діяльності за 2023 рік. Голоси про банкрутство гучнішають. Подейкують, що тільки в рослинництві збитки становитимуть 3 млрд дол. Ще частина учасників аграрної спільноти не виключає, що за підсумками року АПК отримає 5–6 млрд дол. збитків.

Причини ті ж, що і вчора: війна, блокада глибоководних портів. Експорт, який для багатьох виступає каркасом фінансового запасу міцності при обмежених можливостях внутрішнього ринку, постійно в режимі «мавпи з гранатою». Скажені тарифи логістики. Високі ціни на матеріально-технічні ресурси (МТР).

Якщо називати речі своїми іменами, то банкрутувати аграрії почали ще 2022 року. Хтось просто втратив усе, бо землю перемістити неможливо. Хтось зміг релокувати підприємство та намагається якось далі працювати. Минулий сезон (а це спалена пшениця, розтрощені елеватори, заміновані поля) для п’ятої частини сільськогосподарських підприємств став фатальним: статус господарства чи власники змінилися.

Хоча загалом 2022 рік завершили таки успішно. Вся економіка отримала 240,4 млрд грн збитків, а аграрний сектор, включаючи лісове та рибне господарства, зафіксував 87,1 млрд грн чистого прибутку. Правда, проти рекордного 2021-го це втричі менше. Однак хоч трохи таки заробили, вистояли.

АПК — один із чотирьох китів нарівні з торгівлею, IT і телекомунікаціями, що зумів тоді утримати позитивний фінансовий результат в умовах повномасштабного вторгнення РФ. Операційна рентабельність — 20,3%, загальна — 13,6%.

Гривні та долари за минулий календарний рік умовно поповнили гаманці 78,4% підприємств. Чому умовно, бо аграрії відразу ж підтримували тих, хто «на нулі».

При цьому частка збиткових зросла з 11,7% у 2021-му до 21,6% у 2022 році.

Повторимо вкотре, на чому неодноразово наголошували: на власному горбі сезон вивезли аграрії. Новий 2023/2024 сезон продовжують тягнути виробники за рахунок того, що за останні роки «нахазяйнували». Але «фінансовий жир», як влучно зазначив один із авторитетів галузі, згорів. Паски не просто затягнуті, вже додаткові дірки доводиться пробивати, аби штани не спадали.

У 2022-му частка аграрного ВВП досягла 426,8 млрд грн, або 8,22% від загального, але була на 28% нижча порівняно з обсягом аграрного ВВП у 2021 році.

Буде весь аграрний сектор за результатами 2023-го збитковим чи прибутковим? Однозначної відповіді не чекайте. Хоча ситуація з урожаєм зрозуміла. Маємо 39 млн тонн зерна, з них пшениці 22 млн, або в перекладі зрозумілою пересічному споживачеві мовою — вистачить усім.

Сакральної гречки вже зібрали 203 тис. тонн. Кукурудзу господарства продовжують збирати. Перші десять мільйонів намолотили. Прогноз виробництва — 28–28,5 млн тонн (офіційний). Аналітичні контори вважають, що більше 25 млн не вийде. Додаємо сюди 4 млн тонн ріпаку, половину з якого, до речі, вже продали на зовнішні ринки.

Соняшник у процесі збирання. Є вже понад 10 млн тонн, загалом очікується 12 млн. Плюс соя — 4 млн тонн.

Непогано, але проблема в ціні — тієї, на яку розраховували, не платять.

На ціновому гачку

Цифри, які озвучують трейдери, подекуди шокують. Приміром, соняшник готові брати по 8 тис. грн за тонну, хоча торік забирали по 13–13,5 тис., бідкаються фермери на Чернігівщині. І це при максимальному рівні пропозиції. Нагадаємо: збирання триває, кількість тонн зростає щодня в геометричній прогресії. Можливості відвантажувати на зовнішні ринки обмежені. Оціночно на поточний момент — мільйон тонн щомісяця в еквіваленті олія + шрот.

Тому середня закупівельна ціна на соняшник станом на середину жовтня 2023-го — лише 10500 грн/тонна.

Виробники в постійній напрузі, бо залежать і від експортера, і від переробника, як та риба, яку хоче піймати на гачок кожен. Фермер шукає, як вижити та втриматися на плаву. Аграрії на Черкащині будують ангари для зберігання, аби не продавати за безцінь, бо пшеницю в липні-серпні торговці забирали по 4200 грн/тонна з ПДВ.

Багато хто розмірковує про новий сезон, керуючись поточними цінами. «Гречку змушені продавати по шість тисяч гривень за тонну. Наступного року сіяти не буду. Жито вже два роки не сіємо. Ціни немає. Беруть по 2000 грн за тонну», — відверто зізнається один із господарів.

Відтак, наступного року жито та гречка можуть бути в дефіциті, а значить, чекаємо чергових цінових гойдалок.

Точка беззбитковості

Падіння цін на продукцію та неможливість її вчасно реалізувати за гідною ціною поставили аграрний бізнес на межу простого відтворення.

Вчені розрахували, що для господарств, котрі вирощують озиму пшеницю, умови, за яких прибуток покриватиме всі витрати, стартують від урожайності в 6 тонн/га при ринковій ціні 4500 грн/тонна. (При цьому середня врожайність пшениці по країні — 4,76 т/га.) Зазначимо, що є господарства, які збирають по 8 тонн, а є такі, що менш як три з гектара.

Кукурудзи на зерно треба зібрати 6,75 т/га. І тільки за умови реалізації «цариці» по 4000 грн/тонна господарство виходить у нуль. При цьому середня врожайність — 6,74 т/га. Ціна станом на середину жовтня — 3500–4000 грн/тонна, EXW.

Окремо соняшник. Саме на нього всі робили ставку. Точка беззбитковості становить 2 т/га при ціні 10 тис. грн/тонна. За умов нижчої врожайності вирощування буде для фермера збитковим. При цьому середня врожайність, за даними регіонів, становить 2,3 т/га.

Не дивно, що аграрії запевняють: економлять, на чому можуть. Внесення мінеральних добрив скоротилося вдвічі. Аби не витрачатися на пальне, на технології при проведенні польових робіт не зважають.

Назагал очікувані виробничі витрати на гектар становлять близько 27 тис. грн. Вони на 1900 грн перевищують середній показник 2021 року.

Завтрашній день під питанням

Якщо поточний стан речей не зміниться, це потягне за собою переформатування аграрного виробництва в Україні як такого. Треба визначатися з підтримкою галузі та вирішувати з експортом. Без морських шляхів завтрашній день вітчизняного сільського господарства під питанням. Ні, галузь не зникне. Питання, хто та як оброблятиме чорноземи.

За відсутності змін половина господарств наступного року змінить власників, що може призвести до згортання окремих напрямів. Мовою цифр: збитковість від 100 до 250 дол. на гектар.

Залишиться третина тих, хто вміє заробляти. Кількість банкрутів зростатиме. Причина не тільки у війні, не тільки у дорогій логістиці чи зростанні витрат на МТР. Потрібне вміння господарювати та вдало продавати вирощену чи вироблену продукцію насамперед. Потрібні знання: назвати біржові котирування на пшеницю в Чикаго чи подивитися ціну за тонну кукурудзи на базисі FOB чи CIF замало. Треба розуміти, що агро — це не процес заради процесу, це передусім чіткий розрахунок і вміння бачити на роки вперед.

Аграрний сектор України багатогранний. Мільйони індивідуалів, десятки тисяч фермерів, холдинги. Атланти-середняки, які на своїх плечах тримають усіх: трейдерів, перевізників, державу. Якщо ми будуємо навіки, то основа має бути міцною. Починати треба з поля та зерна.

На війні головне — вижити, скаже вам будь-хто і буде правий. Хоча виживати можна по-різному. Скільки господарств — стільки історій. Отож що на війні головне: заробити чи вийти «з нуля»? Кожен вирішує сам.