Завдяки Фірташу «Газпром» зможе примусити Україну пожертвувати ГТС

Відмова уряду боротися в судових інстанціях за монопольне право «Нафтогазу» на постачання імпортного ресурсу, відсутність до теперішнього моменту прогнозного балансу природного газу на 2011 рік пояснюються тим, що протягом останніх місяців йшла жорстка лобістська гра, перемога в якій забезпечила Дмитру Фірташу непогані дивіденди.

Підтвердження сказаному знаходимо, у тому числі, в узгодженому Міністерством економіки «Обґрунтуванні на придбання природного газу у НАК «Нафтогаз України». Газ купує дочірня компанія НАКу «Газ України» для подальшої реалізації споживачам. Версія від січня 2011 року істотно відрізняється від грудневої редакції документа. З неї просто «зникли» близько 3 млрд кубометрів природного газу, призначеного для продажу промисловим споживачам.

Ситуація ускладнюється також зобов'язаннями «Нафтогазу України» щодо придбання 41 млрд кубометрів газу у «Газпрому» цього року, оскільки газ, імпортований Ostchem Group, не входить до даної квоти. Таким чином, «Нафтогазу» ще доведеться вирішити питання про те, «куди прилаштувати» зайві 4-5 млрд кубометрів, що надходять на внутрішній ринок.

На даний момент реалістичним сценарієм використання «надлишків» газу є сплата «Нафтогазом» «Газпрому» 1,2-1,5 млрд дол (при середньорічній ціні близько 300 дол за тисячу кубометрів) з подальшим закачуванням до ПСГ і зберіганням за рахунок української держкомпанії (ДК «Укргазтранит»). Керівництву «Нафтогазу» доведеться ініціювати черговий раунд переговорів з російськими колегами щодо врегулювання контрактних зобов'язань з відбору газу, оскільки малоймовірно, щоб Д.Фірташ відмовився від вигідної йому схеми постачань у наступні роки. А принцип «бери або плати» продовжує превалювати в діючих газових контрактах між «Нафтогазом» і «Газпромом». Отже, «Газпром» отримує чергові козирі в процесі «примушування Україні до створення СП» на основі газотранспортної системи України.

Детальніше читайте у свіжому випуску «Дзеркала тижня. Україна» у статті Алли Єрьоменко та Дмитра Марунича «Свій до свого по Своє».