Замість розвитку переробки український АПК продовжує залишатися сировинним придатком

Гіркий металургійний досвід не дає з оптимізмом дивитися у світле майбутнє аграрної України. Адже сільське господарство також належить до первинних секторів економіки, орієнтованих на експлуатацію національних ресурсів (земельних) і продаж продукції з низьким ступенем переробки, тобто фактично сировини.

Про це в статті для DT.UA пише економічний оглядач Юлія Самаєва.

Міністерство економічного розвитку і торгівлі продовжує слідувати наміченим курсом і запланувало до 2019 р. збільшити вдвічі обсяг експорту українських товарів.

"Основна продукція українського експорту - це агросировина, а основні вигодоотримувачі - не його виробники, а трейдери. Кількість законопроектів, націлених так чи інакше стимулювати експортерів продукції АПК, зашкалює. Але зайвих ресурсів для підтримки галузі немає, тим паче, що за декларованою аграріями рентабельністю в 2% дедалі частіше видніються сотні гектарів посівних і матеріальні блага (з відповідними позиціями в рейтингах багатіїв), не властиві людям "від сохи". Аграрії явно прибідняються. Накопичені ними ресурси варто було б спрямовувати в розвиток, у виробництво високомаржинальних товарів. Але вони, виходить, не прагнуть, а уряд їх не мотивує. Міністерство економрозвитку та торгівлі, як зачароване, продовжує додержуватися ідеї фікс підвищення позицій України в рейтингу Doing Business, скасовуючи нікому не потрібні ліцензії, які ніколи й не працювали. На цьому все наше стратегічне планування закінчується", - йдеться в статті.

У підсумку ми йдемо на зовнішні ринки з тим, що є, тобто з сировиною. Більше того, всіляко стимулюємо нарощування його збуту.

Насправді в українського АПК давно є все необхідне, щоб вибратися нарешті з первинної сировинної економіки, не вистачає тільки грамотного управління та стратегічного планування.

"Був період, коли всі засоби захисту та хімікати для АПК були імпортними. Отак, аграрна країна, неймовірні масштаби посівних, а залежить на 100% від імпортних ресурсів, - розповів DT.UA Олександр Баранівський, екс-міністр аграрної політики. - Потім було запроваджене додаткове мито на їхнє ввезення. Звичайно, було багато галасу, говорили про подорожчання, про обвал галузі. Але коли закон ухвалили, в Україні стали з'являтися власні виробники агрохімії. Звичайно, це була не стовідсоткова перемога, бо здебільшого вони займалися тільки розфасовкою, проте це був крок до виробництва власного продукту, до економічної незалежності. І якби умови ввезення стали ще жорсткішими, вони були б змушені розвивати свої виробництва. У результаті тимчасова незручність у довгостроковій перспективі стала би безумовним плюсом. Виходить, можна впливати на ці процеси та змушувати виробників розвиватися. На сьогодні у нас робоча сила в рази дешевша, ніж у наших конкурентів, і будь-яке виробництво тут є дуже вигідним. Але для цього має бути певна державна політика, створення спеціальних умов".

"Сировинна галузь не потребує величезних інвестицій і при цьому дає практично миттєвий і гарантований дохід. Звичайно, аграрії скаржаться, що їм бракує 15 млрд грн для посівної, що їх не субсидіюють, як європейських хліборобів, що податковий тягар для них непосильний, а кредитні кошти недоступні. Але будемо чесними, просто продати вирощений соняшник непорівнянно простіше, ніж зібрати виробничу лінію для його переробки. Не треба вкладати грошових ресурсів у створення нових конкурентних продуктів, вивчати ринок, боротися за якість, витрачатися на рекламу, чекати кілька років окупності.

Попри наше світове лідерство з вирощування пшениці, її клас в Україні можуть визначити тільки найбільші трейдери, а решта роблять це на око. Ми не заморочуємося з відновленням насіннєвої бази, в нас її немає, і бог із нею. Ми не відновлюємо мережі лабораторій. Ми й без цього отримуємо прибуток. За підсумками 2014-го Держстат оцінив рівень рентабельності вирощування зернових і зернобобових у 25,8%, соняшника - в 37,4, рапсу - в 28,7, цукрового буряку - в 18,3, овочів - у 17%. Це дуже непогані показники, особливо якщо врахувати той мінімальний час, який проходить від посівної до продажу. Така рентабельність дає можливість зовсім спокійно розвивати переробку та виробництво продукції за мінімальної підтримки держави. Тим більше нині, в умовах девальвації, що здешевлює нашу робочу силу, зокрема кваліфіковану", - пише автор.

"Треба розуміти, що уряди тих країн, у які ми продаємо своє зерно, крім продовольчої безпеки, стурбовані проблемами зайнятості населення, - пояснив Борис Приходько. - Імпортне зерно треба розвантажувати, перевозити, зберігати й молоти - це сотні робочих місць. А от імпортне борошно потребує тільки участі рітейлерів, без інших ланок маркетингового ланцюжка. Тому ринки, звичайно, захищаються від кінцевих продуктів. Але це не означає, що розвивати цей напрям не потрібно або неперспективно".

За грамотного підходу високотехнологічний бізнес набагато вигідніший від сировинного. І вигоди тут не обмежуються винятково грошима. Виробництво товарів із високою доданою вартістю підвищує продуктивність праці, розвиває інфраструктуру, дає змогу виходити на ринки розвинених країн, менше залежати від цінової кон'юнктури. За великим рахунком, у сучасних країн або є високотехнологічне майбутнє, або немає майбутнього як такого. Ба більше, що дорожча продукція, то менш суттєвими стають витрати на її перевезення й зберігання.

"Звичайно, одна річ - продавати зерно та зовсім інша - продукцію його переробки. Виробництво продукції з додатковою вартістю - це і вищі зарплати в секторі, й зростання бюджетних надходжень від галузі, і нові можливості для залучення інвестицій. Перехід від первинної обробки до переробки - це безумовне благо, якого прагнуть усі країни, - розповів DT.UA Василь Юрчишин, директор економічних програм Українського центру економічних і політичних досліджень ім. Разумкова. - Тому, на мій погляд, обов'язковим є об'єднання якісного землеробства та розвитку рослинництва з наступною переробкою сировини, з одного боку, і підготовкою можливостей для розвитку тваринництва - з іншого. Звичайно, на практиці все дещо складніше, але саме така модель перспективна для України. У цьому контексті важливо усвідомлювати, що якщо ми орієнтуємося винятково на вирощування без подальшої переробки, то не тільки втрачаємо маржу, ми втрачаємо й цінність землі".

"Тож ставку зроблено, виходить, не просто на АПК, а на сировиннийАПК. Більшість переробних галузей стають непотрібними, інвестиційно непривабливими, неконкурентоспроможними на тлі швидких і легких сировинних грошей. У результаті відбувається деіндустріалізація країни та розвал усіх галузей промисловості, крім сировинних. Це накладає відбиток на всі без винятку інститути суспільства й держави. Сировинна економіка, на відміну від високотехнологічних і наукоємних галузей, оперує так званими неспецифічними ресурсами, керування якими не потребує високих кваліфікаційних навичок і які можуть легко переходити з рук у руки без особливих втрат для бізнесу", - робить висновок автор статті.

Детальніше читайте в статті Юлії Самаєвої Реалії АПК: у глухому куті сировинного прокляття у свіжому номері тижневика "Дзеркало тижня. Україна".