За створенням ДПЗКУ ховаються механізми відчуження держмайна до незрозумілої госпструктури

Справа в тому, що первинне виробниче ядро ДПЗКУ сформували 36 дочірніх підприємств ДАК «Хліб України», яких ліквідували як юридичних осіб їх і цілісними майновими комплексами передали Державній продовольчо-зерновій корпорації на правах філіалів. Між тим корпорація - це завжди об’єднання кількох юридичних осіб. Крім того, корпорацією може бути лише договірне об’єднання, а із жодним з 36 підприємств ДПЗКУ такий документ не підписувала, і 36 підприємств між собою також ні про що не домовлялися і не делегували жодних повноважень ДПЗКУ.

Називати ДПЗКУ Кабмін також не мав права, оскільки холдинговою компанією іменується «публічне акціонерне товариство, яке володіє, користується, а також розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств (крім пакетів акцій, що перебувають у державній власності)». Але у такому разі ДПЗКУ мусила би існувати у формі публічного акціонерного товариства: мати статутний фонд, поділений на акції. А цьому має передувати процедура корпоратизації - реформування державного унітарного підприємства в акціонерне товариство. Уряд такого рішення не приймав.

36 підприємств ДАК «Хліб України», будучи дочірніми компаніями ДАК «Хліб України», фігурували у списку №1 - об’єкти права державної власності, що не підлягають приватизації. За рішенням Кабміну згадувані стратегічні підприємства передали у власність підприємству, яке не обтяжене такими обмеженнями. Тобто ДПЗКУ не значиться у списку об’єктів, на які наклали приватизаційне табу.

Такий маневр можна розцінювати як приховану підготовку до приватизації. Спершу державне унітарне підприємство реорганізують в акціонерне товариство, потім приватизують, і фінішна пряма - акції виставлять на продаж. При цьому будь-яку частку акцій, оскільки закону, який регламентував би право розпоряджатися майном ДПЗКУ, не існує.

Більше того, чинне законодавство не передбачає «процесу переведення у комерційну організацію і перетворення у публічне АТ», про що заявляє ДПЗКУ. Якщо ж вона свідомо замовчує про корпоратизацію, то за цими недомовками прокручуються напівлегальні чи повністю протизаконні механізми відчуження державного майна до незрозумілої господарської структури.

Очевидно, перешкод для цього не існує, оскільки ДПЗКУ декларує «ринкову капіталізацію корпорації». Ринкову капіталізацію інвестори зазвичай сприймають як ринкову вартість усіх акцій чи часток (паїв) компанії. Але держпідприємство, за визначенням, не може мати будь-якої капіталізації. Тим більше ринкової, оскільки його акції на ринку не присутні. На них немає котирувань, вони не перебувають в обігу, бо їх апріорі не існує в природі.

Навіть якщо держструктура пройде через горнило корпоратизації, то її акції на фондовому ринку можуть засвітитися лише після приватизації. Не виключено, що Міністерство аграрної політики та продовольства як державний орган, найімовірніший єдиний власник цих акцій, на якомусь продасть якусь кількість акцій – тоді ринок і зафіксує ціну однієї акції. Помноживши цей номінал на загальну кількість акцій, визначимо ринкову капіталізацію.

Детальніше читайте у свіжому випуску «Дзеркала тижня. Україна» у статті Володимира Чопенка «Інвестиційні залицяння».